РОЗДІЛ V. КІНЕЦЬ РОКУ: МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

Свою роль відіграли найвищі урядові постанови про матеріальну підтримку учительства, зокрема про постачання працівників освіти продуктами[1014]. Виявлялася інша турбота про піднесення суспільного авторитету працівників освіти. В результаті на кінець 1920 р., порівняно з довоєнним часом число викладачів в школах зросло майже на 30 тис.[1015]

Прискореними темпами повсюдно створювалися технікуми, професійно-технічні, ремісничі, сільськогосподарські, соціально- економічні школи.

Звичайно, це були лише перші успіхи, досягнуті в екстремальних умовах, коли по суті ще не встигли перейти від війни до миру, або такий процес тільки-но розпочинався. Було добре відомо, що близько 1 млн. дітей лишалося поза школою, тяжке матеріальне становище, голод, епідемії змушували десятки тисяч дітей залишати навчання. Отже, належало докласти ще чималих зусиль, щоб впродовж далеко не одного року розв'язати проблему корінним чином, у цілому.

Без зволікань радянська влада стала і на шлях налагодження функціонування вищої школи. Долаючи чималі труднощі й перешкоди, наприкінці 1920 р. вдалося почати роботу 38 вузів, до яких прийшло 57 тис. студентів. Ще понад 60 тис. навчалося в середніх спеціальних навчальних закладах (665 профшкіл і 13 робітфаків).

Була виявлена турбота про розвиток науки, зокрема про створення сприятливих можливостей для функціонування наукових і мистецьких осередків[1016]. 31 серпня 1920 р. було опубліковано Декрет Ради Народних комісарів УСРР «Про поліпшення становища вчених спеціалістів і заслужених працівників літератури і мистецтва». Документом визначалося: «З метою збереження наукових сил і особливо цінних працівників мистецтва і літератури, необхідних для соціалістичного будівництва, для розвитку народного господарства і культури, а також для найбільш дійсного забезпечення потреб робітничо-селянської оборони, Рада Народних Комісарів УСРР постановляє:

1. Надати посилене постачання ученим спеціалістам наукових галузей, які є істотно важливими для розв'язання вказаних завдань, а так само заслуженим працівникам літератури і мистецтва.

2. Звільнити перелічених у п. 1 осіб від різного роду повинностей (трудової і т. п.), що не мають прямого відношення до їх роботи в галузі науки, літератури і мистецтва.

3. Створити для роботи пойменованих осіб життєві умови, які забезпечують їх мінімальними, безумовно для такої роботи необхідними вигодами.»[1017]. Передбачалися й інші пільги.

Впорядковувалася архівна справа[1018], різними органами влади ухвалювалися рішення і здійснювалися заходи щодо охорони археологічних пам'яток[1019], історичних пам'ятників старовини і мистецтва, створення музеїв[1020].

Особливого значення надавалося забезпеченню сприятливих умов для розгортання повномасштабної діяльності Української Академії Наук. Більшість академіків-засновників УАН 1918 р. непросто пережили спробу закриття Академії денікінцями, репресії проти деяких її членів, інші негаразди нестабільності воєнного часу, продовжували займатися науковою роботою, виявили лояльність до радянської влади[1021]. Активізували роботу усі три відділи, якими керували видатні вчені: історико-філологічний (голова — Д. Багалій), фізико-математичний (голова — М. Кащенко) та соціально-економічний (голова — Ф. Тарановський). Склад академіків поповнили такі славетні імена як В. Кістяківський, К. Липський, М. Андрусов, О. Ейхенвальд, О. Орлов, Ф. Тарановський, С. Єфремов, М. Біляшівський, В. Перетц, М. Сумцов, К. Харлампович, Ф. Міщенко, Д. Граве, Г. Пфейффер, М. Птуха, Б. Срезневський, Б. Кістяківський, М. Василенко[1022].

В Історично-філологічному відділі в 1919–1920 рр. працювало декілька комісій: Комісія для складання словника живої української мови; Комісія для складання історичного словника української мови (Є. Тимченко); Правописно-термінологічна комісія (А. Кримський, А. Ніковський); Комісія для складання історично-географічного словника української землі (Д. Багалій, О. Грушевський); Комісія для складання біографічного словника української землі (Д. Багалій, В. Модзалевський); Комісія для складання археологічної карти України (С. Тимошенко); Археографічна комісія (Т. Сушицький), що видавала пам'ятки мови, письменства та історії; Комісія для видання пам'яток новітнього письменства (С. Єфремов); Єврейська історично-археографічна комісія (Д. Багалій, А. Кримський, І. Талант); Комісія з видавання творів класиків української літератури. Вони залучили до діяльності десятки вчених, які проводили цю копітку роботу винятково на науково-патріотичних засадах. З 1920 р. працювали Фольклорно-етнографічна комісія (В. Клінгер, А. Лобода) і Кабінет мистецтв (Ф. Шміт, Г. Павлуцький).

При Фізично-математичному відділі діяли установи майбутніх Ботанічного (В. Липський) та Акліматизаційного (М. Кащенко) садів; Інститут технічної механіки (С. Тимошенко); лабораторія фізичної хімії як частина майбутнього Фізичного інституту. Працював Комітет для вивчення фауни (С. Кушакевич, М. Кащенко); Біологічна секція (М. Кащенко); Комітет для вивчення нижчих рослин (О. Фомін).

Відразу почала працювати Комісія з вивчення природних багатств України у складі С. Тимошенка, В. Шапошникова, П. Тутковського, В. Кістяківського, М. Кащенка, Б. Лисіна, О. Фоміна, М. Малюшицького, Г. Висоцького, А. Ярошевича, В. Лучицького, Б. Личкова, В. Устьянцева, Є. Оппокова, В. Плотникова, Д. Белінга, М. Шарлеманя, Б. Клопотова та ін. Влітку 1919 р. організовано її секції: теплову, будівельних матеріалів (С. П. Тимошенко); підземних багатств, гідрологічну (В. Лучицький); хіміко-технологічну (В. Кістяківський); прикладної фізики (Г. Де-Метц); сільськогосподарську (С. Богданов).

Активна праця характеризувала й діяльність Соціально-економічного відділу, де в 1919 р. замість М. Туган-Барановського, який помер, було обрано Ф. Тарановського. У складі Відділу працювали три постійні комісії: для виучування звичаєвого права (О. Левицький), західноруського і українського права (Ф. Тарановський); для виучування соціального питання (Б. Кістяківський), Демографічний інститут (М. Птуха, Г. Кривченко, Р. Орженцький), Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства (М. Туган-Барановський, К. Воблий, В. Тимошенко)[1023].

Вочевидь, не всі дослідники мотивували свою діяльність служінням радянській владі, однак самовіддано працювали на благо науки, власного народу, нації, позитивно реагували на ту увагу, яку виявляла до них нова влада. До того ж, у останній їх приваблювала революційна романтика, демократична спрямованість вибудовуваного ладу.

Перехід від війни до миру стимулював розвиток літератури, мистецтва, ознаменувався приходом у цю сферу значної когорти талановитих молодих митців (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний), прозаїків (С. Васильченко, А. Головко, М. Ірчан). У творення нової літератури включилися вже відомі митці М. Семенко, О. Слісаренко, М. Зеров, П. Филипович.

Поступово входить у звичне русло театральне життя, де з кращого боку виявляють себе визнані майстри сцени — П. Саксаганський, М. Заньковецька, І. Мар'яненко, їх молодші колеги — О. Курбас, Г. Юра, А. Бучма та ін. Починається процес заснування низки театрів, формування труп.

Набирає поступового розвитку музичне і хорове мистецтво, причетними до якого стали Л. Собінов, М. Леонтович, В. Глієр, Л. Ревуцький, М. Вериківський, Г. Верьовка, П. Козицький, П. Лятошинський.

В творчий процес активно втягуються художники, скульптори, архітектори, з'являються кінематографісти, які одне з головних своїх завдань вбачають у тому, щоб зафіксувати в своїй творчості, передати нащадкам дух буремної революційної епохи.

Увага, виявлена радянською владою до найрізноманітніших галузей суспільного життя, з одного боку, внесла відчутні імпульси в їх розвиток, з іншого — зумовила зростаючу масову прихильність до нового ладу, що демонстрував свою дієвість, прогресивні устремління.