Розділ «Частина перша Екстермінація Закерзоння»

Загарбник не встиг ще повністю покатоличити і сполонізувати селян і міщан. Щоправда, сільське населення майже не встає з колін, так само молиться і б'є себе в груди, «лежить хрестом» на католицький зразок, збільшує присутність на латинських відпустах. Але одночасно твердо вимовляє свою назву русин і скоса поглядає на поляка як на свого ворога, який думає про перетягування його у свою віру і до свого народу. Це неважливо, що завжди буде ганебне надбання, за яке не подають руки, важливим є здобуття душі, додаткової овечки до стада. Село продовжує шанувати Покрову, Юрія, Онуфрія, Дмитра, а не Антонія, Міхала, Мацея, Станіслава, Марціна, Боже Тіло.

Наступне століття не поскупилося на страждання новим нащадкам розіп'ятого Підляшшя. Але завдяки вродженому консерватизму пращурів чи, коли хочете, героїзму народу протримались ще на землі предків аж до акції «Вісла». Лише ця варварська операція вирвала з рідної землі руське коріння підляського автохтона. Нібито за співпрацю з Українською Повстанською Армією. Тією, яка заважала вириванню коріння.

Проте якісь рештки цього коріння у надбужанському ґрунті залишились. Бо вже видно на поверхні молоді, зелені пагони. Не дуже численні, але є. Розростуться напевно, але наскільки міцно — покаже майбутнє.

Холмщина в облудній історіографії

Обговорюючи давню історію Підляшшя, ми навели висновки Александра Яблоновського, одного з тих науковців, які відтворюють історичні процеси згідно з історичною правдою. Але є коло істориків, які намагаються інтерпретувати минуле відповідно до потреб. І тоді в історії з'являється момент облуди, який рано чи пізно створює скрутне становище. Цей процес показово відбитий в історії Холмщини, має у польському історичному письменстві глибоке коріння, яке сягає початків польської держави.

Прикладом такого процесу є коротенька, в одне речення, нотатка Нестора у «Повісті минулих літ» про похід Володимира на ляхів у 981 році і захоплення Червенських Гродів. Вона зробила у польській історіографії карколомну політичну кар'єру. І ось коли минуло багато століть, історики прийняли це як підтвердження того, що Червенські Гроди від найдавніших часів належали польським племенам, а отже, автоматично у X столітті увійшли до складу держави Мешка І, завдяки чому Польща отримала на них усі історичні права. Згадка Нестора була крихким доказом, але про докази ніхто не питав, ніхто не підозрював, що назва ляхи могла тоді не стосуватись польських племен, ніхто не звертав уваги на те, що держава Мешка І не могла тоді сягати Червенських Гродів, що в іншому місці Нестор пише: ляхи та інші ляські племена прийшли з-над Дунаю (див. Історія… Т. І. — С. 11). Запис Нестора обернувся для Польщі чудовим здобутком. Якщо перша в історії згадка говорила про відрив цих земель від ляхів, то вони мусили бути з діда-прадіда польськими, і польська держава мала право їх анексувати без огляду на те, хто на цих землях мешкав. Ця засада була основою політики II Речі Посполитої, стимулятором нищівних операцій — партизанських у роки окупації, а на початку «народної влади» — війська, служби безпеки і міліції. І менторських повчань: Тут е Польща, і прошу говорити польською, повторюваних щодня окупантами у таких далеких забужанських повітах, як Дубно, Кремінець, Рівне, Костопіль чи Сарни. Не кажучи вже про Закерзоння чи про Холмську землю.

Але з плином років ця інтерпретація призвела до ускладнень в історіографії. Наприклад, нема жодних доказів приналежності Холмщини до Червенських Гродів. Отже, під знаком питання стає її підлеглість Мешку І, тобто її польськість. Якщо Іпатська хроніка[11] повідомляє, що галицько-володимирський князь Данило приблизно у 1237 році збудував Холм, то немає підстав називати його польським містом. Попри те Холмська наукова конференція в наш час авторитетно, але голослівно ствердила: «Єцілком доведеним, що у період виникнення Польської Держави Холм як місто мусив існувати і входив до складу Червенських Гродів»[12].

Відомо, що християнську віру Холмська земля прийняла від Київської Русі. А чому не від Рима в 966 році, коли було хрещено племена, підпорядковані Мешку І? Адже це не були безлюдні простори. Це підтверджують усі джерела — польські, українські, російські.

«Останні дослідження на території так званих Червенських Гродів показали складну проблематику цієї території, — пише сучасний дослідник Б.Ціммер[13]. — На початку п'ятдесятих років було проведено дослідження у Надбужанському Гродку Грубешівського повіту, у Чермні Томашівського повіту, у Сонсядці і Ліпську Замойського повіту. У цих місцевостях виявлено залишки міст з періоду щонайменше X століття. З досліджень міст істориками й археологами може випливати, що ця територія не була «ляською» (польською), а належала до гіпотетичного племені бужан, які культурно (археологічно) були перехідною формою між «ляхами» і русинами».

Цей удар по вірогідності інтерпретації запису Нестора діє на Ціммера приголомшливо. Шукаючи виходу, він називає бужан гіпотетичним племенем, хоча навіть польська енциклопедія подає, що таке плем'я існувало[14], а в українських енциклопедіях знаходимо цікаві подробиці на цю тему[15]. І зовсім сенсаційно звучить повідомлення, що ці дуліби-бужани-волиняни, які займають частину нинішніх Львівської і Волинської областей (колишній Ратнівський повіт), утворювали перехідну форму між ляхами і русинами. Автор не наважився і надалі говорити про польськість Гродів, бо речові докази заперечували цю теорію.

Наступний приклад. Один з науковців, Г.Верцінський[16], ствердивши першість на цих землях польського осадництва, пише, що, оскільки: а) панування руських і литовських князів на лівому березі Бугу кілька разів переривалось П'ястами, б) у 1916 році у шести повітах колишньої Любельської губернії переважало польське населення — 96 % у відношенні до 3,1 % українського населення (замовчуючи, що так сталося після евакуації українського населення з Холмщини царськими військами), в) назви річок Буг, Вепж, Гучва є суто польськими (sic!), то ні історичні права, ні фактичний стан заселення країни (…) не виправдали б від'єднання Підляшшя, як і Червенської Землі, від Польського Королівства.

Типовим прикладом фальшування історії є робота двох авторів — Владислава Цвіка і Єжи Редера «Адміністративно-територіальний розвиток Холмської землі»[17] зі згаданої конференції у Холмі. На думку авторів ця територія перед виникненням польської держави разом з племенами віслян і ледзян із Сандомірщини якийсь час залишалась у точно не окресленій залежності від великоморавської держави, потім могла на певний час перейти під зверхність київських князів або чеської держави, і є дуже правдоподібним, що територія Гродів [Червенських] потрапила у сферу впливу держави Мешка І вже на початку панування цього володаря. Але далі в тексті автори визнають (с. 12), що започаткування Холма і подальше виокремлення і зростання значення Холмщини припадають на часи Данила, сина засновника Галицько-Волинського князівства — Романа. Померлого у 1264 році Данила поховано у Холмі, й лише королева Ядвіга у 1387 році знову (?!) об'єднала ці землі з Польщею. І від того часу, після бурхливого перехідного періоду, можна говорити про тривалий непорушний зв'язок Холмщини з рештою земель Польщі (с. 15). Отже, досить пізно, лише за часів Ядвіги, почався цей «тривалий непорушний…», після майже 40 років окупації Перемишля і Санока.

Всі історики одностайно стверджують, що Холмська земля була заселена від незапам'ятних часів (за В.Кубійовичем — у період пізнього палеоліту), але ніхто не говорить ким. Польській стороні досить запису руського літописця, бо якщо в цьому першому писемному документі записано, що ляхи втратили Гроди, то сумніватися в їхній польськості ніби недоречно.

Якось ніхто з сучасних дослідників не згадує, що на початку XX століття знайшлись документи, які заперечували польськість Холмщини. Їх опублікував саме Александер Яблоновський[18]. Дослідник застерігає, що цей матеріал (…) в цілому не був достатнім для належного написання повнішого і зваженого в усіх своїх частинах нарису. Тут бракує даних про походження мешканців, процес заселення цієї землі. Але і без того стан польськості в XVI столітті, тобто після досить довгого періоду «тривалого непорушного зв'язку Холмщини з рештою земель Польщі», був представлений досить виразно. Ось що читаємо на с. 47:

«Все підгір'я Бескидів від краківського кордону аж до волоських вирубок (Буковини), напевно, не мало жодної латинської парафії. (…) У Холмській землі, у всьому чималому Ратнівському Князівстві, яке мало на площі 43 квадратні милі 28 сіл, була тільки одна латинська парафія; у Грубешівському на 31 село також тільки одна; у Буському повіті Белзької землі на 69 сіл — лише 2 парафії».

Прийшле польське населення оселялось головним чином у містах, тому в кожному місці поселення був костел, а церков було кілька. Полонізація міст розвинулася вже у пізніший період. Де ж за цей час зникли нащадки племен Мешка? Знайшлись дані, що їх звідти… виселено! Майже як в акції «Вісла», лише у протилежному напрямку. Про це писав інший руський літописець[19] (цитуємо за згаданою працею Б. Ціммера, с. 14):

«В літо 6539 (1031) великий князь Ярослав і Мстислав собраста многі вої ідоста на ляхи і взяста гради Червенская опять і повойоваста ляцку землю і многі ляхи пріведоста ірозделіша я. Велікій князь Ярослав посаді по Русі і cym сегодені». До цього дещо ускладненого тексту Б.Ціммер додає пояснення: «Ярослав після завоювання Гродів виселив мешканців цієї землі… і розпочав колонізацію країни ляхів».

Пояснення вийшло діаметрально протилежним: літописець писав про оселення ляхів на Русі, а коментатор поправляє, що це руських розселювали на ляській землі. І вже зрозуміло, що поляки тут були, але руські їх виселили…

На увагу заслуговує інша деталь. Під час археологічних досліджень на горі Данила у 1966 році відкрито середньовічну фортифікацію з кам'яно-дерев'яним валом і 5 рядами дерев'яного палісаду, що оточував узгір'я. Як зі здивуванням зазначає Б. Ціммер (припис 18 на с. 188): «Розкопки несподівано були перервані з невідомих причин». Знаємо ці «невідомі причини». Такі самі дослідження проводились після війни на Замковій горі у Перемишлі. І також несподівано їх припинено «з невідомих причин». Це була таємниця полішинеля: перервано після встановлення, що знахідки, особливо сакральні, були такі самі, як у Київській Русі (рештки кафедральної церкви святого Івана Хрестителя круглої форми — тип будівлі відомий на сході від V століття), що суперечило теорії польськості Гродів. Відкрито оборонну вежу типу стовп — як у Холмі, Угруску і Столпі біля Холма. З дрібних предметів там були печатка володимирського князя Давида Ігоревича, а також численні хрести-енколпіони, відомі в Україні у X–XII століттях. Влада дійшла висновку, що таких фактів не можна розголошувати, і наказала зупинити роботу, не називаючи причин. Подорожуючи у цей час по країні як журналіст, я особисто чув численні коментарі на цю тему.

З часом коло нащадків Мешка на Холмщині збільшувалось. Це видно з доповіді[20] на згадуваній конференції, де наводяться дві таблиці з двох праць: «Огляд Люблінської губернії за 1904 рік» і С. Дзевульський. Статистика населення Любельської і Седлецької губерній з огляду на проект створення Холмської губернії, що відповідає стану на 1.01.1906 року. Якщо ці таблиці об'єднаємо, то результат буде таким: