Розділ «Частина II»

Документ № 65

Уривок з листа сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка [79]

12 серпня 1934 р.

Високоповажний Пане Генерале!

Для встановлення історичної правди, хочу просити Вас Пане Генерале справдити мої відомості, чи я часом не помиляюся:

1) Після Любарських подій ((листопад-грудень 1919 р.) — Прим[ітка] переписувача) [80], де нарада не дала жадних позитивних рішень, як і Староконстантинівська, Запорізьці в нарадах уділу не приймали, бо фактично в той час тільки вони провадили бої з московською Добрармією, виступ отамана О. Волоха — коли г[оловний] отаман ВТІК ДО ПОЛЬЩІ. Запорізькі формації провадили бої з денікінцями і відходили на лінію Романів-Печенівка-Миропіль-Чортория. 5.XII. 1919 Штаб Запорізької Групи стояв в Мирополі, а Запорозький] Дорошенківський полк в районі ст[анції] Миропіль. Ви ж здається в той час були в Чорториї з деякими командирами полків на останній нараді командирів збірних груп. В день 5.XII. 1919 поляки неочікувано повели наступ з Полоного на Любар і після невеликого бою зайняли станцію МИРОПІЛЬ, де підступно обеззброїли Дорошенківський полк з 6-ї Запорізької дивізії. На наш протест поляки відповіли, що вони мають наказ від свого к[оманди]ра 13-[ої] польської дивізії Стжельцуф Кресових — штаб якої стояв у Шепетівці, щоби всі українські частини обезброїти — бо зробилися большевиками. Цей же наказ вони видали, що г[оловний] отаман С. Петлюра, який від'їхав — втік до Варшави, просив польське командування про це. Що ж до цих відомостей, то мені, тоді оповідали рівнож старшини 45. полку Стшельцуф Кресових, які вже тоді стояли в Мирополі.

Одержав від підполковника Марущенка-Богдановича відомості з польських джерел, що тоді на ст[анції] Миропіль захоплено 8000 єнцув-українців (полонених) 45-м полком Стшельцуф Кресових 13-ї польської дивізії піхоти і наказ ко[манди]ра цеї дивізії за бравурну атаку капітана Ресецькего, і це в той час, коли у Варшаві була вже підписана навіть деклярація УНР з 2.ХІІ.1919.

Частина Штабу Запорізької групи — переважно хворих на тиф і раненних був теж взятий до полону і обезброений. А ВИ ПАНЕ ГЕНЕРАЛЕ З КОНВОЄМ, і час[т]иною КОМЕНДАНТСЬКОЇ СОТНІ і адютантами відбиваючись відійшли яром до Печенівки, де на ст[анції] стояли Мазепинці — 2-й Запорізький полк, які після бою з поляками дня 6.XII. 1919. разом з рештками частин 6, 7 і 8. Запорізьких дивізій рушили в Зимовий похід. Що ж торкається наказу г[оловного] отамана Петлюри, про якесь призначення Вас ним офіціяльно командармом Армії, ТО ТАКОГО В ТОЙ ЧАС НЕ БУЛО, тільки пізніше, аж на початку 1920 р., він був підписаний і доручений Вас для формальностей. ЦЕ ОСТАННЄ ДУЖЕ ВАЖНЕ! Не так давно, був у мене ген[ерал] Олександер Загродський, який рівнож твердив, що такого наказу не було, а гол[овний] отаман С. Петлюра просто кинув Армію без жадних деректив і втік до Польщі.

Оскільки ж командуючий Українською Армією, про це в своїх споминах не написав, то це він зробив тільки фактично із за добра нашої справи. Це дуже важний матеріал для будучих наших істориків.

2) В листопаді 1920 р. після відпочинку нашої Армії, було їй наказано перейти ранком 11/ХІ. в наступ по всій лінії фронту. Дня 8.XI. ген[енерал] О. Удовиченко на відтинку фронту правої групи перейшов на бік большевиків к[оманди]р командантської сотні 9-ї бригади (комбриг полк[овник] Лисогор 549), 3-ї Залізної дивізії, забираючи з собою чоту кіннотників.

10/ХІ. комдив 3-ї дивізії О. Удовиченко, без відома Штабу Укр[аїнської] Армії, скликав командирів частин до Могиліва н/ Дністром — штаб був у Могиліві. 3-й кінний полк (полк[овник] М. Фролов) був витягнутий в одну лінію на участку від Шаргороду до Яруги. Пригадую, що Ви пару разів підкреслювали Удовиченкові, аби оперативний Штаб див[візії] був у (…) [81], а кін. 3-й полк зосередити в Озерянах. Пізніше, по відомостях старшин штабу 3-ї Залізної дивізії, ген[ерал] Удовиченко чомусь звернувся понад Вашу голову до г[оловного] отамана Петлюри, брат котрого поручник Петлюра іменований, чи підвищений до ранги полковника, командував «етапним курінем» 3-ї Зал[ізної] дивізії, з проханням, аби позволив стати його штабові в Могилеві і Петлюра дав на це дозвіл, без жадного порозуміння з командармом Армії себто з Вами. Через таке положення, Штаб Армії, ніяк не міг наладнати звязку з 3-ю дивізією ген[ерала]

О. Удовиченка. Коли большевицькі частини повели наступ на праву групу, то всі командири його частин були в Могилеві на нараді. (Де панове розважалися улаштувавши навіть виставу доповненою ріжними додатками, грали на сцені артисти і аматори, а між ними і старшина комендантської сотні хор[унжий] Микола Литваківський, обовязком якого було охороняти перш за все штаб 3-ї дивізії, а тим більше в такий небезпечний час. Коротко розважали г[оловного] отамана(…) [82]

І коли большевицькі сильні московські частини повели наступ на праву Групу, то всі командири частин дивізії були у Могилеві на «нараді» і розважалися. ПЕРШІ фатальні відомости про повну поразку 3-ї Зал[ізної] дивізії і інших частин правого крила ШТАБ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ОДЕРЖАВ ПО ТЕЛЕФОНУ І ТЕЛЕГРАФУ АЖ З НОВОЇ УШИЦІ 10. XI. 1920. аж о годині 22-й від старшини для доручень. Про те, що г[оловний] отаман Петлюра виїхав до ген[енерала] Удовиченка, то Штаб Укр[аїнської] Армії, нічого те не знав, але чомусь про те знав ген[енерал] О. Удовиченко. І так, майже без боїв, найсильніша своїм складом 3-тя дивізія в першому ж бою завдяки цьому розсипалася…

Цікаві спостереження, не лише мої, але й багатьох старшин Армії — куди б Петлюра не поїхав до війська на фронт, то там завжди неуспіх і катастрофа. Не мав щастя? (Я цілковито це підтверджую також з власних обсервацій 1920 року. Підполковник Марущенко-Богданович).

Що до цих відомостей, то вони мені потрібні, для спростовання, бо дехто освітлює їх неправдиво. З другого боку до мене дійшли відомости, що у ВАРШАВІ дехто займається провокаціями, що НІБИ НА ВАС ЛЕЖИТЬ ВИНА ЗА НЕВДАЧІ УКР[аїнської] АРМІЇ В ОСТАННІХ ОПЕРАЦІЯХ.

(Січень 1919 р.). Стверджені у мене відомости, що так само підтверджується самим ген[ералом] О. Загродським. Це тичеться першого арешту Запорозького] Комкора полковника Петра Болбочана ще у Кременчузі, коли арешт відбувся (в ніч з 24 на 25 січня 1919 р. — Прим[ітка] переписувача С[тепана]Ц[апа]) [83] в присутності Волоха, Загродського, Стефанова. Арешт виконав значковий Гайд[амацького] полку Волощенко. Після переведення арешту Штабу, ВСІ ЦІ ОСОБИ СПІЛЬНО З ВОЛОХОМ ПРОВАДИЛИ ПО ТЕЛЕГРАФУ РОЗМОВУ з гол[овним] от[аманом] С. Петлюрою. В ТОЙ МЕНТ я рівнож був з деякими старшинами на телеграфному відділі, БУДУЧИ В ТОЙ ЧАС СТАРШИМ АДЮТАНТОМ ОПЕРАТИВНОГО ВІДДІЛУ ШТАБУ. МЕНЕ І інших з телеграфу з револьверами в руках «випросили» до другого переділу. Виявилося при розмові, що значковий гайдамаків 0. Волох мав наказ від гол[овного] от[амана] Петлюри ЗААРЕШТУВАТИ БОЛБОЧАНА ЗІ ШТАБОМ І НА МІСЦІ РОЗСТРІЛЯТИ. ВИКОНАТИ ЦЬОГО НАКАЗУ ВІН, ЧИ ВЛАСТИВО ВОНИ, не могли, що проти цього і гайдамаків активно виступили всі запорізькі формації за винятком Дорошенківського полку. Загродський в той час здав полк хор[унжому] І. Литвиненкові. Запорізьці були б цілковито знищили гайдамаків і Дорошенківців, але полковн[икові] Болбочанові було шкода козаків і [він] не бажав категорично проливати кров, а тому суворо заборонив збройно виступати, Підкреслюючи, що зайшло якесь непорозуміння і провокація, а суд, чи властиво правне доходження висвітлить все. По телеграфу отаман Волох доложив Петлюрі, що виконати наказу він не може, бо в обороні Болбочана і його Штабу виступили Запорізьці. ТОДІ ПЕТЛЮРА НАКАЗАВ ВИВЕЗТИ ЗААРЕШТОВАНИХ 3 Кременчуга і з району розташування Корпусу і там розстріляти. Так привезли їх живих до Київа. Петлюра до Київа суворо заборонив їх привозити. Коли привезли заарештованих з Кременчуга то крім гайдамаків була охорон[н]а делегація старшин Запорізьких полків, через що Волох в дорозі не міг виконати наказу Петлюри і їх розстріляти. І коли в Києві доложили про це Петлюрі, то той від переляку аж зблід. Він лише вигукнув «Що ви наробили, чого ви його сюди привезли?» Тоді він видно боявся забурень…

ЩОДО ВОЛОХА, Волощенка і ін[ших] розвідка Штабу Лівобережного фронту і Запорізького Корпусу, мала відомості, що вони є большевиками, тому Болбочан вижидав відповідної хвилі, аби Волоха заарештувати. Про це він докладав до Директорії і Петлюрі. Треба тут пригадати, що перше непорозуміння з Петлюрою у полк[овника] Болбочана, було ще в с. Ігнатівці під Київом, де відбувалася нарада командирів всіх частин, що відійшли з Київа в січні 1919 р. Тоді полк[овник] Болбочан жадав, аби Петлюра був в складі частини, під одною командою, але цивіліст Петлюра був в той час скорше духов[н]им провідником — командиром Слобідського Коша Гайдамаків, яким командував б[увший] шт[абс] капітан О. Волох, а н[ачальни]ком штабу коша був сот[ник] О. Удовиченко. Та тоді Петлюра не забажав підлягати жадній військовій владі і самопасом пішов на Житомир-Коростень-Нов[оград] Волинський. Він мав з собою печатку «Командир Гайдамацького Коша Слобідської України». В Київі кіш мав в своєму складі біля 400 вояків, гармати і кінсотню… В Київських боях в коші було багато людей національно свідомих, але пізніше, то було вже багато людей просто грабіжників і провокаторів. КОЛИ ЗАПОРІЗЬЦІ З НІМЕЦЬКИМИ ЧАСТИНАМИ ВСТУПИЛИ 1 БЕРЕЗНЯ 1918. до Київа, то за ними слідом приїхали і гайдамаки Волоха-Петлюри і почали робити в Київі свої «порядки». Мали їх віддати під суд. Запорізький загін під командою ген[ерала] Присовського і полк[овника] Болбочана, як відомо, почав розгортатися в дивізію, а пізніше в корпус. Як ген[ерал] Присовський, полк[овник] Болбочан і інші старшини були рішуче проти тому, аби «гайдамаки» були зараховані до складу Запорізьців, бо вже тоді їх рахували як шкідливий і ненадійний елемент, а крім того, вже тоді в тому коші було багато вже формальних большевиків…

3) Коли повстанча Директорія розпочала повстання проти Гетьмана України, полк[овник] Болбочан поставив Директорії і її командуванню республіканськими військами наступні умови:

1. Після звільнення Київа має там стояти два полки Запорізьців для втримання ладу і спокію і несення залогової служби. Тут Болбочан брав під увагу те, що знова почнеться панування розбещеної отаманії і пізніше — анархія.

2. Залишити в столиці весь державно-адміністративний апарат, лише цілковито явний шкідливий елемент усунути.