Розділ «Частина II»

Так, не знайшовши нічого «протидержавного» в справах Полтавського повітового Земства, він, Лихопой знайшов великий злочин України: 50 цеглин куплено до земської школи членом Управи без колегіяльної постанови Управи і тому діяльність земства застановив. Дуже, дивно, як цей ворог національного руху, цей злочинець нашого відродження, міг займати високу відповідальну посаду і судити українського героя? Тільки спасаючи себе від большевиків, цей ворог пристав до українців, щоб шкодити нам!!

По справам праці, я з Чорного Острова відїхав до Проскурова і не міг уже стежити справи Болбочана. Я дізнався, що

28 червня 1919 р. забили Болбочана! Страшні річі росказують: що його добили прикладами, коли він упав на коліна. Останні слова його були: донечко моя, рятуй мене!..

За Камянцем Подільським є перша станція «Балин». Там спочиває його тіло. Його поклонники насипали могилу, обгородили, насадили квітів…[72]

Будучи в канцелярії Директорії в Камянці Подільському, мені показав брат письмо до члена ДИРЕКТОРІЇ АНДРІЯ МАКАРЕНКА, як[им] правом він припинив кару смерти над Болбочаном 12-го червня 1919 р., з вимогою дати негайно пояснення. Підписаний був Одрина 533 міністр. Я довго хоронив цей документ, бо він був для мене дивний! Одрина по фаху б[увший] лікар — людина гуманітарної професії, як цей оборонець життя людини, міг бажати крови-смерти насильної над чоловіком! Дивний цей лідер соціалістів] революціонерів] жадний на кров, та щей заслуженого вояка!

Йшли гіркі часи нашого перебування в Камянці Подільському: Денікінці підходили вже близько, за один перехід могли зліквідувати нас. Я зустрів на вулиці Камянця П. Лихопоя-Баховського [73], веселого, щасливого, він підійшов до мене і мовив: «ЗНАЄТЕ, Я ЄДУ ДО СВОЇХ, БУДЕТ РОССІЯ ВЕЛИКАЯ, ВСЕ НАРОДИ БУДУТ ВМЕСТЄ, ХАРАШО БУДЕТ ВССМ, КАК І ПРЄЖДЄ, ну что сказать в Полтаве, ВАШИМ ДОЧКАМ!» Дочкам нічого не кажіть, а Полтаві скажіть, що ви приймали участь в убійстві вірного сина України полк[овника] Болбочана! «ЧТО ДСЛАТЬ вєдь НЕ МНЄ АДНАМУ ХАТЄЛОСЬ, ЧТОБИ БОЛБОЧАН НЄ ЖІЛ…» Я не став слухати далі — відійшов від нього. Лихопой-Башевський поїхав до «своїх». Так погиб цей славний герой нашого визвольного руху! Тяжкий мені цей спогад!

Борислав 1930.»

(Літопис «Червоної калини» — 1930. - 4.7–8. — Липень-серпень. — С. 11–12.)

Документ № 64

Уривок з рукопису монографії С. Цапа 534 «Тернистими шляхами во ім’я державності»

Частина 2 [74]

«Вечором о год[ині] 5-й. 7.6.1919 р. полковник Гавришко поїхав до полковника Болбочана в Готель на Олександр[івській] вулиці, пропонуючи йому їхати разом з ним на фронт, й перевірити самому відношення до нього частин військ, бо фактично Болбочан хитався й не давав остаточної відповіді на наказ Державного Інспектора обняти командування. Він очікував, що принесе делегація Запорожців, що виїхала до Гол[овного] отамана Петлюри, щоб той не думав, що Болбочан задумує підняти путч подібний до Оскілківського в Рівному 29.4.1919 р. По довгих розмовах Болбочан в допровіді Держ[авного] Інспек[тора], двох своїх осаулів сотників Коржа й Письменного 8.6. виїхав на фронт для перегляду частин Запоріжської Групи, де був ра[ді]сно зустрінутий і щиро сердешно вітаний як старшинами, так і вояцтвом…

Повернувшись з фронту в Штабі Запоріжської Групи в Проскурові провадилися переговори між полковником Болбочаном, Інспектором Корпусу полковником Гавришком і тогочасним на[чальни]ком Запоріжської Групи Сальським.

Присутні при тому старшини комсотні Штабу Корпусу, що була розташована поруч будинку Штабу Групи на Олександрівській вул[иці]: штаб-старшини для доручень — сотник пізн[іше] підполковник Микола Россіневич 535, новопризначений з 8 червня другии старшина для доручень — підполковник Варфоломій Євтимович 536, Нач[альник] зв’язку Штабу Групи сотник пізн[іше] підполковник Іван Ремболович 537, адьютанти сотники: Н. Корж [75] і М. Письменний…

«Полковник Болбочан з’ясовує Сальському сучасне положення, що уряд своєю діяльністю нічим не ріжниться від московських большевиків. Населення політичною хитаниною уряду дезорієнтоване, коли там у москалів «граб награблене» переводиться раптово, тотально, то у нас, це самісеньке треба робити лише з дозволу влади, лише в роздріб і не відразу… При таких умовах життя, населення очікує як якогось спасіння своєї чесної праці і дії.

Уряд УНР сьогодня оголосив майже все населення чомусь своїм ворогом….! А де ж його союзники? В ньому, а зокрема у відділі пропаганди, сидять безумовно большевики та їх підручні майстри. А Петлюра, амбітна людина їм потурає, і є в їхніх руках лялькою. Населення прагне чесної боротьби, уряд цього не розуміє і не бажає, бо нічим як вже сказав не ріжниться від большевиків.

Інтереси вимагають для добра України змінити політичні методи, засоби, й саму систему уряду. До уряду мають прийти нові практичні будівничі, бо соціалісти до кінця свого життя будуть співати по старому, — для них, не забувайте, ріднішим братом є скорше Ленін чи Раковський, ніж ми, борці за незалежність держави.

Петлюра в полоні марксистівської бездержавної кліки, він є морською свинкою в соціалістичних і міжнародних дослідах експеріментальної хірургії над людством.

Ви ж самі добре знаєте, що сказали представники Антанти за нас, а зокрема за нього, а це нам не приносить честі в світі…

Керувати мусить хоч тимчасово військова диктатура, оперта на патріотизмі [й] знанні, а не авантуризмі, досвіду, законі, честі й сили. Тоді лише настане сякий такий лад, а нещасне населення побачить законність, а не вічний грабунок, здирства й сваволю!