Розділ «Частина II»

На превелике здивовання, полковник Болбочан коротко відповів сот[нику] Хм.: «…Пане сотнику — як старшина ви мусете виконати наказ своїх зверхників, а звідси я не рушуся нікуди…»

Сотник Хм. засмучений відійшов…

На випадок якогось більшого спротиву соціалістичне начальство видало наказа групі сотника Романа Сушка — кондотєра штурмувати Штаб Запорізької Групи і Штаб Наливайківського полку.

Цей дрібний чоловічок почав розставляти по Проскурові кулемети. Жолдяк Сушко думав заробити слушний жольд від «батька» всіх руїнників! Шкода, що не дійшло до сутички. Це дало б спромогу розправитися раз і назавжди із соціалістичним урядом, із Волоховцями і з «глодовцями» і зо всіма жолдяками головного руїнника Петлюри. Вони були б зметені бойовою Запорізькою силою. Шкода! Було б припинено раз на завжди галапасництво соціалістичних акул над українським народом!

Знаючи практику соціалістичних акул уряду УНР, командир Наливайківського полку полковник Зельницький Павло негайно виставив для охорони загродження біля приміщення Штабу кулеметну чоту і сотню піхоти. Решта частин полку стояла в повному поготів лі. Штаб Запорозької] Групи фактично вже скрито був бльокований кондотьєрами Сушка, в котрому вели «переговори» Гол[овний]Дер[жавний] Інспектор Кедровський з помічником] і н[ачальни]к охорони Петлюри з помічником].

Десь біля 10 год[ини] 9-го червня 1919 р. до Штабу Наливайківського полку зі співом наближалася «Глодоська» 6 сотня Дорошенківського полку, дана до розпорядження сотника Хм. щоб дати тим осторогу загроженим.

Охоронна сотня Наливайківців затримує «глодосців» перед будовою Штабу полку й далі не пускає. Сотник Х[міл.] стоїть, він не видає жадних наказів… Чути «переговори». «Глодосці» пасивні бачучи перед собою загартованих дисциплінованих регулярників. Старшина Наливайківського полку дає глодосцям 5 минут часу для залишення терену перед будовою Штабу полку…

Довідавшись про це — полковник Болбочан наказує не чинити жодного спротиву й пропустити сотника Хм. до себе.

Старшини просять Болбочана, щоб він вийшов на двір заднім ходом будови… Цю пропозицію полк[овник] Болбочан відкидає, заявляючи: «Я не вчинив нічого протизаконного, нічого не боюся, хоч і знаю вибрики уряду…» Йдіть відси, аби часом не забрали когось з Вас разом зі мною.

Полковник Гавришко, сотн[ик] Письменний і старшини штабу полку виходять… і Наливайківці пропускають сотника Хміл. з трьома вояками до будови Штабу полку…

Входить сотник Хм. — Болбочан сам віддає йому свою кавказьку шаблю, револьвер, планшетку з полевою книжкою й наказує сотникові Хм. виконати одержаний наказ арешту. Сотник Хм. вагається… він блідий стоїть струнко перед полковником Б[олбочаном]… Цю картину старшини Штабу обсервують через відчинене вікно… Полковник Гавришко, сотник К[орж] і Щисьменний] пішли, тим спасли своє життя й уникли мучеництва полковника Болбочана.

Відійшли… сотник Хм. і полк[овник] Болбочан впереді, а позаду сотня «глодосців» Дорошенківського полку, яку чомусь дехто називав «Богданівського полку». Це помилка.

Жодна частина регулярних формацій Запорожців такого злочинного наказу ніколи не виконали б, бо ж в очах Запорожців полк[овник] Болбочан був взірцем лицарства, чести, патріотизму та їхньої бойової слави.

Не було й жодного спротиву на наказ полковника Б[олбочана] в Проскурові, так само як і під час його першого арешту Волохом по наказу Петлюри в Кременчузі 24 січня 1919 р.[77] Олександром Загродським і Омельком Волохом.

Не було ніякого заворушення в Дорошенківському полку з нагоди прибуття полк[овника] Болбочана до Проскурова як на протязі років писали соціалістичні маги. Правдою є, що агітацію серед «глодосців» — повстанців [вів] к[оманди]р Дорошенківського полку хорунжий Ів[ан] Литвиненко, який волею «головного» став надійним к[омандир]ом полку. Литвиненкові вдарив до голови чад революції, завдяки котрій він одержав командування полком. В Дорошенківському полку було досить добрих кадрових вищих старшин, що стояли на чолі сотень, чи куренів, тому він боявся, що на випадок зміни в вищому командуванню Запорожцями він піде, або в «абшид», або ж буде десь молодшим старшиною в сотні, в крайньому випадку командиром сотні. К[оманди]р кін[ного] полку Чорних запорожців Дяченко рвався з полком до Чорного Острова, аби силою звільнити полк[овника] Болбочана з пазурів Петлюрівської «чека» — на жаль, починаючи від к[оманди]ра 7 див[ізії] і ком[андирів] полків не дістав морал[ьної] підтримки!

Ніхто з Запорожців не бачив в Проскурові, як тоді писалося в революційній] пресі, розкиданих «Болбочанівських летючок». Навіть ті з найближчих до Болбочана не бачили їх.

А наколи може вони пізніше і появилися в руках марксистського петлюрівського «правосуддя», то це міг бути лише фальсифікат шефа пропаганди соц[іал]-революціонера Ничипора Григор’єва, що у своїх відозвах уряду оповіщав всіх купців, офіцерів, урядовців, священників і майже все населення України ворогами УНР. У цього героя революцій — всі, що не належали до соціалістів були ворогами народу!

В ту ж пізню ніч 9 червня 1919 р. начальник Охорони [78] С. Петлюри відвіз Полковника Болбочана з Проскурова до Чорного Острова, де перебував «високий» уряд. Полк[овник] Болбочан був посаджений до окремого вагону «в’язниці смерти на колесах», що стояв на запасовому тору ст[анції] «Чорний Острів».

Штаб Запорізької Групи і частини, одержавши звістку про арешт полк[овника] Болбочана занепокоївся. Сальський втратив рівновагу… Цю звістку Запорізьким частинам на фронті в ніч з 9 на 10 червня принесли сот[ники] Письменний, Корж, полковник Гавришко, за якими також шукали агенти уряду… На цю вістку фронт захитався, хотіли знятися з фронту й повернути багнети проти зненавидженого соціалістичного] уряду в Чорному Острові — уряду, який не нічого корисного не робив, а лише виробляв «проекти» щоб перехитрити й перегнати своїх вчителів з Москви… Вислана делегація до Петлюри, а він запевняв, що волосок не спаде і арешт є тимчасовий, запевняючи словом чести…»

(Архів С. Цапа (СГД). — Спр.1. — Арк.160–173. Оригінал.)