Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

документи вищих державних органів СРСР, вищих органів Комуністичної партії, Центрального комітету Ком­партії України. До них відносяться постанови Політбюро ЦК «Про існуючі взаємовідносини з рейхсвером»; прото­коли засідань РВР СРСР; документи відділів ЦК КП(б) України; протоколи радянсько-німецьких угод про ор­ганізацію військово-учбових центрів на території СРСР; договори з німецькими підприємствами й фірмами;

радянські й німецькі дипломатичні документи, ма­теріали розвідувального управління штабу РСЧА, доку­менти ОДПУ. Насамперед це повідомлення дипломатів про бесіди з державними діячами Німеччини; інструкції, копії доповідей німецької розвідки про РСЧА; зведення агентури в Німеччині; листування керівників різних відомств країн; копії доповідей червоних командирів про перебування в Німеччині, їхні листи й телеграми, звіти повпредства СРСР у Німеччині й копії звітів військових аташе в Берліні; кошториси витрат та інше;

особові фонди державних діячів СРСР.

Серед опублікованих матеріалів особливу увагу при­вертають тематичні збірки документів і матеріалів із міжнародно-правових питань. Серед них слід відзначити: «Документьі внешней политики СССР»[1], «Советско-гер- манские отношения от переговоров в Брест-Литовске до подписания Рапалльского договора»[2], «Советско-герман- ские отношения 1922—1925 гг.»\ «Фашистский меч ко- вался в СССР»[3] та інші. Завдання збірок полягало, голов­ним чином, у тому, щоб розкрити суть зовнішньої політики СРСР й одночасно охарактеризувати політику інших дер­жав у цей період. Але треба зауважити, що в основному збірки вводять читача у світ сталінських концепцій і упер­то пропонують стандартні формули про користь радянсь­ко-німецьких торгово-економічних контактів і політичного співробітництва, його неминучість і наступні переваги для СРСР у її виважених диплома тичних маневрах.

У період кінця 1940-х — 1960-х років у науковий обіг бу­ли введені офіційні радянські й німецькі документи, у яких зіставлялися відомості з різних джерел; на докумен­тальній основі було показано позитивний досвід еко­номічного й політичного співробітництва між країнами, але про військово-технічне не було сказано жодного сло­ва[4]' [5]'[6]. В основному на цій документальній основі й з'яви­лися перші дослідницькі роботи. Автори документальних збірок підтримують точку зору, що основною причиною зближення Німеччини й Радянської Росії стала їх ізоляція від міжнародної політики країнами Антанти. Але в них відсутня незалежна оцінка, натомість фальсифікація й замовчування історичних фактів було основою радянсь­кої історіографії.

Серйозним внеском у радянську документалістику да­ної досліджувальної проблеми стала збірка документів «Фашистский меч ковался в СССР», підготовлена Ю. Дья- ковим і Т. Бушуєвою, до якої ввійшли найважливіші, з точки зору видавців, документи періоду 1920 — 1933 рр., що безпосередньо стосуються військового співробіт­ництва СРСР та Веймарської Німеччини. У ній зібрані до­кументи, що допомагають розкрити тему дослідження. На ці документи ще донедавна був накладений гриф «цілком таємно», і тому вони були виключені зі свідо­мості людей. Більшість документів, які представили авто­ри, — оригінали (деякі — рукописні) з власноручними під­писами, резолюціями їх авторів. Деякі матеріали, на пер­ший погляд, безпосередньо до теми не стосуються, але вони відтворюють історичний фон подій, допомагають краще пізнати обставини співробітництва між обома країнами. До текстів документів додаються необхідні на­укові коментарі й примітки. Автори приходять до вис­новків, що меч був гострим з обох боків і кувався обома тоталітарними державами. У роки Другої світової війни він, як бумеранг, був спрямований, зрештою, на народи СРСР і Німеччини. ·

Особливу увагу привертають листи відомих радян­ських і німецьких військових керівників. Здебільшого в них ішлося лише про останні вісті, часто згадували іме­на адресанта і обов'язково вказували місце й дату (а інколи й годину) написання листа. Таким чином, при­ватні листи перетворювалися в повідомлення або так звані новини, що розповсюджувалися між різними структурними підрозділами держав. Особливо цікаві за­писки із щоденників заступника комісара закордонних справ СРСР М. Литвинова, повноважного представника СРСР у Німеччині М. Крестинського, які стояли біля витоків радянсько-німецького військового співробіт­ництва, а також документи, що безпосередньо розкри­вають ідеї військової кооперації і технічного співробіт­ництва.

Значимою стала публікація об'ємної серії перекладе­них англійською мовою документів німецького МЗСа — «Оокишепіе гиг сІеиІзсЬеп Сезсіїісіїїе» 1,2Г які були у роз­порядженні спочатку Управління стратегічних служб, а зрештою, архівів Державного департаменту СІЛА. Ця серія видавалася майже одночасно в СІЛА і Великій Бри­танії. Окремо треба виділити збірки документів, які вида­вались у Німеччині: «Акіеп гиг сіеиізсіїеп аиз^агіідеп Роїіііс 1918—1945»[7]; «Оокишепіе ипсі ОокитепІагрЬоІоз гиг СезсЬісМе сіег сіеиізсіїеп Іліїїллгаїїе. Аиз (іеп СеЬеі- такіеп сіез КеісЬз^еЬгтіпізІегіитз 1933— 1939». Усі ці збір­ки згруповані хронологічно або тематично. У них розкри­ваються й характеризуються основні напрями й принци­пи зовнішньої політики СРСР і Німеччини в 1920-ті — на початку 1930-х років, а також складні суспільно-політич­ні та економічні процеси й військові зв'язки, які відбува­лися між країнами.

При написанні дослідження використовувалися резо­люції і постанови ЦК ВКП(б), стенографічні звіти деяких з'їздів і конференцій партії, а також збірки урядових ди­ректив.

Наступну групу опублікованих джерел складають ме­муари видатних учених, конструкторів військової тех­ніки, а також праці, присвячені розвитку збройних сил СРСР і Німеччини в міжвоєнний період та діяльності ви­датних радянських військовиків. Це роботи В. Шаврова[8], В. Грабіна[9]і А. Яковлєва6, спогади друзів і соратників про командирів Уборевича[10], Якіра[11], Алксніса[12]. У викладі інформації автори не відходять від хронологічного прин­ципу подачі матеріалу і намагаються згрупувати його те­матично. Особливу увагу привертають сторінки, в яких ідеться про співробітництво з Німеччиною в галузі техно­логічного співробітництва, обміну інформацією техніч­ного характеру між країнами. У мемуарах захищається ідея, що в центрі всього того, що відбувається у воєнний або мирний час, завжди стоїть людина. Для майбутнього є доцільним критичне використання досвіду останньої світової війни і намагання зробити з цього досвіду прак­тичні висновки.

У мемуарах нагромаджено багато відомостей про політичні маневри радянського уряду в міжвоєнний період. З'являється, можна сказати, деяка сміливість у трактуванні тих або інших подій, але виникає враження, що автори (можливо, й редактори) неначе під тиском внутрішньої цензури дозують факти й оцінки на користь старих поглядів. Тому теми військового співробітництва СРСР і Німеччини вони зовсім не розкривають. Привер­тає увагу лише оцінка мемуаристами стану Червоної армії у 20-ті роки і її розвитку у 30-х роках XX ст. Слід відмітити те, що радянським військовим спеціалістам ще на початку 1930-х років були відомі вади німецької авіації, що конструктори радянських КБ намагалися не перенести ці вади на радянські літаки, але верховне ко­мандування дуже пізно повернулося обличчям до цього питання[13]. Крім того, автори мемуарів натякають на те, що у 20-х роках не було єдиного плану розвитку ВПК, точніше, він був, але до нього постійно вносили зміни.

Привертають увагу мемуари У. Черчілля «Друга світо­ва війна» (т. 1), в яких колишній прем'єр-міністр Великої Британії дуже схвально відгукнувся про генерала Секта. Він називає його будівничим ядра і структури майбутньої армії Німеччини — армії реваншу. Сект наполягав на то­му, щоб усі уроки Першої світової війни ретельно вивча­лися. На думку Уїнстона Черчілля, саме під керівництвом генерала фон Секта були прийняті нові принципи на­вчання офіцерів та рядового складу, запроваджені найрізноманітніші навчальні курси, настанови та інші методичні матеріали[14].

На особливу увагу заслуговують мемуари німецьких військових та політичних керівників: В. Шелленберга[15], Г. Брунінга[16], Г. Гудеріана[17], Е. Кострінга5, Е. Манштейна[18], К. Штудента[19]. Німецькі військові спеціалісти намагалися узагальнити досвід, який був нагромаджений у міжвоєнний період і під час Другої світової війни, намага­лися зробити деякі прогнози на майбутнє, спираючись, головним чином, на аналіз рішень оперативного керівництва. Привертають уваїу сторінки, на яких роз­глядаються питання співробітництва рейхсверу і Черво­ної армії, принципи, за якими будували нову німецьку армію, а також військові реформи, які відбувалися в рейхсвері, їх логіка й послідовність (реформи головноко­мандуючого рейхсверу генерала Секта), оперативні пла­ни. Автори мемуарів згадують військово-технічні контак­ти обох країн у 1920-х роках. Мова йшла про те, що вже з 1923 р. практикувалася підготовка офіцерів і вівся обмін технічною інформацією між німецьким рейхсвером і Червоною армією'. Крім того, за окремі патенти, які от­римували від Німеччини, рейхсверу було дозволено нала­годити випуск зброї на території Радянського Союзу.

Автори мемуарів намагалися визначити межі радян­сько-німецької дипломатії, політичні розрахунки і вихо­дячи з них вирішити національні й міжнародні проблеми. Теми військово-технічного співробітництва вони окремо не торкались. Але намагалися знайти причини зближен­ня СРСР і Веймарської республіки, дати власну оцінку подіям міжвоєнного часу, військовим реформам і діям політиків цих країн. Слід зазначити, що ці роботи харак­теризуються солідною документальною й історіо­графічною базою.

На початку 1990-х років вийшло декілька статей, в яких історики намагались розкрити військово-технічні контакти СРСР та Німеччини в 20-х роках XX століття. Зокрема, А. Ахтамзян у статті «Військове співробітницт­во СРСР і Німеччини в 1920— 1933 рр.», проаналізувавши нові документи, в хронологічному порядку виклав ос­новні моменти військового співробітництва між арміями обох країн. Уже на початку статті автор ставить питання, чи було таке співробітництво в інтересах Радянської дер­жави, і намагається дати відповідь на нього. Без сумніву, стаття мас науковий інтерес, хоча в ній недостатньо чітко розкривається політичний аспект співробітництва. Мова йде про дипломатичний зондаж у Берліні й Москві.

Ахтамзян наводить багато цікавих характеристик, які да­вали німецькі військові Червоній армії. У результаті ав­тор робить висновок про те, що саме Німеччина була ду­же зацікавлена в співробітництві з СРСР, саме вона була ініціатором радянсько-німецьких військових перего­ворів і отримала більшу користь від співробітництва.

У 1991 р. в «Военно-историческом журнале» вийшла стаття С. Горлова «Військове співробітництво СРСР і Німеччини в 20-х роках», в якій автор не претендує на ви­черпне висвітлення теми, і все ж стаття може допомогти розібратися у важких дипломатичних перипетіях 1920-х років. Цінність цієї статті полягає передусім у тому, що автор посилається на документи, які до цього часу ніде не публікувалися. Крім того, цікавою є думка С. Горлова про те, що Рапалльський договір став першим офіційним міжнародним визнанням рівноправності систем влас­ності — соціалістичної й капіталістичної. За такою ж са­мою схемою була написана стаття В. Бойцова[20], надруко­вана в газеті «Армия». Основне завдання автор вбачав у тому, щоб пролити світло на співробітництво СРСР і Німеччини у військовій сфері.

Проблеми радянсько-німецьких військових контактів висвітлює А. Зданович у статті «Таємні лабораторії рейхсверу в Росії»[21], але він основну увагу приділяє тільки так званій «військовій кооперації», тобто створенню на території СРСР німецьких промислових об'єктів, а також баз для навчання німецьких військово-технічних кадрів. І робить висновки про те, що співробітництво з Німеччи­ною привело до закладення основ сучасних структур військової промисловості Радянського Союзу. Була роз­ширена програма навчання військово-технічних кадрів і розроблена концепція, теоретичні погляди на підготовку військових.

Солідний добір раніш засекречених радянських доку­ментів, які безпосередньо стосуються теми, що досліджується, опублікував С. Горлов у журналі «Между- народная жизнь»[22].

Узагалі, при роботі над дослідженням періодичні ви­дання стали досить корисною групою джерел — журнали «Армия», «Военно-исторический журнал», «Вопросьі ис- тории», «Гутен таг», «История СССР», «Інформаційний бюлетень прес-бюро дипломатичного відділу Наркомату закордонних справ УРСР», «Новая и новейшая история», «Советские архивьі», «Український історичний журнал»; газети «Известия», «Правда», «Красная звезда», «Комму- нист» та інші. Крім згаданих вітчизняних видань, у роботі використовувалася також іноземна преса — газети й журнали: «Вегііпег ТадеЬ1аШ>, «Оег Апдгіїї», «Оіе Коїе РаЬпе», «Оіе УоззісЬе 2еі1ипд», «Мііііаг — ТесЬпізсЬе Ргапкїигі», «№ие 2йгісЬег 2еіІипд», «Уотагіз», статті в яких переважно присвячувалися політичним і еконо­мічним аспектам радянсько-німецьких взаємовідносин, натякаючи на вузько'технічний характер співробітництва між обома країнами. При роботі над дослідженням вико­ристовувалися договори й протоколи переговорів між урядами СРСР і Німеччини, які були надруковані в періодичних виданнях.