Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

ВСТУП

Відновлення державної незалежності України сприя­ло реорганізації зрадянізованої Східної Європи, утворен­ню життєздатних національних держав у пострадянсько­му просторі. Завдяки традиціям співробітництва із сусідніми країнами, які було закладено ще у 20-ті роки XX ст., Україна нині може вільно налагоджувати співпра­цю на теренах Європи. З урахуванням історичних тра­дицій, сучасної політичної й економічної ситуації на Європейському континенті одним із найбільш надійних партнерів України може стати Німеччина, співробітницт­во з якою набуває дедалі більше реальних і видимих кон­турів. Це відповідає вимогам забезпечення стабільності й структурної перебудови економіки країни, її економічної і політичної інтеграції у Європейське Співтовариство. Вивчення давніх зв'язків, що поєднують обидві держави, дозволяють також глибше зрозуміти історію непростих відносин СРСР і Німеччини, відшукати в ній приклади розв'язання багатьох складних питань, які неминуче ви­никатимуть у процесі налагодження двосторонніх діло­вих контактів на сучасному етапі.

Однією з найменш досліджених у вітчизняній істо­ричній науці є проблема ревізії Версальсько-Вашинг- тонської системи, а у цьому контексті (як один із її ас­пектів) і радянсько-німецьких відносин у міжвоєнні ро­ки, військово-технічне співробітництво Червоної армії та збройних сил Веймарської республіки. Саме вони роз­кривають підступну політику радянського керівництва, що значною мірою сприяла відродженню військового потенціалу Німеччини, військово-промислового комп­лексу СРСР і була, врешті-решт, однією з причин почат­ку Другої світової війни. Роль Радянського Союзу у відновленні німецьких збройних сил залишається однією з найбільш таємничих сторінок історії XX ст. А саме в Країні Рад було закладено основи майбутніх наступаль­них збройних сил Німеччини, які в 1939 році стали жахом для всієї Європи, а в 1941 році здійснили напад на Ра­дянський Союз.

1920-ті — початок 1930-х років були періодом глибин­них суспільних перетворень як у Німеччині, так і в СРСР. Це був непростий час становлення німецької демократії на уламках кайзерівської імперії, пошуків Німеччиною нового місця в повоєнній системі міжнародних відносин і, водночас, гострої політичної боротьби в тодішньому німецькому суспільстві. В СРСР, що виник на руїнах Російської імперії, перетворення, з одного боку, проходи­ли під знаком реалізації широкомасштабних відбудовних і реконструктивних процесів у різних галузях економіки, зокрема у військовій сфері, а з іншого — в умовах форму­вання й зміцнення тоталітарного режиму, адміністратив­но-командної системи управління, що наклала істотний відбиток на всі сфери суспільного життя. Крім того, досліджуваний період був часом загострення супереч­ностей, що породжувалися двополюсністю держав світу, непримиренністю демократичних традицій громадянсь­кого суспільства на заході Європи й тоталітарного режи­му, що утверджувався на великій частині Євразійського континенту й відверто прагнув поширити свій вплив на весь світ. Ситуація в Європі ускладнювалася ще й тим, що ідеї більшовицького тоталітаризму спонукали до життя свою протилежність і водночас подобу — фашистський тоталітаризм націонал-соціалістичного порядку. Аналіз військово-технічного співробітництва СРСР і Німеччини дозволяє глибше з'ясувати деякі зако­номірності й особливості, характерні для відновлення й розвитку військового потенціалу обох країн, простежити окремі зовнішньополітичні фактори, що зумовили розви­ток військового співробітництва між обома державами з урахуванням міжнародної ситуації та внутрішніх соціально-політичних факторів.

Виходячи з актуальності та недостатньої розробки те­ми, не претендуючи на всебічне її розкриття, автори все ж намагалися комплексно проаналізувати військово- технічне співробітництво Червоної армії та рейхсверу в 1922—1933 рр., розглядаючи його військово-політичні, військово-економічні та суто військові аспекти. Автори прагнули вивчити й узагальнити весь комплекс питань, пов'язаних з проблемою, дослідити тему із залученням нових архівних джерел і матеріалів, сприяти більш адек­ватному відображенню їх у вітчизняній історії і, насампе­ред, історіографії зовнішньої політики СРСР зазначеного періоду.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1922 по 1933 рік — період, що і до цього часу залишається най­менш висвітленим в історіографії радянсько-німецьких військово-політичних зв'язків першої половини XX сто­ліття, період поступового відновлення позицій і перехо­ду Німеччини в наступ на версальські постанови. За початковий термін узято 1922 рік, коли Німеччина посіла одне з провідних місць у зовнішньополітичних розрахунках радянського керівництва. Саме на Німеччи­ну покладалася примарна надія на світову революцію і, крім того, Німеччина розглядалася більшовиками як по­тенційний союзник в майбутній боротьбі з Польщею, що займала відверто антирадянські позиції і мала тісні зв'яз­ки із Францією та Англією, або як можлива противага ос­танній. Було проведено серію таємних двосторонніх переговорів, в результаті яких вироблено концепцію військового співробітництва між Радянською Росією і Веймарською Німеччиною. Для здійснення зв'язків із керівництвом РСЧА у Німецькому військовому відомстві створюється «Зондергрупа Р » (Росія). У квітні 1922 р. підписується радянсько-німецький договір у Рапалло, який створив сприятливий ґрунт для зближення обох країн.

Досліджується історія цього співробітництва до 1933 р., коли до влади в Німеччині на антиверсальських і реван­шистських гаслах приходить нацистська партія, а ра­дянсько-німецька військова співпраця з ініціативи СРСР була тимчасово припинена.

В основі методології дослідження лежать принципи наукової об'єктивності та історизму. Автори спираються на дефініційний апарат і періодизацію тогочасних подій, що сформувалася у вітчизняній і зарубіжній історичній науці. Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що автори, спираючись на нові під­ходи, критично переосмислюючи історіографію та вво­дячи в науковий обіг нові джерела, роблять спробу нау­кового аналізу радянської політики стосовно Німеччини з урахуванням військового співробітництва та його ре­зультатів, з'ясовують роль німецького фактору в радян­ському військовому будівництві і навпаки. По суті, мо­нографія є першою в українській історіографії спробою вивчення основних форм військово-технічних зв'язків обох країн, стимульованих рапалльською політикою. Досліджується також місце України в системі військово- промислового співробітництва між СРСР і Німеччиною в 1920-х — початку 1930-х років. Нарешті, дослідження ра­дянсько-німецьких військових відносин дозволяє відкри­ти деякі нові сторінки в діялі.ності ряду політичних, дер­жавних і військових діячів Радянського Союзу. Застосу­вання комплексного підходу дозволило створити модель еволюції політичних режимів СРСР та Веймарської рес­публіки, що дало змогу по-новому охарактеризувати домінуючі політичні процеси й структури, розглянувши їх у контексті трансформації усієї системи, дійти принци­пово нових, у порівнянні з традиційними, висновків. Над­звичайно важливо, що результати даної роботи підкріп­лені й ґрунтуються на архівних документах указаного історичного періоду. Практичне значення даного дослідження, на думку ав­торів, полягає у можливості його використання у нав­чальному процесі у вищих навчальних закладах, при створенні узагальнюючих праць з історії зовнішньої політики Веймарської республіки й СРСР 20-х — початку 30-х років XX ст. Запропонована читачу праця дозволяє зважено врахувати досвід минулого в побудові правової демократичної Української держави, а також звернути увагу на проблему взаємодії економіки й політики в між­державних стосунках. Осмислення сучасних суспільно- політичних та військових аспектів співробітництва між Україною та Німеччиною, потребує постійної прискіпли­вої уваги до недавнього минулого, без чого видається не­можливим вирішення нагальних проблем України і чітке визначення пріоритетів її майбутнього розвитку. 1.1. Джерельна база дослідження

Друга світова війна і причини її виникнення вже понад шістдесят років залишаються в центрі уваги вітчизняної й зарубіжної історіографії. Процес її дослідження пере­живав як активні періоди піднесення, так і спад. Періоди активності, як правило, співпадали з новими можливос­тями доступу до архівних матеріалів, мемуарів та іншого роду джерел, що створюватш для дослідників сприятливі умови для поглиблення дослідження. Чималу роль у цьо­му процесі відігравали зміни політичної ситуації у світі, наприклад загострення й припинення «холодної війни».

Незважаючи на актуальність досліджуваної теми, історія радянсько-німецьких відносин через призму військового співробітництва до цього часу вітчизняною історичною наукою майже не вивчалася. У довоєнний час ця проблема була просто недоступна для вчених, оскільки була частиною політики, а у повоєнний період вона замовчувалася вже з кон'юнктурних міркувань. Слід відмітити, що вся історія радянсько-німецьких від­носин у міжвоєнний період стала заручницею ідеоло­гічної політики КПРС.

Джерельною базою дослідження стали документи архівів України й Російської Федерації: Центральний державний архів вищих органів влади та управління Укра­їни (ЦДАВО), Центральний державний архів громад­ських об'єднань України (ЦДАГО), Архів зовнішньої політики Російської Федерації (АЗПРФ) і Російський дер­жавний військовий архів (РДВА).

Так, у фондах ЦДАГО були вивчені матеріали Цент­рального комітету Комуністичної партії України (фонд 1),

12 які містять документи відділів ЦК КП(б)У (оп. 20, ч. 1,2,3). Особливу увагу привернули документи, що відносяться як до РРФСР, так і до УСРР, а саме — створення апаратів Берлінського представництва у вигляді відділів імпорту, експорту, фінансових, економічних і транспортних пи­тань, витрати по загальному апарату, які розподілялися між РРФСР і УСРР, а також їх звіти, доповідні записки й циркуляри, договірні відносини з Німеччиною з 1921 р., листування трестів із підприємствами та закордонними, зокрема німецькими, представництвами трестів, звіти про приїзд німецьких комісій, які працювали в основно­му за двома напрямами: виявлення технічних можливо­стей районів та фінансування й кредитування. Було та­кож розглянуто практику відряджень німецьких інже­нерно-технічних кадрів, участь представників німецьких фірм у монтажі промислового обладнання на території Радянського Союзу.

У ЦДАВО України було опрацьовано документи Все­українського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф. 1); Рад Народних Комісарів УСРР (ф. 2); Народного комісара закордонних справ УСРР (ф. 4); Української економічної наради при Раді Народних Комісарів УСРР (ф. 3040). Використання цих матеріалів дало змогу про­аналізувати найважливіші напрями, форми й засоби укра­їнсько-німецького виробничо-технічного співробітни­цтва, простежити його хід і динаміку. Зокрема, висвітлити участь представників німецьких фірм у монтажі проми­слового обладнання в Україні, проведенні консультацій українським фахівцям, доповіді радянських інженерів про поїздки за кордон і встановлення економічних зв'язків із Німеччиною. Було розглянуто угоди з консорціумом німе­цьких банків, із різними товариствами підприємств Німеч­чини, опрацьовано фінансові звіти тощо.

Вивчення документів українських архівів дозволило також детально простежити аспекти виробничо-тех­нічного співробітництва України, РРФСР і Німеччини в досліджуваний період, виявити його особливості, зроби­ти необхідні висновки й узагальнення.

Архіви Російської Федерації дозволили більш детально дослідити комплекс радянсько-німецьких відносин у міжвоєнний період. Так, в архіві зовнішньої політики Російської Федерації (АЗПРФ) було опрацьовано матері­али іменних фондів державних діячів СРСР — Г.В. Чи- черіна (ф. 04); М.М. Литвинова (ф. 05); М.М. Крестинсь- кого (ф. 10).У дослідженні в основному використано лис­ти вищим партійним діячам СРСР, доповідні записки, які стосувалися співробітництва обох сторін, пам'ятні запис­ки, в яких розкриваються авіаційні, артилерійські питан­ня, питання інженерної справи, оптики й морського відомства, хімічні питання й орієнтовні плани майбутніх випробувань, орієнтовні кошториси, звіти про відряджен­ня червоних командирів на маневри до Німеччини, звіти про німецькі підприємства в СРСР та інші документи.

Високою інформаційною насиченістю відзначаються матеріали Російського державного військового архіву (РДВА). При підготовці дослідження у фондах архіву бу­ли використані матеріали Управління справами РВР СРСР (ф. 4); Головного управління Військово-повітряних сил РСЧА (ф. 29); Управління Південної мозирської групи військ Західного фронту (травень — грудень 1920 р.) (ф. 258); Управління командуючого всіма збройними силами на Україні і в Криму (1920-1935) (ф. 25899); Головного управління по закордонному постачанню Центрального управління постачання РСЧА (ф. 31863); Секретаріату Народного комісара оборони СРСР (ф. 33987); Секре­таріату першого заступника голови РВР СРСР (ф. 33988); Управління начальника озброєнь РСЧА (ф. 33991), які містять документи секретаріату Управління справами РВР СРСР (ф. 4, оп. 1); Управління справами Народного комісара оборони (1917-1940) (ф. 4, оп. 14); І управління (учбового управління РСЧА) (ф. 29, оп. 23); докумен­ти РВР Українського військового округу (1920—1934) (ф. 25899, оп. 1); Відділу зовнішніх замовлень НКО СРСР (1917-1933) (ф. 31863, оп. 1.); документи Голови РВР СРСР (1918— 1934) (ф. 33987, оп. 1, оп. 2); секретаріату заступни­ка Голови РВР (ф. 33988, оп. 2); документи Управління на­чальника озброєнь РСЧА (1929- 1930) (ф. 33991, оп. 1).

Загалом використані архівні матеріали можна умовно поділити на: