Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

ІЗВИ 978-966-504-794-0

У монографії на основі системного аналізу широкої джерель­ної бази та наукової літератури досліджуються та аналізуються основні напрями, форми, наслідки військово-технічного співро­бітництва СРСР та Веймарської республіки у 1922— 1933 роках, періоду, що і на сьогоднішній день залишається найменш дослідженим у історіографії радянсько-німецьких військово- політичних зв'язків першої половини XX століття. Детально прослідковуються й висвітлюються деякі закономірності та особливості співробітництва, завдяки яким відбудовується й розвивається військовий потенціал в обох країнах, характеризу­ються зовнішньополітичні фактори, які обумовили розвиток військового співробітництва між країнами з урахуванням міжна­родної ситуації та внутрішніх соціальних і політичних факторів.

Розрахована на науковців та викладачів вузів, студентів ви­щих навчальних закладів, учителів шкіл, музеєзнавців та всіх, хто цікавиться історією.

ББК 63.3(2)61-6

© Встров І.Г., Шевченко О.Т., 2008

© Видавництво «Генеза», І8ІШ 978-966-504-794-0 оригінал-макет, 2008

ПЕРЕДМОВА

Книжка, з якою ви зараз ознайомитесь, висвітлює одну з найскладніших і до цього часу маловідомих сторінок на­шого минулого — складні й суперечливі відносини СРСР і Німеччини у 20-ті роки XX століття, історію військово- технічного співробітництва Червоної армії та збройних сил Веймарської республіки в непростий час політичної ізоляції обох країн у версальському повоєнному світі. А саме ці відносини, тісне співробітництво Радянської держави і розгромленої, поставленої навколішки Німеч­чини сприяли відродженню й нарощенню їх військово- промислового потенціалу, готували ґрунт для майбутньо­го реваншу та задоволення гегемоністських амбіцій прав­лячих верхівок обох країн.

Військово-технічна співпраця Червоної армії та рейхсверу, роль Радянського Союзу у відновленні ні­мецьких збройних сил залишаються однією з найбільш таємничих сторінок історії минулого століття. Адже саме у Країні Рад було закладено основи майбутніх наступаль­них збройних сил Німеччини, які в 1939 році стали жахом для усієї Європи, а в 1941-му — і для СРСР. Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що саме тісні політичні й військові стосунки обох країн створювали умови для ревізії Версальської системи міжнародних відносин, го­тували ґрунт для виникнення нової війни.

Автори монографії вперше у вітчизняній історіографії докладно й об'єктивно вимальовують читачам раніше невідому історію таємного радянсько-німецького вій­ськово-політичного співробітництва. Автори прагнули вивчити й узагальнити весь комплекс питань, пов'язаних з проблемою, дослідити її із залученням нових архівних джерел і матеріалів, сприяти більш адекватному відобра­женню непростих стосунків обох держав у складний для них період історії.

Як свідчать наведені дослідниками дані, завдяки війсь­ково-технічному співробітництву було закладено основи ВПК СРСР і Третього рейху. Радянське виробництво літаків і хімічної зброї, корабле- і танкобудування заро­джувались завдяки тісній взаємодії обох країн та непере­борного прагнення радянських лідерів створити власну потужну військову машину. На це в Радянському Союзі працювали дипломатія і розвідка, наука й промисловість, практично весь господарський і технічний потенціал.

Військово-технічне співробітництво з Німеччиною по­зитивно відбилося на розвитку радянської економіки, особливо її військових галузей. З надання концесії ні­мецькому «Юнкерсу» фактично почалось становлення ра­дянської авіаційної промисловості і системи повітряних перевезень в країні. Німецькі фахівці активно сприяли фундації хімічної промисловості, виробництву броне- техніки, тобто тих галузей, у яких було насамперед за­цікавлене радянське партійно-державне керівництво. При цьому вони несли із собою зразки високого професіо­налізму і виробничої культури, що стало зразком для нової радянської технічної інтелігенції і спеціалістів-практиків.

У радянсько-німецьких відносинах, окрім «військово- технічних» контактів, у 20-ті роки XX ст. був ще один надзвичайно важливий аспект — зовнішньополітичний. У роботі яскраво показано, що Німеччина в цей час в ос­новному намагалась використати зв'язки Червоної армії з рейхсвером як козирну карту для тиску на Англію і Францію. Цим Берлін намагався поновити свій статус ве­ликої держави, скасувати політичні й військові обмежен­ня Версальського миру.

До честі дослідників слід зазначити, що вони справед­ливо вбачають у військово-політичному співробітництві Веймарської Німеччини та Радянської Росії вимушені і, певною мірою, логічно обґрунтовані політичні кроки. Не формулюючи остаточно свої союзницькі стосунки, обидві країни усвідомлювали і силу, і слабкість подібного альянсу. Тому після того як сторони досягли природних меж у розвитку своїх взаємовідносин, Москва і Берлін почали використовувати свої взаємні військові зв'язки як засіб політичного тиску на держави Антанти з метою подолання повоєнної ізоляції. Не гребуючи ні блефом, ні «подачею» інформації про своє військове співробітницт­во до західної преси, вони, зрештою, зуміли включитися у велику політику, задовольнити прагнення бути серед держав, що вершили долю світу.

На прикладі складних і суперечливих німецько-ра­дянських відносин упродовж 1922— 1933 рр. І.Г. Вєтров і О.Т. Шевченко зуміли сформувати нове бачення історії зовнішньої політики СРСР і Веймарської республіки в повоєнну добу, актуалізували проблему взаємодії еко­номіки й політики в міждержавних стосунках, внесли гідний внесок у розвиток вітчизняної історичної думки. Сьогодні їхня праця може служити серйозною пересто­рогою для тих держав і політиків, які, керуючись власни­ми інтересами, часто надають допомогу і забезпечують військово-технічне сприяння режимам, здатним знову поставити світ на межу збройного протистояння.

Член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України, заступник директора Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор