Розділ «Батько Махно»

Мені казав дорожний мастер Кухта, що його колега в Косові має в розбірці старі вітки, а є рискований і одважний. З ним варто побалакать. Астрахан вертався в Гданськ, а я разом до Косова. Купе І кл. Витяг він дужих дві сигари, одну протягає: "Куріть!" — "Не курю".

Запалив А. цигару, дим густий, прямо пускає під ніс, треба було пересісти до вікна. Дивлюсь на ліс, диму робиться більше та починає робиться, як од смаленої вовни. Хотів вийти на коридор, аж бачу, директор дрімає, а з кишені дорогої шуби іде дим!

"Пане Астрахан! У Вас щось горить в кишені!"

Той моментально очунявся, сунув руку в кишеню:

"Уй!" — моментально вихватив опечену руку, швидко скинув шубу. Кишеня — наполовину спалена, дірка в покритті, знищена рукавичка. Він необережно сунув в кишеню половину сигари, не докладно згасивши. Злий, як хрін, лаявся і нарікав на весь світ.

Ось і Косів. "Так, пожалуйста, постарайтесь!"

Знаходжу дорожнього майстра — Россо. Високий, кремезний, літ коло 40. Лице симпатичне, густі гарні вуса, сірі очі, уважні, розумні, з певним іронічним виразом. З таким треба одверто, викласти усе як на долоні.

"Справа така, — кажу, привітавшись. — До тартака в Блок-Бутень будую залізницю".

"Знаю, п. Авраменко".

Ого, фамілію мою навіть знає.

"Полотно готове, шпали чекають на рельси з дирекції. Жиди нервничають, просили пошукать, де тимчасово позичить. Пан Кухта радив балакать з вами. Хочете добре заробить і дать добре заробить своїм робочим, подумайте і одразу скажіть. Мені треба 1800 метрів, з скріпленям, козлом і стрілкою. Все вернеться з вдячністю".

Россо довго не думав.

"Що зароблю я і мої робочі?"

"Маєте до розібрання бічницю?"

"Маю шини і скріплення добрі, будова в 1915 р., німецька".

"Так от, 15 робочих розберуть, довезуть і погрузять все в одну добу. Дві льори потребує начальник станції, це тоже ваша забота. Робочі поїдуть з торовим, вигрузять і рознесуть матеріал на місто, займе це ½ години. Ви дістанете на добре убрання, собі і дружині — на гарні пантофлі, робочі — на добрі чоботи, торовий — на дві пари пантофлів, нач. станції — собі на убрання, жінці — на туфлі. На закінчення вся станція дістане вечерю в буфеті, хто скільки вип'є і з'їсть. За все заплачу особисто в долярах".

"Згода!"

"Умова — все в три дні".

"Буде усе зроблено стисло, будьте певні".

"Я певний, коли балакаю з розумною людиною. Тепер ходім до нач. станції, нехай замовляє платформи".