Розділ «Батько Махно»

"То Андрій помер?"

"Помер одразу: сьогодні був в службі, завтра не жив".

Здавило в горлі, одвернувсь, пішов набік, заплакав, вернувсь знову:

"Розкажіть усе про брата".

"Я був молодим. В 1915 році біженцем попав в Олександрівськ. Поступив в телефонну сіть. Андрій Антонович звернув на мене увагу, вчив, запрошував до себе, для того знаю Парасковію Івановну і Галю. А. А. був дуже працьовитий, вимагаючий, справедливий і настойчивий. Смерть мав скору, пішла сильно кров горлом — і кінець. Кажуть, розрив серця. Часи були страшні. Червоні, білі, Махно. Він, кристальна душа, не міг перенести того, на що прийшлось. дивитись. Я маю дома фотографію, де і Галя єсть".

"Далеко живете?"

"В Бутені, 4 верстви".

"Зараз ідемо до вас".

Бричку дав управляючий.

І за півгодини дивлюсь на велику світлину. Галя, ст. діловод, сидить скраю. Посередині — ст. механік Андрієвський, стоять телефоністки, пізнаю Цвіркунівну, Галину подругу. Дивлюсь довго мовчки. В хаті балакають тихо. А мені здається, що я неначе вернувсь додому… Вернусь скоро!

Фірма "Астіос" несе великі кошти. Вагони під погрузну підставляються між потягами. Дерево треба носить під гору на двохметровий насип. Платиться багато за простой вагонів, фірма не успіває достачать замовлення до Гданська. А рельcie немає. Розен — як в воду впав.

Приїхав шеф Астрахан (другий Іоселевич). Було багато крику, як то у жидів. Цілий день все бігали то по плацові, то в тартак, то по шпалах, котрі ждали на рельси. Кругом аж луна розлягалась! В кінці прийшли до моєї кімнати:

"Ну что будем делать, где взять рельсов? Такіє убиткі!"

"Спробувати можна, я уже цим інтересувався, но будет стоїть".

"Сколько?"

"Не менше 100 доларів, а может, і больше немного, железнодорожнікі любят деньги, может бить і удалось би".

"Хорошо, постарайтесь, заплатім".

"Но деньгі мне на руки, єслі дело будет верное".

Заджеркотіли жиди, в кінці:

"Деньгі получітє".