TextBook Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Єрошевич П. З боротьби уіфаїнського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 33; ЦДАГПОу. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М. С.; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 90–91.
КОНОВКІН Валерій Георгійович(02.03.1882-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Вінниця. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 8-го Закаспійського стрілецького батальйону (Кушка). У 1917 р. — командир ударного батальйону 3-го Сибірського армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 12.03.1918 р. — в українській армії. У 1920 р. — приділений у розпорядження начальника постачання 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 97–98;ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 9; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 38.
КОНОНИКІВ Михайло Михайлович(10.06.1864-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Херсон. Закінчив Херсонську класичну гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1883), служив у 15-му стрілецькому полку 4-ї стрілецької бригади (Одеса). На нестройових посадах брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918–1919 рр. — хотинський та бердичівський повітовий військовий комендант Української Держави та УНР. З 18.10.1919 р. — начальник етапно-розподільчого пункту в м. Могилів-Подільський, з 15.06.1920 р. — скарбник управління постачання начальника Тилу Армії УНР. Доля після 1920 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 4 — Спр. 19. — С 100–101.
КОНСТАНТИНІВ Володимир Гнатович(23.07.1895-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Брест-Литовськ. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручник.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина 46-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 4.
КОПАЦ Євген Іванович(15.02.1889-16.02.1922) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Войтове Київської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918–1919 рр. — помічник командира 1-го Запорізького панцерного дивізіону. Під час Гетьманату був підвищений до рангу сотника. З 15.07.1919 р. — помічник командира 6-го інженерного куреня 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З вересня 1919 р. — коман дир цього куреня. Учасник Першого Зимово го походу: начальник технічної частини штабу Збірної Запорізької дивізії, старшина штабу Ді євої армії УНР, лицар Залізного Хреста (ч. 10). З 06.05.1920 р. — начальник загального відді лу штабу Дієвої армії УНР. З 23.07.1920 р. представник управління постачання при штабі 6-ї польської армії. З 08.09.1920 р. — командир автоброньової батареї. З січня 1921 р. перебу вав в офіцерському резерві при 2-й Волинській дивізії Армії УНР. З квітня 1921 р. — командир цього резерву. Учасник Другого Зимового походу 04–19.11.1921 р.: дивізійний інженер Збірної Київської дивізії. 17.11.1921 р. потрапив у полон під час бою біля с. Миньки. Разом з іншими полоненими 7 співробітниками міністерств УНР та старшинами штабу Збірної Київської дивізії був вивезений до Харкова. 22.01.1922 р. був засуджений до розстрілу. Страчений 16.02.1922 р.
ЦДАГПОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 71525. — Справа осіб, захоплених до полону у бою під с. Миньки; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18–20; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 156–171; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 266, 422; Київ: жертви репресій. — Київ. — Меморіал. — 1997. — С. 208.
КОПЕСТИНСЬКИЙ Іван Григорович(13.11.1869—?) — генерал-хорунжий Дієвої армії УНР.
Народився у Могилеві-Подільському. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1891), Михайлівську артилерійську академію (1896), Офіцерську артилерійську школу (1901). У складі 45-ї артилерійської бригади брав участь у Російсько-японській війні, був важко контужений. За бойові заслуги одержав всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївську зброю, звання полковника. З 15.11.1910 р. — командир 20-го мортирного артилерійського дивізіону. З 09.04.1914 р. — генерал-майор, начальник 2-ї Гренадерської артилерійської бригади. З 13.02.1915 р. — начальник 6-ї артилерійської бригади. З 12.05.1916 р. — інспектор артилерії 36-го армійського корпусу. 14.05.1918 р. формально демобілізований з російської армії.
З 12.09.1918 р. — генерал для доручень головного інспектора артилерії Армії Української Держави. З 26.02.1919 р. — т. в. о. головного інспектора артилерії Дієвої армії УНР. З 07.04.1919 р. — начальник артилерії Холмської групи Дієвої армії УНР. З 24.06.1919 р. — начальник відділу замовлень та прийомів Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР. З 01.04.1920 р. — помічник начальника Головного артилерійського управління Армії УНР. Доля після 1921 р. невідома.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „К“ на сторінці 17. Приємного читання.