Розділ «К»

Після ліквідації Південно-Східної групи та її переходу до Румунії, вступив до Збройних Сил Півдня Росії. Служив у 4-му гусарському Маріупольському полку, згодом — у штабі 1-ї Звідної Донської Козачої дивізії ЗСПР З 17.03.1920 р. — підполковник ЗСПР. Після переходу до Російської армії П. Врангеля — офіцер Учбового кавалерійського дивізіону.

З 1921 р. — викладач Миколаївського кавалерійського училища (Югославія). З 1929 р. жив на еміграції у Белграді. З 1934 р. — голова белградського відділення Товариства Галіполійців. Подальша доля невідома.

Козубський Олександр, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 57-зв. — 58; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта, — 1970. — Ч. 3–4. — С. 60–71; Ч. 5. — С. 7–14; 1971. — Ч. 1. — С. 21–26; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва — 2004. — С. 264.

КОЗЬМА Олександр Іванович

(12.12.1871—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився на х. Очеретяний Олександрівського повіту Херсонської губернії. Походив з родини відставного підпоручика. Закінчив Псковський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1892), офіцерський клас Військово-електротехнічної школи. Після училища вийшов до 167-го резервного Острозького полку з приділенням до 2-го саперного батальйону. 17.10.1893 р. перевівся до 2-го саперного батальйону. З 04.03.1898 р. служив у Владивостоцькому фортечному телеграфі (в 1900–1901 рр. був у відрядженні у складі російських військ у Китайському поході).

З 01.12.1901 р. — знову у 2-му саперному батальйоні. З 02.11.1902 р. — у 20-му саперному батальйоні. З 01.02.1904 р. — начальник Осовецького фортечного телеграфу. З 02.02.1905 р. — командир роти у 12-му саперному батальйоні, який брав участь у Російсько-японській війні. З 17.10.1907 р. — у 8-му понтонному батальйоні. З 25.03.1909 р. — у 11-му саперному батальйоні. З 31.07.1910 р. — командир 2-ї іскрової роти (Вільно). 28.10.1914 р. був підвищений до звання полковника. Після початку Першої світової війни 2-га іскрова рота обслуговувала штаб та війська Північного фронту. 31.05.1916 р. рота була розгорнута у 5-й радіотелеграфний дивізіон. Під час війни мав два легких поранення, був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.

Козьма Олександр, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

З 27.11.1917 р. начальник відділу зв'язку Українського генерального військового секретаріату Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — начальник зв'язку Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир Запорізького інженерного полку Армії УНР. З 28.05.1918 р. — корпусний інженер Запорізького корпусу Армії Української Держави. З 10.08.1918 р. — т. в. о. командувача Запорізького корпусу Армії Української Держави. З 05.09.1918 р. — дивізійний інженер Запорізької дивізії Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — інспектор технічних справ Лівобережного фронту. З 20.01.1919 р. перебував у резерві старшин. З 12.05.1919 р. — інспектор технічних справ Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 01.10.1919 р. — інспектор технічних справ групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. 27.11.1919 р був інтернований польською владою у збірній станиці Ланцут. З 01.08.1920 р — штаб-старшина для доручень інспектора Технічних військ Армії УНР. З 28.08.1920 р. — помічник інспектора Технічних військ Армії УНР.

З 1921 р. жив на еміграції у Калішу. Викладав фізику та математику в Українській гімназії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 49–51; Оп. 2. — Спр 653. — С. 34–55; РГВИА Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 37891. - п/с 359–893; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3.

КОКУШКІН

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. — комендант 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 10.02.1919 р. був приділений до штабу Подільського корпусу Дієвої армії УНР. З кінця квітня 1919 р. — комендант штабу 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. У травні 1919 р. потрапив до польського полону. Був вивезений до Німеччини, де перебував у таборах російських біженців. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 5. — С. 31; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — ' 1938. - № 8. — С. 50, 56.

КОЛЕСНИКІВ Михайло Михайлович

(10.07.1862-?) — полковник Армії УНР.

Закінчив військову прогімназію, Одеське піхотне юнкерське училище, служив у 15-му стрілецькому батальйоні (Одеса). Брав участь у Російсько-японській війні. З 14.02.1905 р. — підполковник за бойові заслуги. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 7-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Новокиївське). Згодом служив у 20-му піхотному Галицькому (Житомир) та 17-му піхотному Архангелогородському (Житомир) полках. У складі останнього брав участь у Першій світовій війні. З 28.01.1915 р. — полковник. У 1917 р. — командир 1-го піхотного Невського полку.

З 09.11.1918 р. — хотинський повітовий військовий начальник. У 1920 р. — приділений до старшинської чоти при штабі Тилу Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653 — С. 117–121; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 130.

КОЛОДІЙ Федір Олександрович

(08.02.1872-04.1920) — командувач групи Дієвої армії УНР.