Розділ «Г»

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
ГАВРИК

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

У грудні 1918 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу військ Директорії. З 27.12.1918 р. — представник Дієвої армії УНР при Військовому секретарі ЗУНР у Тернополі. З 23.01.1919 р. — командир 1-го Галицького Запорізького кінного полку, що формувався у складі Української Галицької армії.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 2. — С. 4–8-зв.

ГАВРИШКО Микола Степанович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився в с. Охримовці Лебединського повіту Харківської губернії. Був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Останнє звання у російській армії — молодший офіцер.

Під час протигетьманського повстання сформував із селян т. зв. Прилуцький загін, який згодом був реорганізований у курінь 3-го Сірожупанного полку військ Директорії. У листопаді—грудні 1918 р. був командиром куреня 3-го Сірожупанного полку. У грудні 1918 р. — лютому 1919 р. — начальник 10-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 05.05.1919 р. — військовий представник УНР у Грузії та Вірменії (Тифліс). З 20.05.1919 р. — державний інспектор Запорізької групи Дієвої армії УНР. 09.06.1919 р. був оголошений поза законом за організацію спроби полковника П. Болбочана вступити в командування Запорізькою групою, переховувався. Знову перебував у складі Дієвої армії УНР під час Першого Зимового походу: був помічником командира 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії. Наприкінці 1920 р., перебуваючи на інтернуванні, виступив проти політики С. Петлюри, за що був відправлений до польського карного табору Домб'є.

У 1922 р. повернувся в Україну (Прилуки). У 1926 р. на процесі Шварцбарда фігурував як свідок у списку захисту, однак на процесі не виступав.

Згодом — розстріляний у справі т. зв. Таманського путчу.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 5. — Спр. 3. — С. 8; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 35; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 36; Самутин П. Організація українського війська за часів Української Держави 1918 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1965. - № 5. — С. 16.; Сідак В, Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан. Трагедія українського державника. — Київ. — 2004.

ГАДЗІНСЬКИЙ Матвій Миколайович

(16.11.1894-?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — поручик. У 1917 р. — полковий ад'ютант 6-го запасного піхотного полку.

Гадзінський Матвій, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

З 26.03.1918 р. — полковий ад'ютант 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. У 1919 р. — командир кулеметної сотні 2-го Чорноморського полку Дієвої армії УНР. У 1920 р. був командиром куреня у 1-й Кулеметній дивізії Дієвої армії УНР. Згодом — старшина штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР Подальша доля невідома.

Літопис Червоної Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С. 15–17; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии — Москва. — 2004. — С. 132. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С. 4; Сікевич В. Сторінки із записної книжки, 1942–1948. — Ч. 1–7.

ГАЄВСЬКИЙ Олександр Титович

(? — після 1931) - полковник Армії Української Держави.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 5-ї артилерійської бригади (Житомир). Закінчив прискорений курс Миколаївської академії Генерального штабу (1916). У 1917 р. — начальник контррозвідки штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 27.12.1917 р. — начальник штабу 1-ї Української (104-ї пішої) дивізії 1-го Українського корпусу. 10.02.1918 р. разом із командувачем корпусу Я. Гандзюком та начальником штабу Я. Сафонівим виїхав до Києва для отримання подальших розпоряджень, не знаючи, що місто вже захоплене більшовиками. Потрапив до більшовицького полону, однак зумів втекти з-під розстрілу. Станом на 15.04.1918 р. — т. в. о. начальника штабу 1-ї Української дивізії (до 03.05.1918 р.).

Влітку 1918 р. прибув у розпорядження штабу Добровольчої армії. З 11.08.1918 р. перебував в офіцерському резерві, а з 24.01.1919 р. — начальник штабу 1-ї кінної дивізії Збройних Сил Півдня Росії. З 28.11.1919 р. — помічник начальника контррозвідки управління генерал-квартирмейстера ЗСПР.

В еміграції — помічник начальника політичної розвідки барона П. Врангеля, один із найбільш довірених його офіцерів. Жив у м. Бельфор (Франція), помер після 1931 р.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Г“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи