TextBook (28.11.1880-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Радомишль. Закінчив кадетський корпус, військове училище. Останнє звання у російській армії — капітан.
В українській армії з 1918 р. 04.10.1918 р. був призначений військовим комендантом Катеринослава (посаду не обійняв). Учасник Другого Зимового походу.
Станом на 1921 р. та на 15.09.1922 р. був приділений до штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2 — Спр 923 — С. 18–25; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 18.
РАГОЗА (Рогоза) Олександр Францевич(08.06.1858-29.06.1919) — генеральний бунчужний Армії Української Держави.
Народився на Чернігівщині Походив зі старовинної родини українських священнослужителів. Закінчив Полоцьку військову прогімназію, Михайлівське артилерійське училище (1877), служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь у Російсько-турецькій війні. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1883), обіймав штабові посади у Харківській, Приамурській та Одеській військових округах. З 30.08.1892 р. — полковник. З 04.09.1896 р. — начальник штабу 32-ї піхотної дивізії (Рівне). З 10.03.1898 р. — начальник штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир). З 27.04.1900 р — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 02.03.1904 р. — генерал-майор, начальник: 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії. З 22.10.1904 р. — начальникштабу 3-го армійського корпусу. З 16.06.1906 р. — комендант Усть-Двинської фортеці. З 13.04.1908 р. — генерал-лейтенант. З 17.03.1909 р. — начальник 19-ї піхотної дивізії. З 27.09.1914 р. — командувач 25-го армійського корпусу. З 30.08.1915 р. — генерал від інфантерії. З 30.08.1915 р. — командувач 4-ї армії. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 22–23.06.1915).
Рагоза Олександр, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)
21.11.1917 р був усунутий з посади більшовиками. 10.04.1918 р. подав заяву про вступ до української армії. З 01.05.1918 р. — військовий міністр Української Держави. З 23.11.1918 р перебував у розпорядженні гетьмана П. Скоропадського. 15.12.1918 р. був заарештований у Києві з наказу Директорії, однак невдовзі звільнений.
Виїхав до Одеси, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 р. відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Розстріляний ЧК за відмову служити у Червоній армії.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 214; Список Генерального штаба на 1917. — СПб. — 1917. — С. И; Список Генерального штаба на 1914. — СПБ. - 1914; «Нива». — Петроград. — 1916. - № 26; «Киевлянин». — 1919. — № 8; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 505–508; Дивный И. В. Страницы военного некрополя старой Одессы. — Киев. — 2000. — Кн. 2. — С. 63–64; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 63, 66, 76, 93, 94, 261.
РАДЗІН Петро Карлович (Радзіньш Петеріс)(19.04.1880-08.10.1930) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Валк Ліфляндської губернії. Закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпоручиком до 24-го піхотного Симбірського полку (Салтиковський штаб біля м. Острів, Польща). У 1905 р. перевівся до 10-го Сибірського Омського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1910). З 1912 р. — молодший ад'ютант штабу 38-ї піхотної дивізії. З травня 1915 р. — молодший ад'ютант штабу Новогеоргіївської фортеці. З жовтня 1915 р. — в. о. начальника штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. З грудня 1915 р. — підполковник. З лютого 1916 р. — начальник штабу 61-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 22.03.1918 р. — помічник начальника відділу устрою та служби Генерального штабу УНР, згодом — українськоїДержави. З 17.08.1918 р. — начальник цього відділу. З 13.01.1919 р. до початку лютого 1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 06.03.1919 р. — начальник Головного управління Генерального штабу УНР. Станом на 06.08.— 07.09.1919 р. — 1-й помічник начальника Головного управління Генерального штабу УНР.
У вересні 1919 р. виїхав з Кам'янця-Подільського до Варшави, а звідти — до Латвії. З 27.10.1919 р. — начальник штабу латвійської армії, керував операціями по розгрому Західної добровольчої армії князя Бермонта-Авалова під Ригою. З лютого 1920 р. — генерал латвійської армії. Викладав у Військовій та Авіаційній школах, на унтер-офіцерських курсах латвійської армії. З квітня 1928 р. — начальник Вищих академічних курсів.
Радзін Петро, фото 1929 року (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
Покінчив життя самогубством за нез'ясованих обставин. Похований у Ризі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Latvijas armijas augstakie virsnieki. — Riga. — 1998. — S. 386; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Р“ на сторінці 1. Приємного читання.