Розділ «Е-Є»

ЕДЕЛЬ Едуард Федорович

(06.11.1874—?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Мітава Курляндської губернії. Закінчив кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 45-ї артилерійської бригади, у складі якої брав участь у Російсько-японській війні. З 20.05.1915 р — командир 5-ї батареї 45-ї артилерійської бригади. З 01.06.1915 р. — командир 3-ї батареї 86-ї артилерійської бригади (згодом перейменована у 102-гу артилерійську бригаду). З 14.05.1916 р. — підполковник; з 08.12.1916 р. — полковник. Під час Першої світової війни був контужений та отруєний газами. Нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю.

З 10.12.1917 р. — командир 1-го дивізіону 2-ї Української гарматної бригади 1-го Українського корпусу. З 20.03.1918 р. — помічник начальника частини збройного відділу Головного артилерійського управління Армії УНР; з 06.07.1918 р. — начальник цієї частини. З 04.06.1919 р. — начальник частини постачання польової артилерії головного артилерійського управління Армії УНР. З 16.11.1919 р. — поза штатом. Перебував на інтернуванні в Польщі. З 25.04.1920 р. перебував у резерві старшин головного артилерійського управління Армії УНР.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 68–69; Спр. 37. — С. 231–232.

ЄВТИМОВИЧ Варфоломій (Володимир) Піменович

(28.10.1889-08.02.1950) — підполковник Армії УНР.

Народився у Київській губернії (у деяких виданнях помилково подається дата народження 28.08.1888 р.). Закінчив 7-класну

Київську художню школу. 01.12.1912 р. вступив однорічником до 168-го піхотного Миргородського полку. 01.09.1913 р. був прийнятий до Чугуївського військового училища, яке закінчив 01.12.1914 р., служив прапорщиком 25-го запасного батальйону. З 02.04.1915 р. — молодший офіцер 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку. З 01.12.1915 р. — поручик. З 25.08.1916 р. — полковий ад'ютант.

Євтимович Варфоломій, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У березні 1917 р. перебував у відпустці у Києві, був одним із організаторів Українського військового клубу ім. П. Полуботка. Повернувся на фронт — з 30.03.1917 р. — командир батальйону 7-го прикордонного піхотного Заамурського полку. З 12.10.1917 р. — курсовий старшина 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. З 08.11.1917 р. — командир сотні цієї школи. З 22.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень військово-шкільного відділу Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у Києві у січні 1917 р. З 03.03.1918 р. — штаб-старшина для доручень Головної шкільної управи Армії УНР, потім Армії Української Держави. З 21.12.1918 р. — т. в. о. начальника 2-ї Київської юнацької школи. З 01.01.1919 р. — другий старшина для інспекції військових шкіл. З 21.04.1919 р. — начальник загального відділу Головної шкільної управи

Військового міністерства УНР. З 17.05.1919 р. — начальник штабу коменданта тилу Дієвої армії УНР. З 09.06.1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований у Польщі. З 01.04.1920 р. — помічник начальника культурно-освітнього відділу Головної управи Генерального штабу УНР. З 03.07.1920 р. — начальник відділу освіти та військової підготовки населення Генерального штабу УНР. За час Першої світової війни та Визвольних змагань дістав 4 поранення та 1 контузію.

З 1924 р. живу Львові, займався активною громадсько-політичною діяльністю. У 1939 р. був заарештований польською владою, утримувався у концтаборі у Березі Картузькій. Перед вступом туди радянських військ зумів виїхати до Німеччини.

У 1943 р. вступив до дивізії СС «Галичина». У березні—травні 1945 р. був заступником начальника старшинської школи Української національної армії.

Після закінчення війни перебував у таборі для переміщених осіб у Міттевальді, де й помер незадовго до виїзду до США.

ЦДАВОУ. — Ф. 1876 — особистий фонд Євтимовича В. П. (51 справа); Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С. 214; Спр. 169. — С. 137; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5–18; Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. на Великій Україні — І. Вислоцького»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 9. — С. 13–14; Євтимович В. Історія статуту польової служби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 9. — С. 14–16; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура- Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 491; Про полк. Варфоломія Євтимовича//Українське Козацтво. — 1973. — Ч. 2 (24). — С. 27–28.

ЄГОРОВ Олександр Іванович

(15.03.1889 — після 1923) — командувач авіації Дієвої армії УНР.

Народився на Херсонщині, походив із міщан. Закінчив Херсонське реальне училище (1908), Єлисаветградське кавалерійське училище (1910), вийшов корнетом до 9-го гусарського Київського полку (Васильків). Закінчив Севастопольську авіаційну школу (1916), служив у 12-му армійському авіаційному загоні. Останнє звання у російській армії — штабс- ротмістр.

У грудні 1917 р. перевівся до 1-го Українського авіазагону армії військ Центральної Ради. З середини квітня 1918 р. — командир 1-го Запорізького авіаційного загону Армії УНР. 3 22.07.1919 р. — інспектор авіації Дієвої армії УНР. Станом на 18.10.1919 р. — командувач авіації Дієвої армії УНР.

У листопаді 1919 р. потрапив до Збройних Сил Півдня Росії.

У січні 1920 р. під Одесою потрапив у полон до червоних. Служив у РСЧА. Подальша доля невідома.