Розділ «К»

КОМАРОВСЬКИЙ Льонгін

(?—?) — сотник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — поручик.

З 22.05.1919 р. — командир кінної сотні окремого загону Сірожупанників Дієвої армії УНР під час оборони Підволочиська. У спогадах В. Проходи помилково названий підполковником.

Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 24.

КОНДРАТОВИЧ Лука Лукич

(17.10.1866 — після 1920) — учасник українського військового руху 1917 р.

Закінчив Псковський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1887), вийшов підпоручиком до 15-го стрілецького батальйону (Одеса). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1893). Служив на штабових посадах в Омській військовій окрузі. З 07.03.1900 р. — викладач Чугуївського піхотного юнкерського училища. З 09.04.1900 р. підполковник. З 27.08.1903 р. — начальник штабу 1-ї Кавказької козацької дивізії. З 28.03.1904 р. — полковник. З 08.12.1904 р. — штаб-офіцер управління 2-ї пішої пластунської бригади Кубанського Козацького війська, у складі якої у 1905 р. перебував у поході на Далекому Сході. З 26.06.1905 р. — командир 7-го стрілецького полку. З 09.04.1913 р. — генерал-майор. 22.12.1914 р. — 02.11.1915 р. — начальник штабу 23-го армійського корпусу. З 05.03.1916 р. — начальник 1-ї піхотної дивізії. 18.05.1917 р. був усунутий з посади з призначенням до резерву штабу Київської військової округи.

Кондратович Лука, фото 1918 року (За Державність. — Каліш. — 1934. — Ч. 4)

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р до січня 1918 р. — завідувач комісії спеціальних служб УГВК.

Наприкінці 1918 р. опинився у Туркестані де очолював антирадянську військову організацію. Згодом був заарештований ЧК. Подальша доля невідома.

Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР. — Москва. — 1978. — Кн. 1. — С. 253, 255, 256; 3 історії спеціальних служб України (1918–1920), зб. док. — Київ. — 1999. — С. 53.

КОНДРАТЮК Порфирій Якович

(1875—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Народився в с. Западинці на Волині. Останнє звання у російській армії — полковник.

У грудні 1918 р. — начальник 2-ї дієвої дивізії військ Директорії. Станом на 05.03.1919 р. — приділений до штабу 2-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 1926 р. мешкав на Радянській Україні. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1 — Спр. 1. — С. 4–5. — Спр. 3. — С. 2-зв.; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 15. — С. 10.

КОНОВАЛЕЦЬ Євген Михайлович

(14.06.1891-23.05.1938) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Зашкова Львівського повіту Галичини. Походив з родини сільського вчителя. Закінчив народну школу у Зашкові, Українську академічну гімназію у Львові (1909), навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У липні 1914 р. був покликаний на військову службу до 19-го Ландверного полку (Львів), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У травні 1915 р. потрапив до російського полону, перебував у таборах військовополонених Чорний Яр (на Волзі) та Дубовка (під Царициним). Останнє звання в австро-угорській армії — фенрих.

У липні 1917 р. виїхав до Києва, де ввійшов до складу т. зв. Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. З початку грудня 1917 р. — командир Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради, сформованого з полонених-українців австро-угорської армії (з 19.01.1918 р. — 1-й курінь Січових стрільців). З 17.03.1918 р. — командир 1-го полку Січових стрільців Армії УНР, який був роззброєний німцями 01.05.1918 р. З 18.08.1918 р. — командир Окремого загону Січових стрільців, відновленого у складі Армії Української Держави. Був одним з активних учасників протигетьманського повстання. З 21.11.1918 р. — начальник Осадного корпусу військ Директорії, що облягав зайнятий офіцерськими дружинами Київ. З 22.01.1919 р. — командувач Східного фронту Дієвої армії УНР. З 06.02.1919 р. — командувач Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — командувач групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. 05.12.1919 р. видав (за згодою командирів корпусу Січових стрільців) наказ про саморозпуск корпусу. Був інтернований польською владою у Луцьку. 16.03.1920 р. наказом С. Петлюри був підвищений до звання полковника з призначенням на посаду начальника дивізії у м. Німецьке Яблонне (Чехо-Словаччина). У жовтні 1920 р. звільнився з Армії УНР у безтермінову відпустку.

Незабаром виїхав до Відня, де наприкінці липня 1920 р. заснував Українську військову організацію (УВО, офіційна дата заснування — 1921 р.), що ставила за мету боротьбу проти польської влади на окупованих українських територіях. 28.01.-03.02.1929 р. на І Конгресі українських націоналістів у Відні очолив Організацію українських націоналістів (ОУН), був незмінним керівником Проводу ОУН. Загинув у Роттердамі (Нідерланди) від вибуху бомби, підкладеної радянським агентом.

Коновалець Євген, фото 1920 року (Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974)

В українській армії також служив рідний брат Є. Коновальця — хорунжий 1-го полку Січових стрільців, а згодом поручик 6-ї Січової дивізії Армії УНР Степан Коновалець.