TextBook Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 215–235.
КРАВЧЕНКО Петро Петрович(04.10.1873-?) — полковник Дієвої армії УНР.
Закінчив Кременчуцьке реальне училище, військово-училищні курси Київського піхотного юнкерського училища (1893), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Волинського полку (Варшава). З 1906 р. служив в інтендантському управлінні Київської військової округи. Станом на 01.01.1910 р. — секретар Київського окружного інтендантського управління. З 13.06.1910 р — полковник, головний наглядач Варшавського складу майна. З 1914 р. — місцевий інтендант Двинської військової округи.
З грудня 1917 р. — начальник інтендантського управління Військового міністерства Центральної Ради. Станом на 29.09.1919 р. — працівник Головного інтендантського управління Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Список полковникам на 1914. — СПб. — 1914. С. 864; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37.
КРАВЧЕНКО Опанас Тихонович(06.07.1891-?) — підполковник Армії УНР.
Родом з Чигиринського повіту Київської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина штабу 6-ї Січо вої дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 2.
КРАМАРЕВСЬКИЙ Леонід Миколайович(09.04.1884–1937) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Іваньків Переяславського повіту Полтавської губернії. Закінчив гімназію, Віленське піхотне юнкерське училище (1905). 26.09.1916 р. — 15.01.1918 р. — курсовий старшина та лектор з адміністрації Віленського військового училища у Полтаві. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З січня 1920 р. служив у 1-му рекрутському полку у Могилеві-Подільському, у чині козака. З 15.03.1920 р. — командир чоти цього полку. З 12.06.1920 р. — старшина 22-го стрілецького куреня 3-ї Залізної дивізії. З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії.
Помер у м. Каліш, похований у Щепіорно.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 267. — С. 18; Спр. 653. — С. 67–72; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі, 1920–1939. — Львів. — 2000. — С. 132.
КРАМАРЕНКО Петро Павлович(25.06.1873-16.09.1944) — начальник дивізії у 1-му Українському корпусі П. Скоропадського.
Народився у Києві, походив з родини лічних почесних громадян. Закінчив Київську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1893), служив у 76-му піхотному Кубанському полку (Тульчин). Наприкінці 1903 р. був переведений до 27-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні та обороні Порт-Артура. 20.12.1904 р. у складі захисників Порт-Артура потрапив до японського полону. Після повернення з полону служив в Одеській військовій окрузі. У грудні 1905 р. повернувся до 27-го Східно-Сибірського полку. За відвагу в боях під час оборони Порт-Артура був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (25.02.1907 р.). З 06.05.1914 р. — полковник, помічник командира 27-го Східно-Сибірського полку. З початком Першої світової війни був призначений командиром 223-го піхотного Одоєвського полку. З 01.04.1915 р. — командир 2-ї бригади 56-ї піхотної дивізії. З 25.08.1916 р. — командир бригади 153-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
З 18.07.1917 р. до січня 1918 р — в. о. начальника 104-ї (1-ї Української) дивізії 1-го Українського корпусу.
Навесні 1918 р. прибув на Дон у розпорядження командувача Добровольчої армії. Був ініціатором створення у Добровольчій армії частин вихідців із Сибіру для надання допомоги білим арміям Східного фронту. Після налагодження сполучення між Добровольчою та Сибірськими арміями через Каспійське море вирушив з формуваннями сибіряків у розпорядження адмірала Колчака. Восени 1919 р. — березні 1920 р. — у складі Сибірських армій, учасник т. зв. Сибірського Льодового походу. 30.08.1920 р. був нагороджений відзнакою «За Великий Сибірський похід».
Крамаренко Петро, портрет 1907 року (з видання: Юнкерам-чугуевцам на память о своих георгиевских кавалерах. — Харьков. — 1911)
З 1921 р. — на еміграції. Працював на Китайській східній залізниці (т. зв. КВЖД). Помер та похований у Харбіні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „К“ на сторінці 20. Приємного читання.