Розділ «К»

Народився в Одесі. Походив із селянської родини. Закінчив 6-класне міське училище, при Рішельєвській гімназії виримав іспит на звання однорічника 2-го розряду. У жовтні 1897 р. вступив до 60-го піхотного Замостянського полку (Одеса). Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1900), вийшов підпрапорщиком до 52-го піхотного Віленського полку (Феодосія). Закінчив Військово-інтендантську академію (1912), служив у Київському окружному інтендантському управлінні. З 1914 р. — в інтендантському управлінні 15-го корпусу. Під час Першої світової війни служив у інтендантських управліннях 8-ї та 3-ї армій. З 1916 р. — дивізійний інтендант 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. З 1917 р. — помічник начальника інтендантського управління Північного фронту. Останнє звання у російській армії — полковник.

З літа 1918 р. — член комісії з розбору військового майна у Проскурові. З жовтня 1918 р. — помічник начальника постачання Корпусу кордонної охорони Української Держави. 03.05.1919 р. був призначений начальником постачання Північної групи Дієвої армії УНР, однак через два тижні повернувся на попередню посаду.

Восени 1919 р. виїхав до Одеси, де у лютому 1920 р. був мобілізований до РСЧА. На службі в РСЧА займав посади: голови Київської окружної віиськово-господарчої приймальної комісії, завідувача складів та майстерень Київського окружного військово-господарчого управління, викладача Київської вищої військово-педагогічної школи. У грудні 1922 р. був демобілізований.

Працював у Київському губфінвідділі. З кінця 1929 р. — інженер київської палати мір та ваги. У 1929–1931 рр. — за сумісництвом викладач військових дисциплін Київського інституту народного господарства. 26.01.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 29.04.1931 р. був звільнений з забороною на три роки жити в Україні, Москві, Леніграді, Північному Кавказі та прикордонних округах. У 1945–1947 рр. жив у Львові. Подальша доля невідома.

ЦДАГПОУ. — Ф. 263, архівно-слідча справа Косяченка О. І.; ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 34.

КОХАНОВ Микола Степанович

(?—12.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.

Родом із Харківщини. На початку Першой світової війни вступив однорічником 2-го розряду до 10-го уланського Одеського полку, у складі якого брав участь у боях. Закінчив Володимирське військове училище (лютий 1917 р.). Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У 1919 р. служив у 1-й сотні 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. З 21.01.1920 р. — командир цього полку, перейменованого 29.01.1920 р. на 2-й кінний ім. М. Залізняка. З 12.04.1920 р. — у розпорядженні штабу Волинської дивізії Армії УНР. У червні—липні 1920 р. — інструктор кінного відділу Кам'янецької спільної юнацької школи. З 01.08.1920 р. — помічник командира 4-го Ніжинського кінного полку ім. І. Сірка Армії УНР. Загинув на дуелі.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 285–718; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. - 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; 1938. — Ч 8. — С. 177–214; Ч. 9. — С. 206–225.

КОХНО-КУТІВ Микола Євгенович

(28.12.1869-192?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Умань. Закінчив реальне училище, Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище (1892), вийшов корнетом до 31-го драгунського Ризького полку (Кремінець). Закінчив Офіцерську кавалерійську школу, станом на 01.01.1910 р. — ротмістр 11-го драгунського Ризького полку. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 01.11.1920 р. — завідувач господарства 6-го кінного ім. Костя Гордієнка куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Помер у таборі Каліш.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 102–103; Список ротмистрам армейской кавалерии на 1909. — СПб. — 1909. — С. 130; Самутин П. Командний складі VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 4. — С. 82.

КОЧМЕРЖЕВСЬКИЙ Венедикт Костянтинович

(12.03.1865—?) — отаман для доручень Головного інженерного управління Дієвої армії УНР.

Народився у м. Хасав-Юрт Терської області. Закінчив Одеське реальне училище, витримав іспит на звання офіцера при Миколаївському Інженерному училищі (1883), служив у 4-му гренадерському Несвізькому полку. Закінчив офіцерський клас Військово-Електротехнічної школи. З 01.01.1898 р. — завідувач перемінного складу Військово-Електротехнічної школи. З 25.12.1909 р. — полковник. Серед російських військовиків був відомий публікаціями у військово-інженерній галузі. Під час Першої світової війни — член Інженерного комітету Головного інженерного управління. 01.02.1918 р. демобілізувався з військової служби. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

За Гетьманату одержав звання генерального хорунжого Армії Української Держави. З 15.11.1918 р. служив у Головному інженерному управлінні Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 01.07.1919 р. до жовтня 1919 р. — отаман для доручень Головного інженерного управління Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 560; Российские военачальники. — Санкт-Петербург. — 1997. — С. 37.

КРАВЧЕНКО (Кравченко-Кравчук) Гриць Федотович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У 1920 р — помічник командира 3-го куреня 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. У 1922–1923 рр. вів партизанську боротьбу на радянському Поліссі. У жовтні 1923 р. повернувся на територію Польщі. Подальша доля невідома.