Розділ «Частина 2-га»

Село ще спало. Навкруги тиша і спокій, лише співи півнів сповіщали скорий прихід ранку.

Прибувши до вартівні, Кібець вислав двох вістових на новопридбаних конях з рапортом до отамана Хмари. Третього коня Кібець лишив біля себе. Двох полонених вартових замкнули теж у комору.

— Що ви там робите майже цілу ніч, хочете на цій хляповиці поморозити нас? — жартуючи говорили козаки, коли вістові зупинилися коло застави от. Хмари.

— Та ви не жартуйте! — обізвався інший, — дивіться ж яких вони коней дістали, та ще й з сідлами!

— О о, це ше не все! Побачите якого коня Микола собі придбав! — весело відповідали вістові.

— Не даром кажуть вовка ноги годують, — хтось знову кинув жартома.

До гурту під'їхав от. Хмара, помітив добрий настрій і гумор серед козаків та веселу розмову, нових коней під віступами, та й питається:

— Ану кажіть скоріше, як там справи? —

— Поки шо дуже добре, пане отамане! Сім полонених, один "максимчик", дві скриньки набоїв в наших руках та шей охорону села без шуму перебрали в свої руки. Ми з побратимом, на оцих конях що маємо, об'їхали майже з пів села, — весела голосив вістун отаманові, — Так що в нас все в порядку, — продовжував він, просив Микола шоб прислали підводу забрати кулемет, набої та багато іншої, можливо зброї як Микола успішно закінчить свою всю роботу.

Станковий кулемет Максим

Не марнуючи часу вістуни поверталися до села разом з от. Хмарою, якого супроводжувала чисельна охорона з двома тачанками з кулеметами і відділ казаків-вершників, а за ними підвода. Їхали швидко, не марнуючи часу і діставшись до застави за селом, негайно поставили на возі кулемет, Вирішили бути в поготівлі, чекати на вислід бойових дій. Дві інші тачанки от. Хмара поставив в іншому місті, при дорозі від степу. Сам же він вернувся на свою заставу.

Кібець взяв собі належне підкріплення з прибулих із Хмарою козаків, підсилив належно варту на стійках та й на "караульному" дворі, а сам взяв двох своїх вістунів та знаного вже "разводящого", (дежурного по часті) й під'їхали до квартири командира ескадрону т. Грецького.

— Зайшли в двір і, як годиться, зручно розташувались: діжурний, під загрозою ножа, постукав у вікно. З хати почувся голос товариша Грецького;

— Кто там!?

Товаріщ командір, скарей подимайтесь, банда єсть! — з жахом промовив діжурний.

Командир відслонив завісочку на вікні, виглянув і переконався що то був діжурний.

— Одну мінуточку, я сейчас, — відповів і зник.

Не минуло й хвилини, як командир Грецький, майже роздягнений, чіпляючи на ходу пояс з револьвером, вискоччив з сіней і поспішно запитав;

— В чом дєло, діжурний, где банда?

Із-за вугла хати вискочив Кібець і, спокійно піднісши цівку кольта до носа командира, відповів: