Завгородній розгнівався таким прощанням і кинув:
— Що це ви прощаєтесь мов би на той світ виражаєте!
— Так є, пане отамане, на той світ провожаємо.
Це на Завгороднього ще більше подіяло, вій подавав руку збентежений, хвилювався що розлучається з частиною козаків, мабуть навіки, але до попереджень своїх побратимів не прислухався, діяв за покликом свого наставлення мов би зачарований обіцянками курсантів. Вперся і ніяк не хотів в цей рішальний час змінити своєї думки.
Нарешті два вершники, провідники, відомі вже всім курсанти прибули на місце призначення. Привітались з радісними посмішками на обличчі.
Це була субота кінця квітня 1923 року.
Отаман Завгородній ще раз подивився на залишених в лісі козаків, якось вимушено посміхнувся, махнув рукою і поїхав. За ним півтора десятка повстанців які повірили ку. рсантам в обіцянки. Спереду їхали курсанти з Завгороднім, а за ними повстанці. Виїхали з лісу Чорного і поїхали до Спірного.
Кого вони там зустріли, як відбувалась та зустріч, які там були провідникм і скілько їх — не відомо. Була чутка що нарада в лісі Спорному відбувалася в хаті лісника. Можливо що й не в хаті, а на подвір'ї, але з тієї наради ні отаман Завгородній, ні жоден з повстанців не повернулись. Ніби гостей приймав сам генерал Тютюнник під контролею і охороною спецаґентури ЧеКа, яких в лісі було сила-силенна зохована в чагарниках.
Коли розпочалась нарада то червоних зібралося в три рази більше як повстанців.
Тепер уже довірливим повстанцям стало ясно, що вони опинилися в пастці і вони кинулися до спротиву. Почалася стрілянина й рукопашна бійка. Між чекістами були ранені і вбиті, але партизанів оточили і побили всіх тут же на місці.
Після цієї "наради" червоні заспокоїлись, партизани більше не воювали, а розходились хто куди. Частині партизан пощастило включитись у мирне советське життя і переховатись. Дехто пішов у Польщу, а невелика групи коло 25 осіб ходила лісами та робила наскоки ще й у 1924 році.
Єградківська трагедія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років» автора Дорошенко Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2-га“ на сторінці 39. Приємного читання.