Розділ «Роздоріжжя 1917-18 року»

З початком Першої світової війни, чоловіків віком від 19 до 43 чи 45 було змобілізовано до царського війська. Найбільше у війську було неосвічених та малописьменних селян та робітників, яких в ті часи звали "голотою" Та голота й воювала та віддавала своє життя за батюшку царя та його вірних прислужників: князів, графів, баронів та поміщиків, Та коли настав 1917 рік, а зним і "лютнева" революція то воювати за царя ніхто вже не хотів. Хто залишився і живих, збирались гуртами і сумували, думали як далі жити і що їм дала війна. Але більшовицький хитрий лозунг, що пройшов по всьому фронту взяв верх. "Грабуй награбоване". Земля без викупу селянам, фабрики та заводи робітникам. Війні кінець! Всі додому!

Солдати, де і як могли, кидали фронт і поспішали до дому зі зброєю в руках ділити землю. Кожний поїзд був обсажений солдатами так, що на було місця й для його обслуги. Було повно не лише у вагонах, а й на приступках, буферах та й на дахах вагонів.(Чимало людей гинуло під колесами вагонів) Повернувся бідний селянин додому, хоче землі, не чекаючи урядової реформи, а багатий каже що це є моє.

Скрізь по селах Херсонщини, як і в моєму селі Цибулеві панувало безвладдя як і по всій Україні. Большевики намовляли селян зразу ділити землю, не чекаючи урядової реформи. Такі самовільні розподіли мали місце в житті вашого села Цибулева.

Знайшовся одного селянина син по прізвищу Неводничий Федір, виявив себе большевиком та підібравши собі прихильників, почав кожної неділі скликати збори селян, які в ті часи охоче сходилися. Неводничий виявився добрим промовцем, демагогом і закликав солдатів та селян не боятися а ділити поміщицьку та й інших землевласникків землю. На однім такім зібранні ухвалили перевести розподіл землі. Неводничий запевняв, що він знає закони і бере на себе відповідальність перед владою.

На другий день вранці Неводничий зібрав біля сотні озброєних людей, сіли на вози та і поїхали ділити. Земля була десь за 15 верст від села. Земля була майже толочна, тому вся ця валка отаборилася серед поля. До землевласників Лупенка і Ткача вислали делеґацію повідомити, що вони прибули з села Цибулева та будуть ділити Лупенкову й Ткачеву землю, яка належить до села Цибулева. Лупенко відмовився їхати на поле, а сказав: " якщо маєте право, робіть що хочете". Ткач приобіцяв вийти на поле і подивитися.

Землю Лупенка ділили без спротиву. Неводничий розпорядився міряти по одній десятині на родину, а багатодітним по півтори й по дві. Коли підійшли до землі Ткача й почали ділити, Ткач прийшов і запитав їх: "Що ви тут, браття, робите"? Неводничий відповів, що вони безземельні і малоземельні, а тепер є закон, що вся землі переходить до селян без викупу. Ткач відповів, що це не закон, а лише гасло, то може б вони почекали поки буде закон? Неводничий сказав, що для них і це є закон, згідно якого вони й ділять між собою землю. Ткач; " Це земля моя, я і купив та й ще сплачую". Неводничий сказав: "Добре, я тобі заплачу". Витягає з кобури наган, наставляє Ткачеві в груди і каже: "Ось тобі, кулацюго, плата, якщо хочеш, то я тобі заплачу!" Ткач від такої "платні" відмовився і більше не сперечався, лише з огірченням виявив свою образу словами: " Дякую вам, товариші, беріть її вже й без викупу", — повернувся й пішов. Ті, які буля при цій розмові, глузували з власника землі, кажучи: "Що, одержав "викуп"?!

Інші землевласники тієї округи, почувши про Ткачеві пересправи, більше на такі розмови вже не виходили.

Так була поділена земля по всій Україні, а маєтки різних князів, баронів, генералів, поміщиків та інших землевласників були розграблені.

Згодом на Україні зформувалась українська національна влада — Центральна Рада і проголосила свої Універсали, де було сказано, що всі землі переходять без викупу селянам, але без застосовування методів насилля. Большевики на деякий час мусіли притихнути й чекали нагоди.

На початку 1918 року майже по всій Україні, та й у моєму селі, було переведено голосування в межах самовизначення. В будинку волосної управи та в інших залюднених місцях було виставлено ряд номерів та описи різних форм державного устрою, щоб населення могло довідатись і вибрати за що віддавати свої голоси. За незалежну Україну був н. 8-й. Біля цієї відозви майже все село гуртувалось, а за большевиків був 1, 9–й.

До місцевих большевиків, на чолі з Федором Неводничим, належало не більше як 9–ть, а головні: Навроцький Гаврило /злодій/, Нечуйко Феоктист, Бондаренко Зінько, що пізніше був головою міста Зінов'євська, а ще пізніше помічником наркомзема Молдавської ССР, Вакуленко Іван /кравець / був головою Зінов'євського Ревтрибуналу. Місто Єлисаветград було перейменоване в Зінов'євськ в 1919 рокі. Від імені жида революціонера Апфельбаума, що народився в сусідньому селі та прибрав собі ім'я Зінов'єва.

Ці большевики тепер зверталися до населення, щоб віддавали свої голоси за тих, хто дав їм — селянам землю, цебто за н.9 /большевицький /.

Але тепер народ уже почав розбиратися в політиці й за підступної н. 9 в селі Цибулеві віддано лине 9 голосів. Всі голоси село віддало за н. 8, за українську владу та її провід — Центральну Раду. Большевизм після голосування майже завмер. Ці верховоди ставилися до населення з великим огірченням, що село їх не підтримало, а віддало свої голоси за Самостійну Україну. З таким же успіхом це голосування пройшло і по всьому "Югу Россії".

Навіть центральна російська газета з С.-Петербургу "Русское Слово", яку, на прохання мого головного кондуктора, я купував кожного дня, писала, що "Юг Россії самоопредєляєтся", бо населення віддало 77.8 % своїх голосів за Самостійну Україну. Але не так сталося, як населенню бажалося. Та дійсність виявилась інакшою.

За мирною угодою Центральної Ради з Німеччиною і Австро-Угорщиною німецьке військо вступило на Україну, та почало просуватись ї на південь в напрямку станнії Бобринська-Знаменка. Червона гвардія відступає. Станція Цибуловка була їхнім головням місцем зборища.

Ця "ґвардія антихриста", як казали селяни, досягла і села Цибулева, де утворилася неабияка анархія. Вони ходили по селі пообмотувані навхрест та кругом себе стрічками кулеметних набоїв, були завжди п'яні, кричали та лаялися найбруднішою російською матерщиною і розбишачили. Доброю поведінкою і ознакою большевицького виховання вважалось безбожна зухвалість, зневажання Бога, та осквернювання різними брутальними словами та матюками. Так російський большевизм просував свою ідею, морально розкладав консервативні побожні українські села, що особливо мало успіх серед молоді.

В той час заможне населення переживало страх бути знищеним не нині то завтра й чекало змін чи кінця большевикам та їхній сваволі.

Фронт, що був десь біля станції Бобринської підійшов до ст. Фундукліевки та на деякий час спинився, казали, що німців розбито і вони відійшли назад до ст. Кам'янки. Червоні хвалькувато підносили голови, що ними побито німців. Хто був їхнім командиром для мене не відомо, але бувші солдати легкої наживи та молодь навколішніх сіл туди поспішала. Кликали й мене, щоб і я йшов до того їхнього складу доїдати рибні та м'ясні консерви, де порожніми банками була засмічена не лише станція, але і вся округа. Надходила весна, березень місяць, ставало тепло. Німці готували наступ на ст. Цибуловку, оминувши цей відтинок залізниці навколишніми селами та лісами, та однієї ночі оточили станцію. Поміж станцією й мостом наклали впоперек колії шпал, а на шпали вподовж старих телеграфних стовпів, вихід для ешелонів з військом, боєприпасами та провізією був повністю закритий.

Большевицька зграя після денних трудів, походів, та смачної з горілочкою вечері, добре спала. Навкруги все затихло, як перед бурею. І справді, буря не забарилась і їх навістила. О другій чи третій годині ночі німецьке військо зробило большевицькій ґвардії "подйом": застрочили кулемети по ешелонах, а під вагони летіли ручні гранати. Дужі вибухи гранат рвали залізо, людські тіла, рили вологу землю і стрясали нічну тишу навколо себе до двох десятків кілометрів.