Розділ «Частина 2-га»

— Вот так будут унічтожени все врагі совєтской власті!

Саме під час холодногорської наради, яка тількишо почалася, наспіла вістка, що Дзержинський з Чигирина прямує на Ведмедівку зі своїм численним військом ще й з гарматами.

Повтанці почали жартувати з пляну Дзержинського, що хоче "відкривати дорогу":

— От іще один і "відкриватима дорогу". Багато вже було таких, що намагалися її "відкрити", але не відкрили, бо дуже туго вона " закрита". Лоби тільки собі побили. Так і цьому, що прийде, то "лапті сплетемо"…

Отаман Чорнота запропонував відкласти нараду на пізніше, а тепер зайнятися підготовкою до оборони. Сказав, що має відомості про ворожу розвідку, яка вже дуже близько.

Нараду відклали до слушного часу і почали готуватися до зустрічі з ворогом.

З піднесенням був вироблений план оборони та наступу, за яким ворог мусять бути повністю знищений, а сам Дзержинський — роздертий.

Дзержинський вийшов з Чигирина і взяв напрямок на село Ведмедівку.

Плян лінії оборони, відступу та обходу ворога, мав кожен отаман зокрема і був готовий до зустрічі з ворогом. Але Дзержинський дійшов до Миколаєвського манастиря і спинявся. Даремно повстанські частини готувалися дати йому бій.

ДзержинськиЙ перейшов Тясмин і не пішов ні на Суботів, ні на Ведмедівку, а звернув на с. Адамівку, а потім на Чаплище і Подорожнє. Втік!

— Чому це так? — запитували отамани один другого, чухаючи голови.

Очевидно, Дзержинському донесла розвідка, що в лісі та Холоднім Яру зібралася велика повстанська сила та чекає на нього. Він, щоб не попасти до лісових "дзяблів" та щоб вони йому не "сплели лаптів" як Володимирському ескадронові в селі Знаменці, звернув в інший бік і втік. Гнатися за ним не було потреби.

Після тих подій, частини отамана Хмари і холодноярські втупили до Чигирина, з якого, після від'їзду Дзержинського, вся влада втекла, наробивши там не мало лиха.

Військова нарада була скликана в селі Матвієвці, в місцевій школі, тут стояв зі своїм відділом от. Завгородій.

Відкрив нараду от. Чорнота, сказав вступне слово і дуже жалував, що нарком ЧеКа втік. Попросив до слова Батька.

Батько вийшов наперед, змучений але жвавий, обвів присутніх поглядом і зробив доповідь про сучасний стан.

— Дорогі побратими! Стан на фронтах докладно нам не відомий. Знаємо тільки, що війна навкруги кінчається. Десь іще ходить там Махио, та ми.

Присутні з зацікавленням слухали Батькову доповідь, сподіваючись почути від нього щось важливе та підбадьорююче.

— Про наше Військо УНР, на чолі з Петлюрою, теж немає докладних відомостей, — продовжував свою доповідь Батько. — Як ми бачимо тепер, комуна два фронти, та ше й велике повстання майже по всій Україні витримати не зможе. Я маю відомості, хоч і не офіційні, але правдиві, що комуна хоче віддати змінливим полякам всю Західню Україну і половину Волині, аби вони замирились. Як видно, Поляки з УНР зламали договір і ніякої допомоги від них не можна чекати, нині на польському фронті тихо. — коли вони замиряться, то правдоподібно, що наше військо УНР піде до поляків за дроти.

— Військо Будьонного, — вів свою доповідь далі Батько, — та інше було перекинуте до Криму, на фронт Вранґеля. Але самі вони вибити білогвардійців із Криму не змогли і попросили на допомогу Махна. Цей добре, кажуть, знає Крим та Лиман і перевів червоне військо десь по мілководдю Вранґелю в тил.