Розділ «V. ПЕРША ЗУПИНКА ІСТОРІЇ»

(с.83)

Бiльшовики через сто рокiв саме з цього, можна сказати, й почали, повна згода. Але далi знаходимо ще бiльш цiкаве:

Погляди Пестеля на нацiональне питання були своєрiднi та носили тавро дворянської обмеженостi.

(с.87)

Чому? – а тому, що вiн не визнавав права нацiй на самовизначення (Росiя, як вiдомо, не визнає цього права й у XXI ст.):

Права вiдокремлення вiд Росiйської держави iнших нацiональностей Пестель не визнавав: всi народи, що населювали Росiю, мали на його думку, злитись до єдиного росiйського народу та втратити свої нацiональнi особливостi.

(с.87)

Пiдкреслимо, що так само й бiльшовики – як же любили та пiдтримували отi «нацiонально–освободiтєльниє двiжєнiя», де завгодно, та тiльки не у себе. Бо та «Декларация прав народов России», що мiстить у собi й право на самовизначення була та полишається досi найбiльш брехливим документом людської iсторiї. Отже тут повна тотожнiсть.

Далi буде ще цiкавiше: «всi народи, що населювали Росiю мусили злитись до єдиного росiйського народу» – кажете? Так тут, хiба, мається на увазi, що з них мусила утворитись «новая наднацiональная общность – совєтскiй народ», чи не так? Отже й тут бiльшовики жодних Америк не вiдкривали…

Найцiкавiше, як завжди, знаходимо наприкiнцi:

Але в цiй же конституцiї намiчалися жорсткi заходи проти «буйних» кавказьких народiв. «Русская Правда» пропонувала «разделить все сии кавказские народы на два разряда – мирные и буйные. Первых оставить в их жилищах и дать им российское правление и устройство, а вторых силою переселить во внутренность России, раздробив их малыми количествами по всем русским волостям».

(с.87)

Який чудовий, простий та ефективний план всезагального ґеноциду! Йому стисло вiдповiдають дiї бiльшовикiв iз їх «дружбой народов». Разом iз сталiнсько–берiєвсько–сусловськими депортацiями цiлих народiв, пiд брехню про «сотруднiчєство с нємцамi». Бо кавказькi народи живого нiмця на власнi очi не бачили. В цю ж ґеноцидно–iмперську традицiю досконало вписується античеченське бiснування «новой i дємократiчєской» Росiї. До цього можемо додати, що коли підсовєцький польский уряд проводив по війні операцію «Вісла» – українців з їх одвічних земель виселювали та розподіляли «малими колічєствами» поміж поляками; а минуло дещо більше століття!

Окрему «Конституцію», від себе, розробляв Нікіта Муравйов (1796–1843), але… На відміну від «рєспубліканской» Пестеля вона ніде не затверджувалася та навіть не обговорювалася. Тому, що була конституційно–монархічною. Імператор був головою виконавчої влади, законодавчої ж не мав зовсім; був головнокомандуючим, але не оголошував воєн та не заключав миру, – то був привілей законодавчих зборів. Не мав права й покидати теренів країни.

Росія мала бути федерацією з 15 окремих держав, із окремими урядами та столицями, 13 в європейській частині та 2 у Сибіру, зі столицями, відповідно: Вільно, Гельсінки, Іркутск, Казань, Київ, Москва, Петербурґ, Ріґа, Саратов, Смоленск, Тіфліс, Тобольск, Харків, Черкаси, Ярославль. Отже, Україна мала бути поділеною навпіл, складатися з двох держав: Чорноморської (Київ), та Української (Харків).

Зауважимо, підкреслюючи певну яловість протиставлення республіки – монархії, що в подібній імперії окремі народи могли мати набагато більше свободи та культурно автономії, ніж у зрівнюючій усе республіці Пестеля.

За обома проектами столицею Росії мав бути Ніжній Новгород: велика річка, центр країни, Мінін і Пожарскій; ну, і всяке таке…

Восени 1825 в далекому Таґанрозі незабаром помер «плєшівий щєголь» – Імператор Алєксандр I. А дєкабрісти з самого початку вирішили скористатися нагодою зміни влади у своїх революційних цілях. А нагода була ще й не будь–яка, а дещо подовжена. Бо, спадкувати Алєксандрові мав наступний син Павла I, – Константін, але він був жонатий не на особі царської крові, а на звичайній жінці. Забувши про це, йому поспіхом присягали, а він і собі, якось не квапився відрікатись на користь іще молодшого Ніколая I (1796–1855). До того тягнув так, що встигли навіть відбити монету з його зображенням.

Коли пригадати ту легку та невимушену зграбність, з якою за кілька годин досягли своєї мети за допомогою тiєї ж армії, підкреслимо, – Єлізавєта I та Єкатєріна II… охоплює щире здивування. Все подальше здається якоюсь чистою марою. Мати в своєму розпорядженні такі сили, провести таку підготовку, – і так усе перемарнувати! – покінчити всю справу аж таким монументальним пшиком! От, що значить зiпсовані освітою (хоч, якою ж скромною!) люди. Підкреслимо, що в літературі не зустрічається порівнянь такого типу (як із двома імператрицями), але ж вони напрошуються самі собою.

Переприсягання Ніколаєві в Пєтєрбурзі було призначене на 14 грудня 1825, отже й вирішено було вивести війська на Сенатську площу для того, аби перешкодити прийняттю присяги сенатом: як тільки війська блокують сенат, увійде делеґація, заборонить прийняття присяги та… «объявіт царскоє правітєльство нізложєнним». Одночасно передбачалося зайняти Зимній палац та заарештувати царську родину; потім – Учрєдітєльноє собраніє. Ну, і таке інше. Був заздалегідь призначений «Діктатор восстанія», гвардії полковник, князь Сєргєй Трубєцкой. Але, попри таку підготовку все ж зуміли перепсувати все; а це пояснює, якоюсь мірою, які з них були вояки та чого варті. Як хтось там і переміг Наполеона, – та тільки не вони…