РОЗДІЛ 11. ОСВІТА

А вербочки шумлять низько,

Волокуть мене до сна.

Тут тече поточок близько,

Видно воду аж до дна.

А я буду собі тихо

Так мине мене все лихо

Щастлив буду чоловік.

Але найкращим віршом Сковороди треба признати 10 пісню його Сада «Всякому городу», в основу котрої положений стих Сираха: «Блаженъ мужъ, иже въ премудрости умретъ и иже въ разуме своем поучается святине». Вона дуже вподобалася народу, мабуть, за свій сатиричний зміст, і її почали співати сліпці-бандуристи та лірники під назвою сковородин-ської думи або псальми. У 1833 р. в Харкові вийшов український альманах (збірник) «Утренняя звЪзда», де І. І. Срезневський помістив свою розвідку «Отривки изъ записокъ о старцЪ ГригорЪ СковородЪ». У кінці її він надрукував сю саму пісню Сковороди, але доповнену й перероблену народом, з своєї власної збірки народніх українських пісень з такою приміткою од себе: «Тепер, щоб показати, як швидко і як уміло міняються народом твори, які йому довподоби, перепишу сю саму пісню з своєї збірки українських пісень. Мимохідь замічу: коли ся пісня на протязі яких-небудь 50 років встигла так перемінитися, так далеко одійти од свого початкового образа, вида, що ж сказати тоді про ті народні вірші, котрі зложені були за 3–4 століття до нашої доби?»

Вірша Сковороди складається з 6 стихів, а її переробка — з 16. Значить, се власне не стільки переробка вірші, скільки її доповнення, котре, одначе, зроблено уміло, так, як його б повинен був зробити сам Сковорода, коли б він захтів поширити зміст сієї своєї вірші. Можливо, що сам Сковорода й доповнив свою віршу, бо він звичайно доповняв інші філософічні твори, а про свою 14 пісню «Сада» зробив помітку — «обновлена у 1782 році». А хоч би й не сам Сковорода доповнив свою віршу, все ж таки, я думаю, що та доповнена вірша, котру надрукував Срезневський як народню пісню, по свойому складу не являється народньою піснею, і її доповнив хтось із тих, хто почитав Сковороду і був його учнем, а таких було багато. Кажучи се, ми не одкидаємо того, що сю сковородинську псальму у поширеному її змісту співали кобзарі та лірники, і од них і Срезневський міг записати її у свої часи (я сам записав сю псальму у Харкові од кобзаря у початку 80-х років XIX ст., і сей запис зовсім близький до запису Срезневського). Я тільки підтримую думку, що се не є народня пісня, навіть не народне доповнення сковородинської псальми, а скорш усього шкільна псальма, як і багацько з тих духовних псальмів, які співали кобзарі та лірники. Бере мене також сумнів, коли я читаю у Срезневського, що більша частина духовних пісень, які співають кобзарі та лірники, були зложені Сковородою. Сам Сковорода співав пісні свого «Сада» й під музику, бо вигравав, як знаємо, на декількох струментах. Можливо, що іще дехто виучився од нього їх співати на його голос под приводом бандури, ліри або цимбал. Але ми дійсне не знаємо, які інші його пісні перейшли у нарід і співалися кобзарями або лірниками. Його вірша «Всякому городу» була записана окрім мене ще в Куп'янську українським етнографом Івановим 278 од учителя-крестьянина Ів. Тура. Ось вірша Г. С. Сковороди.

Всякому городу нравъ и права; Всяка имъеть свой умъ голова; Всякому сердцу своя есть любовь; Всякому горлу свой есть вкусъ каковъ, А мнъ одна только въ свътъ дума, А мнъ одно только нейдетъ съ ума.

Петръ для чнновъ углы панскіе третъ, Федька купецъ при аршинъ все лжетъ. Тотъ строить домъ свой на новый манерь. Тотъ все въ процентахъ, пожалуй, повьрь! А мнъ одна только въ свьть дума. А мнъ одно только нейдетъ съ ума.

Тотъ непрестанно стягаетъ грунта.

Сей иностранны заводить скота.

Тъ формируютъ на ловлю собакъ,

Сихъ шумить домъ отъ гостей, какъ к'абакъ.

А мнъ одна только въ свътъ дума,

А мнъ одно только нейдетъ съ ума

Строить на свой тонъ юриста права Съ диспутъ студенту трещитъ голова. Тъхъ безпокоитъ Венерин Амуръ. Всякому голову мучить свой дуръ. А мнъ одна только въ свътъ дума, А мнъ одно только нейдетъ съ ума.

Тотъ панеглрикъ сплетаетъ со лжей. Лекарь въ подрядъ ставить мертвыхъ людей. Сей образы жиревыхъ чтетъ тузовъ, Степка бъжить какъ на сватьбу въ позовь. А мнъ одна только въ свътъ дума, А мнъ одно только нейдетъ съ ума.

Смерте страшна! Замашная коса, Ты не щадишь и царскнхъ волосовъ. Ты не глядишь, гдъ мужикъ, а гдъ царь, Все жерешь такъ, какъ солому пожаръ. Кто жъ на ея плюетъ острую сталь? Тотъ чія совесть, какъ чистый хрусталь.