Розділ «II. ЖИДІВСТВО»

«Жидiвську справу може розв’язати лише соцiалiстичне суспiльство» («Нью Масс», 12.05.1936).

«Великим iдеалом жидiвства є, щоби всi народи i вiри зникли i було б одне свiтове, фактично жидiвське братерство народiв» (Жевiс Ворлд», 9.11.1883).

«Головна наша мета — панування жидiвства у свiтi — ще не осягнена, але вона буде осягнена, i вона вже наблизилася набагато ближче, нiж християни думають. Московський царат, нiмецьке королiвство вже скиненi. Всi народи вже стали на шлях самогубства. Вже починається жидiвське панування у свiтi» (Й. Шультбух).

«Лiга Нацiй є жидiвською iдеєю. Ми, жиди, створили її 25-рiчною боротьбою. Єрусалим буде колись столицею всього свiту» (Н. Соломон).

«Iдеал Органiзацiї Об’єднаних Нацiй — це iдеал усiх жидiв» (Д. Бен-Гурiон).

«Теперiшнiй свiтовий соцiалiзм є лише першим ступенем юдаїзму, лише початком свiтового здiйснення пророцтв наших, жидiвських пророкiв. Ми, жиди, можемо розбудувати без перешкод нашу нацiональну державу Iзраїль лише тодi, коли Лiга Нацiй з її вiйськом буде спроможна захищати слабких у свiтi. Ми, жиди, зможемо задовольнити нашi нацiональнi та мiжнароднi потреби лише тодi, коли в Лiзi Нацiй запанує соцiалiстична iдеологiя. Тим-то всi жидiвськi громади, сiонiсти i не сiонiсти, соцiалiсти i не соцiалiсти мусять допомогти в здiйсненнi перемоги соцiалiзму у свiтi, якщо не з принципових причин, то принаймнi з тактичних» (А. Носсiнг).

Жиди витратили чимало мiльйонiв грошей та чимало рокiв часу на те, щоб у всьому свiтi зробити тавро «антисемiтизм» (жидоненависництво) таким жахливим, щоби самого натяку (мовляв, ота особа є антисемiтом) вистачало б аби суспiльство скаменувало ту особу, що мало б її за найгiршого злочинця, вбивцю, ворога всього «прогресивного суспiльства». I справдi, багато, аж надто багато не жидiв бояться цього тавра бiльше як чуми, холери, вогню, потопу. Отже, коли комунiсти хочуть знищити якогось ворога комунiстiв, то на всi заставки кричать, що вiн є антисемiтом. Знаючи цю комунiстичну тактику, антикомунiсти навмисно не виступають проти жидiвських злочинiв, хоча ненавидять тi злочини. Але те їм не допомагає. І комунiсти, і жиди все одно таврують їх ярликом антисемiта.

Головною причиною нелюбовi до жидiв з боку християн i мусульман є жидiвська захланнiсть та лихварство. Навiть жид пише: «Наша жидiвська найбiльша вада за часiв старих i теперiшнiх — паразитизм. Ми, жиди, є народ хижакiв, галапасiв, що живляться путом людей. Ми, жиди, живемо брехнею, ошуканством, облудою i жорстокiстю. Кожний народ радо приймав жидiв до себе, бо, читаючи Бiблiю, спiвчував нещаснiй долi жидiвства i шанував мудрiсть жидiвських пророкiв. Народи, якi прийняли жидiв, дозволяли їм брати участь у всьому їхньому життi, вiльно торгувати, давали жидам однаковi громадянськi права. Але з часом, пiзнавши лiпше своїх жидiв, тi народи змiнили своє добре ставлення до жидiв на погане, потiм на ненависть, а потiм i виганяли жидiв зi своєї країни» (С. Рот). Iнший жид згоджується з цим, кажучи: «Загальнi причини жидоненависництва — це провина самих жидiв, а не їхнiх ворогiв» (Б. Лазар).

Там, де нема антисемiтизму, жиди самi його викликають i роздмухують, щоби, прикриваючись личиною «бий антисемiтiв», фактично бити патрiотiв. Наприклад, в Англiї в XVIII–XIX i на початку XX ст. не було де й понюхати жидоненависництва. У Британськiй iмперiї жиди мали такi самiсiнькi права, що й решта громадян. Не було жодних утискiв, чи зневаги жидiв. Щобiльше! Жиди були на дуже високих становищах у суспiльствi i державi, наприклад, головою Британського iмперського уряду був жид Бенджамiн Дiзраелi (1804–1881). I не зважаючи на такий стан, англiйськi часописи розпочали по 1945 роцi великий крок, закликаючи боротися проти неiснуючого у Великобританiї жидоненависництва. Чому такий крик? Що сталося?

Тепер нафта є кров’ю промисловостi та торгiвлi. Народ, що не має нафти, засуджений на поразки економiчнi, полiтичнi i воєннi. Землi, заселенi арабами, мають величезнi запаси нафти. Отже, економiчнi i державнi потреби Великобританiї владно вимагають заприязнених стосункiв з арабським свiтом. Жиди зажадали вiд Великобританiї, щоби вона вигнала арабiв із Палестини i допомогла жидам створити в Палестинi жидiвську державу. Великобританiя тодi вiдмовилася.

Лондонський часопис «Сандi Експрес» проголосив 27.09. 1947 р., що буде в тижневому своєму додатковi друкувати матерiал про британський антисемiтизм. А скiльки було того антисемiтизму тодi в Англiї свiдчить такий факт: жиди в Ізраїлi жорстоко скатували i повiсили вже мертвих двох англiйських воякiв. Всi англiйськi часописи писали про це, друкуючи фотографiї повiшених. Англiйське суспiльство не звернуло жодної уваги на цю подiю. Нiде не було чути навiть балачок на цю тему. А який би то величезний рух зчинили б жиди в усьому свiтi, якби англiйцi зробили те саме з двома жидами?

Народ США склався з переселенцiв — представникiв рiзних народiв, сповiдникiв рiзних конфесiй. Вже ця одна обставина зробила американцiв дуже толерантними до всiх народiв i всiх релiгiй. Всебiчна воля у всьому життi ще бiльше змiцнила вирозумiлiсть американцiв. У США нема жодного ґрунту на якусь ненависть до народу чи вiри, отже, i до антисемiтизму. Що бiльше! — Жиди в США мають не однаковi громадськi права, а фактично мають навiть бiльшi, як не жиди, бо жиди в США мають таку величезну силу, що можуть скидати навiть найвищу, небажану їм владу, i наставляти бажану. Жидоненависництва в США нема, понадто серед тих, що там народилися. Щоправда, є вiдраза, огида до жидiв, але це ж далеко до ненавистi. Жидам живеться в США аж надто добре, наприклад, хоч жиди складають лише 3 % людності країни, проте серед мiльйонерiв їх є 20 %, серед лiкарiв — 20 %,[27] серед юристiв — 10 %, серед студентiв — 10 %. З усього багатства США жидам припадає 15 %.

I ось у цьому жидiвському раю читаємо: «Американськi жиди мусять схопити за горлянку всiх антисемiтiв. Мусимо заповнити американськi в’язницi цими жидоненависницькими бандитами. Мусимо посадити їх всiх до божевiлень». А в жидiвському часописi читаємо: «Нью-Йоркська полiцiя ув’язнила п’ятьох жидiв, якi малювали нацистську свастику на будинку iзраїльського консулату в Нью-Йорку». Чи треба щось тут пояснювати?

29 Пап Римських видали 57 антижидiвських наказiв (едиктiв).

У московськiй iмперiї лише один народ мав нацiонально-культурний самоуправ. Це був жидiвський народ.

В Українi жиди мали 1929 року 480 шкiл з жидiвською викладовою мовою, з 76.000 учнiв, 2.500 учителiв у них.

В Українi жиди складали 1929 року 5,4 % людності, але серед урядовцiв було 18,7 % жидiв.

На 10.000 людності в Українi було у 1929 роцi у вищих школах 51 жид i 6 українцiв.

Сіонізм

Початком сiонiзму можна вважати 1882 рiк, коли Лев Пiнскер видав у Берлiнi свою книжку «Самовизначення». Та йому й не снилося, що жидiвську державу створять не жиди, але християни. Основник сiонiзму Т. Герцель видав 1896 року свою книжечку: «Жидiвська держава». У нiй вiн не вимагав, щоб жидiвська держава конче була в Палестинi. Вiн пропонував купити землю в Туреччинi чи Америцi. Вiн також не вiрив, що в тiй жидiвськiй державi може бути державною мовою мова гебрейська. Т. Герцель пропонував 1901 року турецькому султановi велику грошову допомогу свiтового жидiвства, якщо вiн дозволить закласти в Палестинi жидiвську державу пiд турецькою зверхнiстю. I вiн не хотiв, щоб усi жиди з усього свiту жили в тiй жидiвськiй державi, але лише тi, яким не було мiсця в iнших державах. Тi, що лишалися в iнших державах, мали би мати свою самоуправу.