Розділ «X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА»

По проголошеннi Ізраїльської республiки, її уряд зрiвняв iз землею 250 арабських домiв, що були при жидiвському «Мурi плачу», щоб зробити майдан перед тим муром. Також зрiвняв iз землею всi арабськi доми, щоби побудувати вулицю до того муру, вигнавши на вулицю понад 3.000 арабiв з дiтьми, не заплативши їм анi сотнi вiдшкодування, хоч вони голодували. Коли ж Мiжнародний Червоний Хрест хотiв їх годувати, то iзраїльський уряд не дозволив. Коли обуренi уповноваженi того Хреста пробували без жидiвського дозволу годувати вигнаних арабських дiтей, то жидiвська полiцiя ув’язнювала працiвникiв Мiжнародного Червоного Хреста. Коли грецький єрусалимський патрiарх хотiв скликати нараду арабських дiячiв, щоб обмiркувати справу допомоги вигнаним з їхнiх домiвок арабам, то iзраїльський уряд заборонив скликати i знущався з нього.

Доми, землю i майно вигнаних арабiв пограбувала не юрба жидiвська, але жидiвське вiйсько пiд командою своїх офiцерiв. Те ж вiйсько загиджувало християнськi церкви, запльовували вiвтарi, образи, нищили все всерединi. Те вiйсько збомбувало i пiдпалило лiкарнi та карети швидкої допомоги Мiжнародного Червоного Хреста, хоч на них були прапори Червоного Хреста. Все це робило вiйсько на команду офiцерiв, отже, з наказу уряду Ізраїльської республiки. Вiн хотiв залякуванням та голодом примусити арабiв утiкти з Палестини.

Економiчно Iзраїльська республiка є паразитом, бо живе i розбудовує своє рiльництво, промисловiсть i вiйськову потужнiсть всiлякими пожертвами свiтового жидiвства та США i позиками (найбiльше у США). Так, вiд Нiмеччини, Австрiї та Iталiї вона (i окремi жиди) одержала офiцiйно 2077 млн. доларiв, а фактично далеко бiльше, бо одержувала переважно не грошима, але машинами, кораблями, матерiалами, що їх порахували за цiну далеко меншу, нiж їхня справжня ринкова вартiсть. За 1949–1965 роки вона одержала вiд уряду США допомоги (кредитом, машинами, зброєю, матерiалами) на 1079 млн. доларiв. Американськi жиди назбирали їй пожертв[92] 8 мiльярдiв доларiв. Вона продала в США своїх позичкових зобов’язань на 822 мiльйона доларiв. З Нiмеччини та США вона потягнула майже 12 мiльярдiв (11.979.000.000) доларiв, а з усього свiту напевно яких 20 мiльярдiв доларiв. Посол США до Йордану Дж. Ґрiн свiдчив у Сенатськiй слiдчiй Комiсiї, що одного лише 1953 року США вислали Iзраїльськiй республiцi ЗБРОЇ на 388 мiльйонiв доларiв.

Жидiв у Палестинi було 1956 року менше як два мiльйони. Вони були маленьким островом, що його оточувало 40-мiльйонне арабське море. Арабськi держави також озброювалися i заприсягалися знищити Iзраїльську республiку. Тож поки вони її не знищили, вона запланувала роззброїти арабськi держави за допомогою Францiї, Великобританiї та США. Єгипетський уряд подав 1956 року золоту нагоду таке зробити. Вiн вiдiбрав Суецький канал вiд Англiї, експропрiював i одержавив його. На думку жидiв, це було порушення мiжнародного права, отже — законна причина для Великобританiї, Францiї, США проголосити вiйну Єгиптовi.

Iзраїльський голова уряду Д. Бен-Гурiон, вiйськовий мiнiстр С. Перец i головнокомандувач вiйськом М. Даян прилетiли 22.10.1956 р. таємно до Парижа, щоб намовити французький уряд воювати з Єгиптом та iншими арабськими державами, якщо вони пiдтримають Єгипет. Вiд французького уряду їх зустрiли Голова уряду Ґ. Моле, Мiнiстр закордонних справ К. Пiно i Вiйськовий Мiнiстр М. Бурже-Манурi. Вiд Великобританiї були Мiнiстр закордонних справ С. Лойд та його заступник П. Дiн. На їхнiй таємнiй нарадi ухвалено такий план вiйни: Iзраїль нападе 29-го жовтня на Єгипет; займе Сінай i посуне своє вiйсько до Суецької протоки. Французька авiацiя та флот боронитиме iзраїльське узбережжя та мiста. Британський флот збомбує Єгипет. Сам канал обсадить англо-французьке вiйсько. Англiйський уряд боявся псувати свої стосунки з арабськими державами, бо мав вiд них нафту. Отже, щоб якось виправдатися, та нарада ухвалила подати офiцiйну причину вiйни — це не лише охоронити канал вiд обидвох суперникiв (арабiв та жидiв), але також, щоби вiдокремити жидiв вiд арабiв, щоб їхня вiйна не призвела до свiтової вiйни.

Жидiвське вiйсько напало 29.10.1956 р. на Єгипет, захопило Сiнай i дiйшло 10 кiлометрiв до каналу. Французи та англiйцi зробили своє. Але заходами канадського голови уряду Л. Сейн-Лаврента та канадського посла до ООН Л. Пiрсона ООН засудили той напад i зажадали припинити вiйну, i щоб жидiвське вiйсько забралося з єгипетської землi. За таких обставин США були змушенi прилучитися до тої вимоги ООН. Свiт врятувався поки що вiд 3-ої свiтової вiйни.

Над дверима iзраїльського парламенту в Єрусалимi викарбовано: «Iзраїль, пам’ятай, що твої межi простягаються вiд Єфрату до Нiлу». А варто запам’ятати, що понад 50 % членiв того парламенту складають жидiвськi соцiалiсти та комунiсти.

Жидiвська нацiональна доктрина: «Жидiвський народ — вибраний Богом, тому має право панувати у свiтi» є рiдною близнючкою нiмецької нацiональної доктрини: «Нiмеччина — понад усе» i московської нацiональної доктрини: «Масква всєму свєту ґалава. Пакаряйтєся нам всє язицi, iбо с намi Боґ». Хто саме з цих трьох народiв найбiльше шовiнiстичний — тяжко сказати. Жиди, щойно звiльнившись від московського, нiмецького та iншого гноблення, у своїй власнiй державi гноблять не жидiв далеко жорстокiше, нiж гнобила Московщина жидiв. Кiлька прикладiв. У Палестинi жило 1948 року 200.000 християн. Року 1969 залишилося їх лише 40.000. Чому? Бо iзраїльська влада i суспiльство всiлякими утисками, гнобленням зробили життя християн i мусульман у Палестинi таким пеклом, що вони мусили втiкати з Палестини, покинувши свої маєтки, щоб урятувати бодай своє життя. Отже, жиди вигнали з Палестини 80 % християн i ще бiльше мусульман. А який пекельний вереск зчинили би жиди в усьому свiтi, якби християни вигнали iз США лише один відсоток жидiв?!

В Ізраїльськiй республiцi iснує пiдтримуване урядом товариство, яке має своєю метою очистити її вiд УСIХ християн i мусульман, отже, i зруйнувати їх храми. Не тяжко уявити, що робило би свiтове жидiвство, якби в якiйсь християнськiй чи мусульманськiй державi заснувалося таке саме товариство, але скероване проти жидiв.

Жидiвська пропаганда на весь голос кричить, що Ізраїльська республiка є демократична. Ось кiлька прикладiв її «демократичностi». За її законами шлюб особи жидiвської вiри з особою нежидiвської вiри вважається за неправосильний, незаконний. Правним шлюбом закон вважає лише той, що його дав рабин. До Палестини переселилося чимало жидiв, що мали жiнок християнок чи атеїсток. В Ізраїльськiй республiцi не лише тi жiнки, але й їхнi чоловiки жиди та дiти опинилися в повному бойкотi. Їх гнобили та знущалися всiма способами. Їхнiх дiтей у школах немилосердно били, прозиваючи ґоями.

Навiть чистокровнi жиди жидiвської вiри не всi мають однаковi права. Наприклад, лише правовiрнi жиди — ашкеназi — мають всi права, а поступовi, тобто реформованi, не мають права мати навiть синагог. До Iзраїлю приїхало чимало африканських жидiв (жидiвської вiри). Європейськi жиди в Iзраїлi ставляться до них з погордою, не допускають до своїх синагог чи товариств.

Iзраїльська республiка має «Закон про репатрiантiв». За ним кожний жид має нiчим не обмежене право оселитися на стало в Ізраїльськiй республiцi i бути її громадянином з усiма правами. Польський жид Освальд Руфейсин, рятуючи своє життя вiд гiтлерiвцiв, переховувався 18 мiсяцiв у польському католицькому монастирi. Там вiн вихрестився i став католицьким ченцем. Вiн не відрiкався своєї жидiвської народностi, навiть був сiонiстом. Вiн переїхав 1959 року до Iзраїлю i попросив дати йому громадянство Ізраїльської республiки. Її уряд вiдмовив йому, бо особа навiть жидiвської народностi, але нежидiвської вiри не має права бути громадянином Ізраїльської держави.

А що сталося би з тими членами парламенту якоїсь християнської чи мусульманської держави, якi запропонували б ухвалити закон, за яким особа жидiвської вiри не має права бути громадянином їхньої держави?

Парламент Ізраїльської республiки ухвалив 1965 року закон, який суворо карає тих, якi навертають жидiвських дiтей та молодь на християнство. Закони СРСР карають каторгою тих, хто навчає дiтей та молодь християнським молитвам та iдеям.

Жидiвська юрба в Iзраїлi БЕЗКАРНО багато разiв нападала на християнськi церкви i розганяла тих, що молилися. Великi часописи в усьому свiтi мовчали. А як би вони кричали, коли би десь у свiтi християнська юрба напала б на жидiвську синагогу?

Уряд Iзраїлю тимчасово припинив 1946 року громадянськi демократичнi свободи та права. Це «тимчасово» тягнеться досi. Громадянськi демократичнi права лишилися лише на сторiнках Конституцiї. Достеменно так як у СРСР. Отже, не дивно, що навiть жиди, якi звикли мати демократичнi права в iнших державах, тiкають з Iзраїлю. Наприклад, з тих, що приїхали з Англiї, 90 % повернулися до Англiї. Навiть з польських жидiв 35 % втiкло з Iзраїлю до США. А нiхто не може виїхати з Iзраїлю без окремого дозволу уряду. Одержати ж той дозвiл надзвичайно тяжко. Якби не ця фактична заборона виїздити, то бiльше як половина жидiв Iзраїльської республiки виїхала би з неї. Чи не те саме є в такому ж «демократичному» СРСР?

Повну вiдповiдальнiсть за те, що дiється на Близькому Сходi, несуть Великобританiя та США. Вони ж створили Ізраїльську республiку. Тої республiки не iснувало б без їхньої допомоги. З багатьох фактiв їхньої допомоги згадаємо тут ще два.

ООН мала ухвалити розподiл Палестини на двi частини — жидiвську й арабську. Для того треба було мати двi третини голосiв членiв ООН. Тих двох третин голосiв за розподiл не було. Мiж тими, що проти, були, наприклад, Грецiя, Лiберiя, Гаїтi, Фiлiппіни. Такi держави одержували вiд США велику допомогу. Отже, президент Г. Трумен загрозив, що вiн припинить допомогу їм, якщо не голосуватимуть ЗА розподiл Палестини. Крiм того, 26 сенаторiв США дуже натиснули на 12 членiв ООН, якi не хотiли голосувати за розподiл Палестини. Пiд таким великим тиском США ООН ухвалила 29.11.1947 р. розподiл Палестини на двi частини. Пригадаймо, що власниками 96 % тої землi були араби.

Кiлька Римських Пап багато разiв виступали офiцiйно проти всього жидiвства, бо саме жидiвство у щоденнiй дiяльностi i у «Талмудi» виявило свою запеклу ненависть i ворожнечу до християнства. Тож не дивно, що католицькi пiвденно-американськi держави були проти того, щоби прийняти Iзраїль до ООН, поготiв ще й тому, що католицька церква вважала Єрусалим за християнську святиню i колись (у XIII ст.) благословила i допомагала хрестоносцям визволяти Єрусалим вiд нехристиянської, мусульманської влади. Тож мiняти мусульманську владу на iншу нехристиянську — жидiвську — не було жодного сенсу. Без голосiв пiвденно-американських держав не було потрiбної бiльшостi голосiв членiв ООН. Отже, заступник мера мiста Нью-Йорка жид М. Сiлвер намовив свого американського особистого приятеля кардинала В. Спелмана, щоби той вплинув своїм кардинальським авторитетом на уряди пiвденно-американських держав, аби вони голосували за прийняття Iзраїлю до ООН. В. Спелман це зробив, тi держави голосували за прийняття.

Аж надто велику приязнь уряду США до Ізраїльської республiки показує, наприклад, такий факт (один із тисяч). Лiтаки Ізраїльської республiки збомбували i затопили 8.06.1967 р. в Середземному морi вiйськовий корабель США «Лiбертi», там загинуло понад 100 американцiв. Ізраїльськi лiтаки затопили «Лiбертi» не помилково, бо мали 5 годин часу бачити прапор США на тому кораблi. Такий вчинок є законною причиною вiйни. Уряд США обмежився лагiдним паперовим протестом. А пригадаймо, що уряд США проголосив 1917 року вiйну Нiмеччинi офiцiйно за те, що нiмецькi пiдводнi човни НIБИ затопили корабель США «Суксес».