Розділ «Глава 7 Ніжинська рада 1663 року. Акт перший: протистояння 17 червня»

Ніжинська рада 1663 року.

Акт перший: протистояння 17 червня

Якщо вірити офіційній реляції князя Данила Степановича Велико-Гагіна про обрання гетьмана, Генеральна військова рада, скликана за дозволом царя Олексія Михайловича на 17 червня 1663 р., пройшла чинно, без ексцесів, у відповідності з царським указом. Зокрема, в документі вказувалося, що 17 червня за указом великого государя окольничий і намісник галицький князь Д. С. Велико-Гагін «с товарищи учинили черневую енералную раду у Нежина под городом; а на раде были Мефодій, єпископ Мстиславскій и Оршанскій и блюститель митрополіи Кіевской, и наказной и кошевой гетманы Яким Самко, Иван Брюховецкій, и полковники, и сотники, вся старшина и все войско Запорожское и мещане. И на той раде великого государя верюющая грамота им чтена; и они гетманы и все войско Запорожское и чернь, выслушав великого государя грамоты, на его государеви милости били челом и учинили обрание»[181].

Обраний 18 червня в «совершеные гетманы» усім Військом Запорозьким, як старшиною, так і черню, вільними голосами Іван Брюховецький в соборному храмі Ніжина після урочистого богослужіння «великому государю великому князю Алексею Михайловичю, все Великія и Малыя и Білая Росіи самодержцу, и его государским дітем, благородным государевим царевичем и их государским наследником, по святой непорочной евангелской заповіди Господни пред святым Евангліем віру учинил при єпископи Мефодіи Мстиславском и Оршанском и блюстители митрополіи Кіевской, по чиновной книге и по записи»[182].

Насправді ж гетьманське обрання 1663 р. разюче різнилось із тією ідилічною картиною, яку намалював у своєму посольському звіті царський окольничий. Вибори гетьмана, проведені на Генеральній раді під Ніжином, відзначалися неабиякою напругою, були відмічені численними ексцесами та протистояннями, в тому числі й силовими протиборствами — із застосуванням зброї та людськими жертвами. Так, з розповіді Патрика Гордона дізнаємося, що близько десятої години ранку 17 червня царський окольничий прибув з Ніжина до намету в околицях міста, поблизу якого і мала відбутися Генеральна рада. За наказом Велико-Гагіна навколо намету було розставлено царські війська. Відразу ж по тому на поле почали прибувати учасники ради. Першим прибув зі своїми прибічниками Яким Сомко, за ним підтягнувся й Іван Брюховецький з людьми.

Як прибічники Сомка, так і козаки й простолюд Брюховецького на виборну раду прибули як на війну — з прапорами та зброєю. Уже дорогою до місця проведення виборів, як стверджував Гордон, «многие ветреные козаки покинули Сомко и примкнули к Брюховецкому»[183].

У розповіді Самовидця акценти розставлені дещо інакше, аніж у Гордона. Зокрема, автор широковідомого літопису стверджував, що на раду, призначену на 17 червня, «зараз уступивши в пост Петров», постановили (авторство цієї «постанови» Самовидцем не уточнюється) прибути «пішо, без всякого оружжа». За Ніжином було встановлено «намет великий», присланий з Москви государем, і навкруги від нього було розставлено «військо московское... з оружжем задля уникання своеволі». Утім, як зауважує далі літописець, «тое мало що помогло», й, як тільки було «вдарено в бубни на раду», Брюховецький, «ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони... и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не вед луг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало»[184].

Побачивши перед собою таку значну масу озброєного люду, який до того ж очолювали вороже налаштовані один до одного лідери, царський представник на раді, як оповідав Гордон, зажадав, аби козаки залишили зброю та прийшли на зібрання без оружні. Але як прибічники Брюховецького, так і Сомка, на наказ Велико-Гагіна не зважали. І лише після прибуття в намет до окольничого єпископа Мефодія та спільного їхнього звернення до старшини з апеляцією до відповідного указу Олексія Михайловича, як було записано в щоденнику Гордона, «окольничий... велел, чтобы Сомко и Брюховецкий с офицерами и лучшими казаками оставили оружие и коней и шли к шатру. Так они и сделали, только Сомко имел при себе саблю и сайдак»[185]. Тобто попри участь у раді такої значної кількості народу, безпосередніми учасниками виборів мали були все ж козацькі старшини та «лучшие казаки». Отож рада мала відбутись за канонами, утвердженими на Січі, коли посеред загальновійськової ради збиралась група старшин і «стариків», яка й ухвалювала принципове рішення, яке по тому виносилось на ознайомлення широкого козацького загалу[186].

Забравшись на лавку разом з єпископом Мефодієм, «стольником» (тобто Кирилом Хлоповим), а також з якимось неозначеним персонально Гордоном «канцлером», Велико-Гагін почав читати царську грамоту щодо дозволу на проведення гетьманських виборів на Лівобережжі та порядок її проведення. Зазвичай, згідно традицій Московської держави, монарші грамоти були багатослівними, а викладенню суті питання передувала розлога передісторія питання. У випадку зі справами, які торкались України, історичний екскурс починався з тих часів, коли «Малоросія» перебувала ще під владою польського короля. Розбурхана виборчим неспокоєм козацька стихія не стала чекати на закінчення читання царським окольничим грамоти Олексія Михайловича, а, заглушивши його своїми вигуками, розпочала процедуру виборів[187].

У відправленій окольничим Велико-Гагіним до Москви відразу ж по завершенні виборів реляції про перебіг Ніжинської ради, цей епізод гетьманського обрання подано дещо в іншій інтерпретації. Зокрема, представник государя стверджував, що вигуки козаків перервали не читання ним царської грамоти, а вже вибухнули на етапі виголошення окольничим промови: «И наказному и кошевому гетманом и полковником и сотникам, и отаманом, и есаулом, і казаком, и всей черни твою великого государя вірующую грамоту на раде вычли. А выслушав твою великого государя грамоту наказной и кошевой гетманы, и полковники, и сотники, и атаманы и есаулы, и казаки, и чернь на твоем великого государя жалованье, на милостивом слове челом ударили. Да мы ж холопи твои на раде твой великого государя указ наказному и кошевому гетманом, и полковником, и сотникам, и отаманом, и есаулом, і козаком, и черни против наказу учали говорить речь. И не выслушав твого великого государя указу с Ывановой стороны Брюховецкаго... обирали в гетманы ево Івана и по своему казацкому обычаю вверх шапки метали. А с Якимовой стороны Самка... в гетманы обирали»[188].

Самовидець же стверджував, що як тільки Велико-Гагін вийшов зі свого намету та почав читати «грамоту и указ его царського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство...»[189]. Але, як зауважив свого часу ще Микола Петровський, аналізуючи достовірність інформації «Літопису Самовидця», «встановити дійсний стан річей тут тяжко»[190].

За Гордоном, частина козаків вигукувала «Сомко», інша — «Брюховецький». Вигуки, згідно усталених ще на Запорожжі традицій, підкріплювалися підкиданням угору шапок. У якийсь момент прибічники наказного гетьмана доставили в центр виборчого кола бунчук і прапор Якима Сомка, покрили ним свого висуванця та підняли на лаву, проголошуючи тим самим обраним гетьманом. Під час цих дій царського окольничого та його супровід було витіснено від лави і вони заледве зуміли пробратися до свого намету[191]. Але на цьому «вибори» не припинилися. Прибічники Брюховецького зуміли швидко доправити до центру виборчого поля зброю та силою скинути Сомка і його прибічників з лави, поламати бунчук наказного гетьмана та вбити козака, котрий тримав той бунчук у своїх руках (як з'ясувалось уже згодом, ним виявився зять Якима Сомка)[192].

Окольничий Велико-Гагін, описуючи силову фазу гетьманських виборів 17 червня, провину за використання зброї покладав на прибічників наказного гетьмана, стверджуючи, що «на том, государ, гетманском обиранье полку Якима ж Самка конные люді с его Якимовым бунчуком и с литавры и со многими знамены в пешие люди, в раду скочили, а піхота его ж Самкова с ружьем прибежала. I в раде люди замешались. А нас холопей твоиіх с места збили. И с обе стороны меж себя бой учинили, и многих людей казаков переранили; а иных и до смерти побили; и раду разорвали и разошлись в свои обозы»[193].

Партик Гордон же, переповідаючи про збройну сутичку 17 червня, додавав, що в той момент, коли пристрасті розгорілися до крайніх меж, коли козаки запросто могли б знести і царський намет, в якому заховався Велико-Гагін, царські ратники за наказом полковника Штрасбурга закидали натовп «виборців» ручними гранатами і ті, як зауважив Гордон, «расчистили пространство». На полі залишились лежати тіла загиблих і ранені в цій сутичці, а наказний Сомко тим часом зі своїми прибічними верхи втік до свого табору. Булава наказного гетьмана та литаври Сомка стали трофеєм для прибічників Брюховецького[194].

Згідно ж повідомлення Самовидця, перервавши галасом читання Велико-Гагіним царської грамоти й указу, одна частина козаків почала вигукувати «Бруховецкого гетманом, а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обох сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали...»[195]. Сам наказний гетьман заледве врятувався втечею з виборного поля, причому, Сомко «видрался през намет царский» і, «допавши» до коня, разом з іншою старшиною втік до свого табору, залишивши на полі тіла декількох загиблих у тій сутичці своїх прибічників. І як тільки сомківці побігли з елекції, прибічники Брюховецького «всадили» свого ставленика на «столец» і проголосили його гетьманом, «давши оному булаву и бунчук». При цьому, за версію Самовидця, саме прибічники Брюховецького, а не Сомка (як твердив Гордон), «зопхнули» царського представника з лави чи «столца»[196].

Не зрозуміло, яким чином, але застосування сили царськими ратниками для втихомирення бунтівної стихії пройшло повз увагу Самовидця. Натомість, як бачимо, він зафіксував акт проголошення Брюховецького гетьманом і вручення йому прихильним товариством гетьманських клейнодів. Зважаючи на пасивну роль царського окольничого в цій фазі гетьманського обрання, цими клейнодами могли бути лише ті регалії гетьманської влади, які дісталися виборцям кошового гетьмана у сутичці з Якимом Сомком.

Далі Самовидець стверджував, що за певний час («нескоро») зчинений учасниками ради галас «ускромился». Але Велико-Гагін обрання Брюховецького гетьманом «не подтвержал», оскільки «и до себе прийти не могл за великим шумом межи народом». Отож Брюховецький з врученими йому знаками гетьманського достоїнства від'їхав до свого табору. А Сомко — «юже не маючи бунчука ані булави, бо тое запорожци видрали оному» — до свого[197]. Відразу по цьому військо Якима Сомка почало масово відступатися від нього, а він за таких умов пригрозив Велико-Гагіну не лише не визнавати обрання Брюховецького на гетьманство, а й відвесто свої полки до Переяслава і «знову до его царського величества слати, же ґвалтом гетьманство дано Бруховецкому, котрого військо не приймует»[198]. Реагуючи на погрози Сомка та «обавляючися, жеби с того не вросло що злого», Велико-Гагін розпорядився «знову на третій день тую раду» скликати, а до того моменту, поки «чернь войско... гетмана настановляти, кого улюблят», будуть, аби Брюховецький «знаки войсковіе положил»[199].

Прискіпливо досліджуючи текст літопису та порівнюючи його з відомими з інших джерел історичними реаліями, Микола Петровський розцінив повідомлення про призначення царським окольничим на «третій день» як ще одну з фактологічних помилок Самовидця, адже про відтермінування ради на 19 червня в жодних джерелах не згадується[200]. Але, можливо, Самовидець рахував саме 18 червня третім днем гетьманських виборів, адже до Ніжина козаки зібралися вже на 16 червня, на другий день Петрівки, що розпочалась у 1663 р. 15 числа?

Значно контроверсійнішим є інше твердження Самовидця: нібито, з постановою окольничого про перенесення виборів на наступний день «барзо Бруховецкій сперечался, яже видяче, же князь почал на Сомкову руку схилятися»[201]. Зі слів Самовидця, на кінець 17 червня навіть з'явилась певна інтрига в питанні щодо майбутнього володаря гетьманської булави. Так, начебто, старшина порадила Сомкові, «жеби не будучи спротивним задля ненарушення ласки его царського величества», ідею гетьманського обрання не заперечувати, а лише провести вибори не біля намету Велико-Гагіна, «где військо стояло московское», а «межи своими войсками тую учинити раду, на що и Бруховецкій позволився»[202].