Розділ «Глава 7 Ніжинська рада 1663 року. Акт перший: протистояння 17 червня»

Важко припустити, що царський окольничий, подолавши неблизький шлях з Москви до Ніжина та отримавши царський наказ провести «чернецьку» раду за розробленим у Кремлі сценарієм, погодився б на усунення себе від активної участі в процесі гетьманського обрання. Власне, як і Брюховецький на те, аби розіграти булаву зі Сомком без прикриття царської влади, над забезпеченням прихильності якої до своєї персони він так довго і тяжко працював. Утім, Самовидець обрав саме такий варіант розвитку сюжету своєї оповіді, а винуватцями в руйнації планів наказного гетьмана та його мудрого оточення обрав «несталость наших людей», яка й завадила те задумане реалізувати: «бо козаки сторони Сомковой, отступивши своїй старшини, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати»[203].

У той час, як у розповіді Патрика Гордона стверджується, що після того кривавого інциденту, що спалахнув під час ради, після того, як Сомко був змушений повернутися ні з чим до свого табору, кошовий гетьман вступив до намету царського окольничого, де за присутності єпископа Мефодія почалися радитися, як бути далі. Отож жодного напруження між Брюховецьким і Велико-Гагіним в російському таборі не помітили. Більше того, під час цих нарад Сомко прислав до Велико-Гагіна посланця з вимогою видати їм тіла вбитого бунчужного та інших загиблих у цій бійці людей. Крім того, наказний гетьман вимагав судити тих, хто вчинив цю бійню, що завершилась пораненням і вбивством його людей. Однак окольничий задовольнив лише прохання Сомка щодо видачі тіл загиблих, але категорично відмовив наказному гетьману в його вимозі судити винуватців трагедії, заявивши, що її спричинили якраз люди Сомка, котрі прибігли зі зброєю проголошувати його гетьманом[204].

Останнє твердження, як можна зробити висновок із записів Патрика Гордона, було неправдивим, оскільки зброю першими застосували якраз прибічники Брюховецького, намагаючись не допустити проголошення гетьманом його суперника. Утім у тих подіях Брюховецький для Велико-Гагіна однозначно виступав у ролі союзника, якого потрібно будь-що привести до влади, а не судити. Отож запит Сомка цілком прогнозовано було проігноровано. А в офіційному повідомленні, надісланому царським окольничим до Москви, як пам'ятаємо, він повторив свої обвинувачення на адресу наказного гетьмана Лівобережжя, вказавши, що саме «...полку Якима ж Самка конные люди с ево, Якимовым, бунчуком и с литавры и со многими знамены пеши люди в раду скочили, а піхота ево ж, Самка, с ружьем прибежала»[205].

Патрик Гордон стверджував, що після цього царський представник передав через свого посланця, аби Сомко та його старшини «пришли к шатру миром». Наказний гетьман відмовився це зробити, пояснивши свій вчинок боязню бути вбитими, як його бунчужний перед тим. Робити було нічого. Раду відновлювати 17 червня не стали, кошового гетьмана до його табору доправив приставлений для охорони Велико-Гагіним загін вершників, а сам окольничий разом з єпископом Мефодієм від'їхали до Ніжинського замку[206].