Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Приблизно посеред міста стоїть, сягаючи до хмар, велика кругла будівля. Колись це була астрономічна обсерваторія. Вікна її розміщено так, що коли дивитися з них, то погляд спрямовується просто на певні сузір’я.

Але найцікавіша споруда — стадіон, його оточував величезний мур, прикрашений барельєфами з карнизом у формі зміїв. Майя дуже любили гру в м’яча. На цьому стадіоні мешканці Чічен-Іца стежили за змаганнями різних спортивних команд, билися об заклад, висловлювали улюбленим героям своє захоплення, а тих, котрі не виправдували сподівань, засипали образливими прізвиськами. З літописів відомо, що гравці команди, яка програвала, мусили на очах у всіх роздягнутися наголо і віддати свою, одіж переможцям. Це правило свідчило, що у майя було розвинуто почуття гумору.

На півночі Юкатану, розташовані недалеко одне від одного, було ще двоє міст майя — Ушмаль і Майяпан. Багатством старовинних пам’яток вони мало поступаються перед містом Чічен-Іца. Особливо славиться в цьому Ушмаль. Тут чимало незвичайних, щедро прикрашених розмаїтими орнаментами будівель, таких, як «Дім пророків», «Дім черниць», «Дім губернатора», «Дім черепах», «Дім старої жінки», «Дім голубів» та інші. Ці назви придумали археологи залежно від того, які декоративні мотиви переважали в тому чи іншому будинку.

А тепер перенесімося на південь, до мексіканського штату Чіапас. При кінці глибокої ущелини, серед гір і правічного лісу біліє стародавнє священне місто народу майя, назване тепер Паленке — за назвою сусіднього індіанського селища. В місті було, напевно, близько ста тисяч мешканців. У центральній частині його, з мурованими будівлями жили тільки жерці та аристократія, а народ тулився в мазанках, від яких, звичайно, не лишилося й сліду. Незабутнє враження справляє це громаддя тесаних або вкритих барельєфами кам’яних брил. Досить сказати, що там збереглося 18 прекрасних палаців та храмів і 22 інші будівлі, в тому числі висока вежа для астрономічних спостережень. Усі ці будівлі споруджено на фундаменті, зробленому у формі пірамід.

Археологи вважали, що піраміди майя, на протилежність єгипетським пірамідам, були не гробницями царів, а тільки штучним підніжжям храмів та палаців. Але недавно — 1952 року — цю думку спростували. За чотири роки до того археолог Альден Масон помітив у підлозі одного з храмів у Паленке якусь плиту з отворами. Коли її підняли — побачили вузькі, забиті камінням сходи, що вели в глиб піраміди. Почали розчищати вхід.

Чотири роки тривала копітка праця, і ось, нарешті, вчений опинився в маленькому покої. Тут стояв великий кам’яний саркофаг, у якому знайдено кістки п’ятьох молодих індіанців — двох дівчат і трьох хлопців. Біля них було безліч коштовностей з яспису, які майя цінували дорожче від золота. Це свідчило, що молоді люди — напевне, офіри релігійного обряду — походили з багатих аристократичних родин. Через трикутний вхід, який було заставлено важкою — на кілька тонн — кам’яною брилою, дослідники дісталися до величезної зали. Чарівне враження справляла вона: зі стелі звисали кристалічні сталактити, а знизу, з підлоги стирчали, наче ліс голок, сталагміти. При світлі карбідових ламп вони сипали тисячі сліпучих іскор, — здавалося, що в залі почалася якась чарівницька феєрія.

Посеред зали стояв важкий кам’яний саркофаг, у якому знайдено прах якогось короля чи, може, високого жерця. Покійника було геть засипано коштовностями з зеленого яспису. Обличчя затуляла маска, зроблена мозаїкою з плиток яспису. Вбрання померлого зовсім зотліло.

Саркофаг прикрашено малюнковим орнаментом та ієрогліфами, з яких Масон розшифрував дату: 27 січня 603 року нашої ери. — Отже, того дня поховали найвидатнішого мужа міста Паленке, певно, наймогутнішого в історії народу майя володаря й жерця.

Паленке — місто старої держави майя. Річ у тім, що всю історію цього народу археологи поділяють на дві великі ери — стару й нову держави. Первісні люди майя заселяли південну частину півострова Юкатану, нинішні Гондурас, Гватемалу та мексіканські штати Чіапас і Табаско. Це був період приблизно, починаючи з 1000 року до нашої ери і кінчаючи VI століттям нашої ери. На перші століття нашої ери припадає вершина розквіту старої держави.

Близько 610 року нашої ери в державі майя сталося щось зовсім небувале в світовій історії. Одного ранку жителі запакували своє добро й назавжди покинули чудові міста з прекрасними вулицями та майданами, храмами й палацами, віддавши їх на поталу джунглям, і вирушили на північ Юкатану, щоб там збудувати зовсім нові міста — Чічен-Іца, Майяпан та Ушмаль.

Як ми довідалися про цей несподіваний дивовижний вихід цілого народу? А ось як. У XVI столітті на Юкатані був архієпіскоп Дієго де Ланда. Подруживши з одним індіанським князем, він записав усе, що той розповідав про звичаї майя, їхніх богів, про війни цього народу.

Ланда намалював у своїх нотатках ієрогліфи, що означали дні та місяці, завдяки чому археологи почали розуміти зміст гротескних барельєфів на будівлях і стелах. Деякі повідомлення архієпіскопа були зовсім неймовірні, але з інших учені дізналися, що в прикладному мистецтві майя всі мотиви — чи то зображення тварин, а чи людей — неодмінно пов’язувалися з певною датою. Крім того, кожна будівля і навіть кожна її частина — то своєрідний кам’яний календар, бо визначає якусь дату або астрономічну подію.

Завдяки працям сучасних археологів учені вже досить точно прочитали ряд ієрогліфів майя, видовбаних на будівлях і стелах. Прочитали й відчули розчарування, бо виявилося, що всі написи — то тільки дати. Серед десятків тисяч написів ніде не знайдено жодного слова про життя та звичаї народу майя. Певно, таких написів на камені майя ніколи не робили.

Усі ці факти дали підстави твердити, що майя були раби свого календаря. Можна припускати, що й будівлі вони ставили не тільки, аби користуватися ними, а тому, що так треба було робити за календарем. Кожні п’ять, десять або двадцять років майя будували нову кам’яну споруду й ставили на ній дату, коли її зроблено. Іноді вони полегшували собі завдання — обкладали будівлю новою кам’яною оболонкою, позначаючи її і новою датою.

Отепер ми підходимо до самої суті справи. На будівлях старої держави, тобто в містах, розташованих на півдні, дати обриваються десь близько 610 року нашої ери. Приблизно з того самого року починаються дати на будівлях у Чічен-Іца, Майяпані, Ушмалі та інших містах північного Юкатану. Висновок з цього разючого факту може бути тільки один: майя покинули свої оселі зненацька і всі разом. Є підстави вважати, що то було добровільне переселення народу.

Як тільки вчені точно визначили, що таке переселення справді було, звідусіль посипалися різноманітні теорії, які силкувалися пояснити цю історичну подію. Найпершу тезу — нібито майя мусили покинути насиджені місця, втікаючи од загарбників — дуже скоро відкинули. Держава народу майя на той час досягла вершини своєї військової могутності, у сусідстві ніколи не було такого сильного племені, котре могло б напасти на неї, та й у руїнах не знайдено ніякого сліду навали. ймовірніше було твердження, що тих людей вигнала велика стихійна катастрофа або ж епідемія. Однак і проти цього погляду виникли серйозні заперечення. Після того, як минула небезпека, городяни, напевно, повернули б до своїх чудових стародавніх міст, а вони цього не зробили. І ще одне: північні міста так швидко розрослися, їхнє культурне й політичне життя розвивалося так бурхливо, що ніяк не можна припустити, ніби там жив народ, недавно винищений стихійною катастрофою чи епідемією.

Припущення, буцімто таємниця переселення полягала в раптовій зміні клімату, теж не витримує критики. Таку зміну відчули б і в Чічен-Іца — адже до нього по прямій лінії щонайбільше чотириста кілометрів.

Отак довгий час і не могли пояснити дивної долі народу майя. І тільки нещодавно археолог Морлей висунув теорію, яку вважають за більш-менш переконливу. Ось у чому вона полягає.

За своєю природою майя були людьми міста. А проте вони не могли існувати без хліборобської праці, без її продуктів, що основним із них тут була кукурудза. Вся культура, її розвиток, усе життя майя залежало од вирощування кукурудзи.

В суспільстві майя існували гострі класові суперечності, які ми наочно бачимо в забудові міст. Палаци аристократії і храми, побудовані з тесаного каменю, утворювали окремий район міста, своєрідну фортецю, яка захищала багатіїв од незадоволених мас трудящих. Довкола того кам’яного міста густо тулилися нужденні мазанки міської бідноти, від яких, певна річ, не лишилося й сліду.