Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Через деякий час прибульці спустилися крутими сходами додолу і вузькою стежкою рушили до ставу. Нічого дивного, що це озеро викликало серед тубільців забобонний страх: воно мало дуже похмурий вигляд. То була справжня прірва — глибока яма, наповнена водою. Круті скелясті береги заввишки близько двадцяти метрів стіною оточували незвичайне озеро. Чорна вода його була вкрита водоростями, листям і гнилими стовбурами дерев. Томпсон кинув лот і впевнився, що глибина озера становить приблизно двадцять п’ять метрів.

Над берегом видніли руїни олтаря; оздоблена різьбою гать вела звідси до великого храму, що стояв на піраміді.

Ретельно оглянувши береги, Томпсон сів на камені й знову почав міркувати про мету своєї експедиції. Він вийняв з кишені книжечку, в якій було повідомлення епіскопа Дієго де Ланда, хтозна-котрий раз прочитав: «Якщо в тому краї колись було золото, то більшість його має лежати на дні озера в Чічен-Іца».

Релігія індіанців майя, на відміну від релігії ацтеків, була майже безкровна. В жертву своїм багатьом ідолам люди майя приносили квіти й овочі. Але був тут один виняток: коли наставала посуха й треба було умилостивити бога дощу Чак-Мооль, який, за повір’ям, жив на дні озера, жерці посилали йому наречену — найвродливішу дівчину. Народ не шкодував їй багатого посагу: у воду кидали коштовності і всякі речі домашнього вжитку.

Повідомлення Ланди викликало недовір’я. Вчені гадали, що це типовий романтичний народний переказ, позбавлений будь-яких реальних підстав.

Проте молодий Томпсон одразу повірив йому. Думка Ланди глибоко вплинула на палку уяву юнака й так зачарувала його, що він поклав розгадати таємницю озера на місці. Хоч знайомі й кепкували трохи з його фантазії, але Томпсон пустився в подорож до Юкатану, щоб добути з глибин озера стародавній скарб майя.

Поки метис розкладав багаття та збирався готувати обід, американець сидів на кам’яній брилі олтаря і, втупивши погляд у глибокі води озера, намагався уявити, як відбувалось свято вшанування бога дощу.

… Сходами піраміди піднімається процесія на чолі з королем, жерцями й сановниками. Усі в пишному святковому вбранні, в пістрявих головних уборах з пташиних пер. Посередині погойдується щільно запнутий паланкін, у якому сидить богова молода наречена.

У супроводі ритуального співу жерців, під музику флейт і барабанів, процесія прямує уздовж греблі. Потім зупиняється біля олтаря, мовчки жде, поки з-за обрію викотиться червоний диск сонця і перші його промені вогниками заграють на поверхні води.

Тоді жерці виводять з паланкіна бліду, перелякану дівчину, накидають на неї весільне покривало, на голову надівають вінок із квітів. Люди, що зібрались уздовж берега, вигуками вітають обраницю бога; завзято витинають флейти, барабани б’ють так, немовби то вперіщив град.

Та ось замовкають співи, музика й молитви жерців, настає могильна тиша. Чотири жерці піднімають дівчину вгору і з розмаху кидають її в озеро. Зляканий крик жертви пронизує повітря, потім чути глухий сплеск води. Бог дощу прийняв у своє царство нову, хтозна-котру вже наречену. Вслід за жертвою в озеро сиплеться дощ намиста, браслетів, скриньок, гребенів, шпильок, ваз і керамічних мисок з красивими орнаментами…

Чи можна було якось добути таємничий скарб з чорної глибини тієї смердючої води? Томпсон прийшов до висновку, що зможе це зробити тільки за допомогою землечерпалки й водолазного скафандра. А для того потрібно багато грошей.

Повернувшись до Сполучених Штатів Америки, молодий учений почав активно виступати з лекціями в університетах, на всяких наукових конгресах, аж поки не зібрав потрібних коштів. Тоді подався до Бостона і під керівництвом досвідченого водолаза добре вивчив водолазну справу, хоч був людина квола.

Але особливу надію він покладав на своєрідну землечерпалку, зроблену на його замовлення. Вона складалася з десятиметрової щогли, відра з зубатими краями, корби, сталевих линв, блоків і коліщат.

На Юкатані американець найняв кількох робітників, а насамперед ловця перлин і досвідченого водолаза-грека. Разом з ними він прибув до Чічен-Іца вдруге.

Озеро мало в діаметрі близько сімдесяти метрів, отже, не могло бути й мови про те, щоб обшукати все його дно. Томпсон розв’язав усі труднощі дуже винахідливо. Він узяв важкий стовбур дерева, витесав з нього щось схоже на постать людини, потім прив’язав до довгої вірьовки і почав кидати в озеро. Кидав доти, поки не визначив, де саме мали падати колись живі офіри. Отам і пустив у дію свою «землечерпалку».

Зубате відро витягувало на поверхню чорний, як смола, мул, зогнилі гілки, трухле дерево; раз витягли навіть зчеплені між собою скелети ягуара й сарни — німе свідчення лісової трагедії. Немилосердно пекло сонце, купи багна й мулу на березі сповнювали повітря нестерпним смородом.

День за днем посувалася копітка робота, і все марно. Та ось, нарешті, з’явився перший, несміливий вісник успіху: в мулі знайшли біло-жовті грудки якоїсь смолистої маси. Їх розігріли на вогні — і тоді всі відчули п’янкий солодкий аромат. Томпсон не сумнівався, що то кадило, яке жерці вживали на свято вшанування бога дощу.

Незабаром як з рогу достатку посипалися найрізноманітніші знахідки. З кожним відром витягували якусь здобич: ювелірні вироби, вази, списи, ножі й чари з обсидіану або яспису. А потім з дна озера дістали кістяк молодої дівчини — остаточне підтвердження думки Ланди.

Томпсон тріумфував. Пригадалася сповнена всіляких перешкод і труднощів дорога, яка привела його до успіху, усі відмови й образи від людей, котрі вважали дослідника за дурисвіта або ж невиправного мрійника. І ось цей мрійник добився свого — зробив археологічне відкриття, рівних якому було небагато в усій Америці.