Розділ «СЛІДОПИТИ ЧАСУ»

Ми живемо в добу, коли людина, зламавши просторові рамки, виходить за межі найюї планети, у космос. Скільки несподіванок чекає там відважних космонавтів! Скільки таємниць постає перед їхнім допитливим поглядом!

Але подорожувати можна не лише у просторі, а й у часі. Відомий англійський письменник-фантаст Г. Уелс написав колись книгу «Машина часу». У ній він розповів про пригоди людини, яка винайшла засіб переноситись з епохи в епоху. Це, звичайно, фантазія, і здійснити її людині не до снаги. Але ми з вами, юні читачі, можемо цілком реально мандрувати по епохах зовсім іншим способом. У нас є справжня машина часу, яка перенесе нас у далеке минуле. Називається та машина часу археологією.

Археологія — наука про старовину; вона працює над вивченням тих епох, від яких не залишилося (або майже не залишилося) письмових документів. Ще й більш од того, іноді археологія допомагає відновити Давно забуті письмена, як це було, наприклад, у Дворіччі або Єгипті. І тоді новий, доти незнаний світ відкривається здивованим очам наших сучасників.

Робота археолога копітка і важка, вона вимагає від дослідника не тільки уміння точно аналізувати факти, але й надзвичайної спостережливості. Археолог повинен бути не тільки впертим і послідовним, але й фізично загартованим і здатним долати будь-які труднощі й перешкоди.

У археологів є прислів’я: «крізь землю не побачиш». Справді, починаючи розкопки, дуже важко передбачити їхні наслідки. Може, дослідника спіткає розчарування і вся його праця виявиться даремною. Але скільки радості відчуває учений, коли жаданий успіх розкриває нову, нікому ще не відому сторінку стародавнього, минулого! Подекуди археолог нагадує детектива. Так само, як Шерлок Холмс умів по ледве помітних слідах, і дрібницях зрозуміти подію, археолог по знахідках відтворює картину діяльності людей, які жили тисячі років тому.

Історія археології — ланцюг незвичайних пригод, де розчарування чергуються з видатними успіхами й відкриттями. Книга польського письменника Зенона Косідовського, яку ти, юний читачу, зараз тримаєш у руках, розповість тобі про деякі з них. З цієї книги ти дізнаєшся про те, як виявлено й вивчено великі стародавні цивілізації в Месопотамії (Дворіччі), Єгипті, Стародавній Греції і Римі та в Центральній Америці. Звичайно, це лише незначна частина історії археологічних досліджень. Автор відібрав лише деякі, може, найяскравіші, епізоди.

Історія людства поділяється на п’ять великих етапів, які ми називаємо суспільно-економічними формаціями. Слово «суспільно-економічний» стоїть тут не випадково. Марксизм-ленінізм учить, що в основі прогресу людського суспільства завжди лежить розвиток господарства, тобто економіка. Від того, як організовано виробництво, залежать всі інші сторони суспільного життя: політичний устрій, право, культура тощо. Першою формацією був первіснообщинний лад, коли суспільство ще не знало приватної власності на знаряддя й засоби виробництва, експлуатації людини людиною. Це — зоря історії людства, так би мовити, його дитинство.

Первіснообщинний лад змінили три формації класового суспільства: рабовласництво, коли виробництвом були зайняті раби, позбавлені всяких прав; феодалізм, коли суспільство поділялося на феодалів-поміщиків та кріпаків-селян; і капіталізм, зі якого робітників нещадно визискують власники фабрик і заводів.

Зараз людство переживає епоху, переходову від капіталістичної формації до комунізму — формації, яка не знає поділу суспільства на антагоністичні класи, не знає класового гноблення і визиску однієї людини іншою. XXII з’їзд КПРС, що відбувся восени 1961 року, намітив конкретну програму побудови комунізму в нашій країні.

Книга З. Косідовського присвячена тим епізодам стародавньої історії, які показують перехід суспільства від первіснообщинного ладу до рабовласництва та ранній етап останнього. Винятком є лише найменша за обсягом четверта частина книги, в якій розповідається про пам’ятки Стародавнього Риму, тобто про розвинене рабовласництво.

Перша частина книги розказує про Стародавню Месопотамію, що грецькою мовою означає «міжріччя». Назва країни зв'язана з її географічним розташуванням: вона лежить між двома великими річками — Тігром і Євфратом. Навколо — гаряча пустеля і степи, в яких бродять пастухи з отарами овець. Але колись Дворіччя було квітучою хліборобською країною, мало великі багатолюдні міста. Основою його добробуту було штучне зрошення земель водою з Тігру і Євфрату. Це вимагало величезної праці, надто — коли зважити на тодішню примітивну техніку. Адже в ті часи люди ще навіть не знали заліза і робили всі знаряддя з каменю, бронзи й міді. Канали споруджували тисячі й сотні тисяч рабів, і саме їм завдячує край тими здобутками, яких він досяг за старосвіччини.

З. Косідовський не прагне відтворити в своїй книзі всю історію Дворіччя. У IV–III тисячолітті до нашої ери між Тігром і Євфратом жили шумери та аккадці. Шумери були переважно хліборобами, аккадці — скотарями. Перехід від первіснообщинного ладу до класового устрою у них лише починався. В цей час існувала вже ціла низка міст, кожне з яких було окремою державою: Ур, Урук, Ларса, Лагаш, Умма тощо. Іноді те чи інше місто підкоряло сусідні. Так було зокрема в кінці III тисячоліття до нашої ери, коли гегемонію здобув Ур. Дослідженням цього міста, його старожитностей присвятив Косідовський кілька розділів.

Це — початок піднесення рабовласницької Месопотамії.

Другим етапом цього піднесення було утворення Стародавнього Вавілонського царства на початку II тис. до н. е. Виникнувши десь близько 1895 р. до н. е., Вавілонія дуже скоро поширила своє панування на все Дворіччя й на деякі сусідні країни. За царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.) Вавілонське царство досягло розквіту. У цей час дуже завзято будовано іригаційні споруди, які забезпечували поступ хліборобства, розвивається культура, містобудівництво, ремесло й торгівля. Велике значення мали відомі «Закони Хаммурапі» — перше в історії зведення законів рабовласницького суспільства.

Але після смерті Хаммурапі почався занепад Вавілонії. Вона зазнає поразки від хеттів, халдеїв, каситів, які тимчасово навіть встановлюють над нею своє панування. В той же час на півночі від Вавілона стає у силі Ніневія — столиця Ассірії. Боротьба Вавілона з Ассірією закінчується перемогою останньої: 732 р. до н. е. Вавілонія увійшла до складу Ассірійської держави.

Історія Ассірії — третій важливий етап в розвитку рабовласницького Дворіччя. Вона підкоряє собі багато країн Передньої Азії і навіть Єгипет, але теж ненадовго.

626 року до н. е. вибухає переможне повстання у Вавілонії проти ассірійського панування. В 605 р. до н. е. Ніневію взято й зруйновано дощенту.

Виникає Нововавілонське царство, історія якого становить четвертий і останній етап у розвитку Стародавньої Месопотамії. На короткий час, за царя Навуходоносора, Вавілон досягає блискучого розквіту, знову поширює кордони свого панування. Але той розквіт триває менше століття: 538 року Вавілон захоплюють перси на чолі з Кіром.

Страшні руйнування, заподіяні колись квітучим містам Дворіччя, призвели до того, що яскрава культура Вавілонії і Ассірії була зовсім забута. Сади повсихали, канали позаносило піском.