Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Були й фонетичні знаки, які говорять про те, що письмо ацтеків розвивалося.

Гордість культури ацтеків є, без сумніву, прикладне мистецтво. В попередніх розділах ми вже розповідали про індіанські плащі та щити, вкриті орнаментом з тисяч багатоколірних пташиних пер. У мистецтві мозаїки з ацтеками взагалі ніхто на світі не міг зрівнятися. В музеях Мексіки й Сполучених Штатів Америки є багато експонатів, які свідчать про велику майстерність ацтецьких ремісників, їхній витончений художній смак.

Серед безлічі речей, оздоблених мозаїкою з туркусу, металів, перламутру, шляхетних і напівшляхетних каменів, особливо привертає увагу щит, який зберігається в музеї індіанської культури в Нью-Йорку. Весь цей щит вкрито складним малюнковим орнаментом з п’ятнадцяти тисяч шматочків туркусу.

Скульптурні роботи з черепашок, дерева, кістки і каменю також свідчать про майстерність ацтецьких кустарів, котрі вміли працювати з будь-яким матеріалом. У музеях зберігається багато скульптур з гірського кришталю; як водиться, це зображення людей, звірів та богів, усі прекрасно зроблені й поліровані, хоча б. вони були й зовсім мініатюрні. Окрім гірського кришталю, ацтецькі митці обробляли яспис, агат, топаз, шафір, аметист і всі інші шляхетні та напівшляхетні камені, які були в Мексіці. Деякі скульптурні роботи надзвичайно малі, — здається, що їх просто неможливо виготовити без лупи.

Та найбільше славилися ацтецькі митці-ювеліри. Вони кували з металу в холодному стані тисячі художніх виробів надзвичайно складної і витонченої форми, прикрашали золотом і сріблом кам’яні статуї ідолів, словом, створювали таке багатюще золотарське мистецтво, що про нього складали легенди. На превеликий жаль, більшість цих виробів знищено під час повстання ацтеків або ж загинуло на дні Мексіканської затоки разом із затопленими кораблями. Але ми маємо прекрасні свідчення про це мистецтво двох найкращих знавців — Дюрера й Челліні.

Німецький художник епохи Відродження Альбрехт Дюрер у 1520 році оглядав дари, що їх прислав Кортес іспанському королю. Під безпосереднім враженням од них Дюрер написав: «Ніколи в житті ніщо так не радувало мого серця. Серед цих речей я бачив гідні подиву художні цінності й захоплювався смаком та винахідливістю тих людей з далеких країн».

Геніальний італійський скульптор і ювелір Бенвенуто Челліні не знайшов слів, щоб передати своє захоплення ацтецькою скульптурою, яку іспанський король Карл V надіслав папі римському. То було зображення срібної риби з золотою лускою. «Все це, — писав Челліні, — надзвичайно високохудожні речі. Зроду я не бачив досі нічого подібного, що б так уразило моє серце.

Це чудові твори мистецтва, які викликають повагу до витонченого генія людей тих чужих нам країн».

У. науці ацтеки не могли похвалитися особливими здобутками. Їхня математика не вийшла за межі початкових арифметичних дій, причому в основі числення у них була двадцятична система. Рік у ацтеків складався з вісімнадцяти місяців, кожен місяць мав двадцять днів, отже, в році було тільки 360 днів. Щоб узгодити календар із сонячним роком, вони щороку додавали п’ять зайвих днів, у які не працювали. Крім того, кожні чотири роки накидали ще один — «високосний» — день і цим цілком вирівнювали календар відповідно до обертання землі навколо сонця.

Медициною в ацтеків займалися тільки жерці, в основі її лежала, головним чином, магія. Однак деякі хвороби лікували зіллям, масажами, компресами й паровими ваннами. Застосовували й певні хірургічні операції — складали поламані кістки, робили кесарів розтин і трепанацію черепа.

Надзвичайно цікаве було законодавство ацтеків. Так, наприклад, пияцтво вони вважали за тяжкий злочин, за який карали на смерть. Коли глава сім’ї упивався, родина мала право вбити його палицею на тому місці, де знайдено непритомного пияка. Напиватися можна було тільки тим чоловікам, яким уже минуло сімдесят років, а всім іншим — лише в дні певних релігійних свят.

За крадіжку, а особливо за крадіж кукурудзи з поля, карали на смерть, убиваючи злодія камінням, а в деяких випадках — засуджували на довічну неволю; але мандрівникам дозволялося брати з поля стільки кукурудзи, скільки потрібно було, щоб угамувати голод. Смертю карали також за чорнокнижництво і перелюбство. Наклепникам обрізали губи й вуха.

Поряд з цими по-варварськи суворими законами існували й гуманні права. Так, наприклад, дитина, батько якої вільний громадянин, а мати — рабиня, була вільна і мала жити з батьком. Раб, що втік, і йому щастило сховатись у королівському палаці, діставав волю.

Найціннішим дарунком, що його світ одержав коли не від самих ацтеків, то в усякому разі через них од інших індіанських народів Центральної Америки, були різні сільськогосподарські рослини, плоди яких ми часто споживаємо, не знаючи, звідки походять ці культури.

Серед безлічі городніх та інших рослин треба передусім назвати кукурудзу, тютюн, ваніль, какао, ананас, зелений і червоний перець, а також різні види квасолі.

Вже самими досягненнями у вирощенні сільськогосподарських культур ацтеки разом з іншими індіанськими народами назавжди заслужили глибоку вдячність світу.

РОЗБИТА БАРКА В ЗЕЛЕНОМУ МОРІ ДЖУНГЛІВ

1836 року один мексіканський полковник на прізвище Гарбіндо їздив по глухих селах Юкатану і Центральної Америки, проводячи серед індіанських тубільців рекрутський набір до війська. У звіті своєму начальству полковник згадав про дивне відкриття: у безкраїх глибинах одвічної пущі він побачив загадкові старезні руїни. Вони були вкриті буйними заростями, крізь них видніли якісь барельєфи.

Через три роки звіт невідомо як опинився в Нью-Йорку і попав до рук адвоката Джона Ллойда Стефенса. Коротенька згадка про таємничі будівлі справила на адвоката величезне враження. Бо, треба сказати, Стефенс надзвичайно любив археологію та античну історію і так захоплювався цими науками, що забував навіть про свою адвокатську роботу. Він уже подорожував по Єгипту, Аравії, Греції й Туреччині. Свої пригоди та переживання він описав у двох книжках, які були дуже популярні. Стефенс мріяв зробити якесь велике відкриття. Але мрія ця поки що так і лишалася мрією. А тим часом — о диво! — зі звіту невідомого вояка він дізнається, що ті великі відкриття чекають на нього майже під боком — у сусідній Мексіці.

Вирішено: він поїде туди і на власні очі побачить, що відкрив Гарбіндо. Готуючись до поїздки, Стефенс перегортав усі доступні йому історичні твори й дорожні нотатки, щоб якнайбільше дізнатися про край, куди збирався вирушити. І тут його спіткало несподіване розчарування. Крім досить загальних записок, він не знайшов там нічогісінько такого, що б могло якось допомогти йому здійснити свій задум. Про народи Мексіки, Юкатану й Центральної Америки ніяких відомостей не було.