Розділ «СЕРЕД ХРАМІВ І САДІВ МЕСОПОТАМІЇ»

Я глянув на море і бачу: спокійне воно,

А народ весь в болоті потонув.

Мулу повно було — аж до верху осель.

Я поглянув на світ, на морський виднокруг:

Поблизу на воді якийсь острів виднів.

Сів ковчег на горі, яка зветься Нашир.

І гора та схопила його і вже не пустила…

От, як тільки настав сьомий день,

Я голуба взяв і пустив його в світ,

Поширяв трохи птах і вернувся назад.

Я ластівку взяв і пустив її в світ,

Політав трохи птах і вернувся назад,

Бо далеко навкруг не було де спочить.

Я ворона взяв і пустив його в світ.

Ворон пурхнув собі, бачить: спала вода,

Почав їсти шукать, хлюпотітись в воді, почав каркати він

і уже не вернув.

Хто ж міг заперечити, що історія Утнапіштіма є джерело і праверсія біблійного потопу? Про це свідчили однакові деталі обох текстів — політ на волю голуба й ворона, гора, на якій осів ковчег, тривалість потопу, а також мораль переказу: кара людей за гріхи і винагорода богобоязного Утнапіштіма-Ноя. Біблія виявилася збіркою, компіляцією доісторичних міфів, народних переказів і легенд.

Бурхливе життя Сміта скінчилося трагічно: під час третьої подорожі до Месопотамії він став жертвою епідемії холери, яка лютувала в той час на Близькому Сході, і 19 серіпня 1876 року, на 36 році життя помер у місті Алеппо. У щоденнику, який Сміт вів майже до останньої хвилини, він записав: «Я працював виключно для науки… мої знахідки — цінний матеріал для дослідження. Я мав намір опрацювати його особисто, але тепер хотів би, щоб ці знахідки були доступні для всіх дослідників. Я завжди намагався виконати свій обов’язок…»

ТАМ, ДЕ БУВ ПОТОП