Розділ «СЕРЕД ХРАМІВ І САДІВ МЕСОПОТАМІЇ»

Вимірявши піраміду, археологи знайшли особливі відхилення й неправильності в її побудові, яких спочатку не могли пояснити. Стіни окремих ярусів, поставлені одна на одну, немов кубики, були не вертикальні, а трохи нахилені, наче середньовічні мури чи кам’яні підмурки. Більше того, вони утворювали не прямі лінії, а вигиналися всередину горизонтальною дугою. Вчені відновили схему піраміди й легко з’ясували смисл цих загадкових відхилень. Зібрана з прямокутних, покладених один на один кубів, будівля справляла б враження важкої й похмурої брили. А трохи нахилені, ввігнуті стіни фасаду утворювали м’які лінії, і по них погляд людини міг вільно перенестися вгору на святиню — вінець і мету всієї споруди. Стало зрозуміло, що шумерські архітектори були не тільки чудовими будівельниками, але й витонченими митцями, які добре знали таємницю композиції великих будівель. З гідною подиву майстерністю вони вміли поєднати в цих будівлях монументальну силу з враженням легкості й чарами гармонії.

Сліди кольорів, які збереглися на цеглинах, допомогли археологам встановити додаткові деталі: нижні два поверхи було пофарбовано в чорне, третій — у червоне, а святиня на вершині блищала сапфіровою блакиттю стін і позолотою бані.

Кольори не тільки прикрашали споруду, вони мали й певне символічне значення, зв’язане з уявленнями шумерів про будову всесвіту. Чорний колір означав потойбічний, підземний світ, червоний — землю, голубий — небо, а золотий — сонце.

У мурах піраміди зроблено вузькі щілини, трохи схожі на бійниці в старовинних фортецях. Спочатку було незрозуміло, навіщо тут ці дивні отвори. Піраміда являла собою суцільний масив з цегли, отже, щілини не могли бути вікнами. Тільки після довгих досліджень і дискусій археологи впевнилися, що цими отворами стікала з терас вода. Але звідки ж на терасах вода, якщо в Месопотамії майже не було дощів? Учені знайшли відповідь на це питання, і вона сама була неабияким відкриттям. На терасах, виявляється, росли сади, для яких шумери спеціально наносили землі. Зрозуміло, що в умовах тропічного клімату квіти й дерева доводилося часто й щедро поливати. Якби зайва вода не витікала через отвори в мурі, то вона б весь час підмивала фундамент піраміди, і будівля рано чи пізно розвалилася б.

Клинописні таблички цілком підтвердили припущення археологів. В одному з написів вавілонський цар Набонід повідомляє, що він наказав очистити від гілок і полагодити святиню «Гігпар-ку». Таємниця цих гілок з’ясувалася, коли вчені визначили положення святині. Святиня стояла, біля підніжжя піраміди, тобто одразу ж під терасами, звідки, напевно, несумлінні садівники скидали обрізані гілки, зовсім не турбуючись тим, що вони падають на дах нижнього будинку.

Основною частиною шумерського релігійного ритуалу були процесії. Їхня пишнота, мальовничість і блиск були, певно, одним із тих засобів, що допомагали тримати в покорі гноблених людей, які кривавицею добували собі шматок хліба. Цар-жрець величав себе «намісником бога на землі», підкреслюючи цим, що не він, цар, а сам бог є володар усього багатства краю. Селянам і ремісникам наказували вірити, що, віддаючи «намісникові бога» більшість плодів своєї праці, вони виконують конче потрібний і благочестивий релігійний обов’язок.

Якою ж чарівною мала бути велична будова зикурату! Висока вежа вигравала на сонці багатою гамою кольорів, смарагдовою зеленню висячих садів і блакитно-золотою святинею, яка десь у піднебесній вишині палала під промінням сонця, немов видиво з іншого світу.

Ця святиня була не просто собі релігійний храм, а приватна оселя бога, і звичайні смертні не мали до неї доступу. Вони тільки юрмилися біля підніжжя піраміди, боязко дивлячись, як відбувалися релігійні обряди. В той час, коли хор жерців у супроводі флейт, арф та бубнів співав урочисті гімни, сходами вгору і вниз ішла процесія — цар, жерці й сановники в парадному вбранні, всипаному золотом і самоцвітами. Над головами у них лопотіли корогви й погойдувались емблеми бога Наннара.

Пишнота процесії, звичайно, глибоко западала в свідомість і пам’ять стародавніх людей. Зв’язані з нею легенди та притчі пережили й шумерів, і зикурати, які давно вже перетворилися на руїни. Давні спогади про той церемоніал відбилися в Біблії. В описі сну біблійного Якова[18] розповідається про почет янголів, що піднімався й спускався по драбині. А це ж і є образ шумерської ритуальної процесії на сходах піраміди. Племена Авраама з часу поневолення в Урі передавали його з покоління в покоління І вже по-своєму перетворили в драбину Якова з Старого завіту. До археологічного відкриття Вуллі ніхто навіть не припускав, що біблійна алегорія має якийсь зв’язок із справжніми історичними подіями і що янгольська драбина таїть у собі таємницю могутніх пірамід стародавнього Шумеру.

ЗАХОВАНИЙ СКАРБ І ЗГАРИЩЕ

Піраміда в Урі, як показали розкопки, не стояла самотньо на відкритому місці. Її оточували з усіх боків менші храми, господарчі склади й оселі жерців, утворюючи певною мірою окрему частину міста.

Серед усіх тих будівель вирізнявся своєю величністю храм богині Нінгал, дружини бога Наннара. Це був складний комплекс зал, каплиць, галерей довкола внутрішнього подвір’я, майданчиків і фортечних мурів, який виник протягом багатьох сот років і досягнув досить великих розмірів.

Царі Месопотамії надто піклувалися про храми: весь час лагодили їх, а коли мури від старості руйнувалися — на їхніх фундаментам зводили нові, ще кращі будівлі. Дуже вже хотілося царям, щоб їхні заслуги перед богинею Нінгал не було забуто. Саме ця пиха є причина того, що сьогодні ми знаємо імена майже всіх царів, які так чи інакше доклали зусиль до збереження величної святині. Археологи знайшли ці імена в різних місцях: на цеглинах і глиняних конусах, захованих у нішах стін, на ритуальних бронзових статуетках і гніздах з твердого діориту, в яких оберталися врата храму.

Експедиція Вуллі відкопала кілька плит з підлоги і під кожною плитою знайшла імена царів-засновників, зв’язаних з певним періодом розвитку святині. Завдяки такій щасливій обставині неважко було не тільки вирізнити окремі нашарування в будівлі, але й встановити час, коли вони з’явилися, і пов’язати їх з певними історичними подіями, відомими з клинописних текстів.

В одному такому нашаруванні під час розкопок знайдено сліди великої пожежі, яка шаленіла колись у храмі.

Крім того, на пожарищі валялися вази й ритуальні статуетки, які, видно, були свідомо побиті на друзки і які аж надто красномовно промовляли, що це знищення — справа рук якихось загарбників.

Коли святиня стала жертвою нападу і хто його здійснив? Відповідь на це питання дістали за досить незвичайних обставин. На подвір’ї храму стояв невисокий цоколь, зроблений із цегли-сирцю й наполовину засипаний уламками плит із чорного каменю. З цією пам’яткою старовини все було ясно: колись плити були панеллю цоколя, і їх побили невідомі вандали. Уламки склали в одне ціле, і тоді виявилося, що на плиті був напис, у якому прославлялося перемоги та завоювання царя і законодавця Вавілонії — Хаммурапі. Цей цар, як сказано в Біблії, жив у той же час, що й Авраам (близько 2 000 років до нашої ери).

У храмі знайдено клинописні таблички, які повідомляють, що Хаммурапі, підкоривши всю південну Месопотамію, завоював разом і місто Ур. Щоб увічнити свої перемоги, він поставив монумент на подвір’ї храму. Цей вчинок шумери вважали за тяжку образу своїх найсвятіших релігійних почуттів. І тому, повставши проти гнобителя, вони передусім зігнали ненависть на пам’ятнику, який так нагадував про їхні поразки і приниження. Таблиці з написами поздирали з цоколя й порозбивали на дрібні шматки, залишивши пам’ятник у такому стані, в якому майже через чотири тисячі років його відкопала лопата археолога.

Але чому повстанці не викинули геть решток пам’ятника, адже так вони могли стерти останні видимі сліди неволі? Напевне тому, що для цього в них уже не було часу, Хаммурапі діяв з блискавичною швидкістю та енергією. Поки шумери тішилися щойно здобутою волею, він з’явився біля стін міста, взяв його штурмом і віддав на поталу озвірілому війську. Будинки й храми перетворилися на попелища.

Під однією плитою підлоги храму Вуллі знайшов величезний скарб — золоті коштовності, справжні шедеври золотарського мистецтва: брелочки, браслети, намиста і шпильки з майстерно вирізьбленими жіночими фігурами. Це було приголомшливе відкриття.