Розділ «СЕРЕД ХРАМІВ І САДІВ МЕСОПОТАМІЇ»

Могили звичайних смертних мали форму прямокутної ями. На дні виднілися зотлілі кістки. Покійники лежали переважно боком, ноги були трохи зігнуті в колінах, руки тримали біля рота кубок. Одні трупи загорнено в мати, сколото довгими мосяжними шпильками, інші поховано в трунах — дерев'яних, сплетених з лози чи виліплених з глини.

Покійників щедро наділяли різноманітними речами повсякденного вжитку. В могилах знайдено намисто, сережки, браслети, ножі, стилети, предмети туалету і надто багато посуду з кераміки, міді та алебастру. Серед усіх цих знахідок немає жодної речі, зв’язаної безпосередньо з релігійним культом, але ж померлим залишали в могилах їжу і питво, отже, шумери вірили в існування потойбічного життя.

Царські гробниці складалися з двох-чотирьох комірчин, вимурованих з каменю або цегли, з банюватою стелею. Ці комірчини містилися на дні глибокої влоговини і були геть засипані землею. До входу, заваленого камінням, вів похилий спуск, викопаний у землі і обкладений лозовою матою.

На жаль, гробниці були пограбовані. В них не знайдено не тільки жодної пам’ятки старовини, але й будь якого сліду від покійників. Та коли зважити на те, якої долі зазнало кладовище протягом багатьох сотень років, то цьому, власне кажучи, й дивуватися не можна. Згадаймо, які нашарування там знайдено. На самому дні був найдавніший міський смітник. Згодом на цьому місці стало кладовище, де в мурованих гробницях ховали осіб царського дому. Минуло кілька століть, про могили зовсім забули, і там виник новий смітник. Через деякий час на пагорбі, що тут утворився, знову почали ховати покійників і, нарешті, місце забудували оселями.

Як бачимо, люди весь час використовували цей невеличкий клаптик землі. Тому неважко собі уявити, як саме сплюндровано гробниці. Копаючи могилу в другому поверсі цього кладовища, грабарі зачепили лопатою мури царської гробниці, розташованої нижче. Спокуса була надто велика, щоб не вламатися до таємничої споруди, та не подивитися, що в ній є. Відкривши могилу, ці люди несподівано побачили блиск золотих речей і кинулися грабувати все, не жаліючи навіть царських кісток.

Відтоді минуло кілька століть. На колишньому кладовищі почали зводити житла. Копаючи ями під фундамент, робітники легко могли наткнутися на якусь річ, покинуту в поспіху грабіжниками, як було, наприклад, із «стилетом з Ура», що його знайшла тільки експедиція Вуллі. Це стало поштовхом до дальших розшуків, під час яких було знайдено ще непограбовані гробниці.

Але справа не обмежувалась пограбуванням випадково знайдених могил. Збереглися сліди старанно продуманого грабунку. З них можна зрозуміти, що могили плюндрували не тільки в Єгипті. Грабіжники копали спочатку вертикальний колодязь певної глибини, а потім горизонтальним тунелем добиралися до царської могили, місце якої визначали заздалегідь.

Часто-густо вони робили це з дивовижною точністю. Проте іноді — можливо тоді, коли за діло бралися новачки в цьому «ремеслі» — їм не щастило. Доказом цього є те, що окремі тунелі не ведуть до жодної гробниці.

Перед археологами постала важка проблема: визначити, до якої епохи належать царські могили. Шляхи, якими вчені прийшли до розв’язання цієї проблеми, дуже цікаві — вони показують нам методи роботи, що застосовуються в науковій археології.

Ми вже говорили про Саргона семітського царя Аккада, — який завоював усі розрізнені міста-держави й створив у Месопотамії деспотичну монархію. На підставі записів шумерських літописців встановлено, що цей завойовник панував у 2360–2305 роках до нашої ери[20]. Але визначити це було зовсім не просто. З певних міркувань, пояснити які тут неможливо, ассіріологи довго вважали, що Саргон — постать легендарна, вигадана, і що їй приписують дії кількох забутих історичних осіб — царів. Образ Саргона ототожнювали з рядом інших легендарних героїв і зокрема з біблійним Німродом.

Не треба забувати, що над царськими гробницями, у вищих поверхах кладовища Ура, знайдено інші могили, в яких поховано звичайних жителів міста. Визначити приблизний вік цих могил допомогла цікава знахідка: дві циліндричні печатки, на яких зазначено прізвище й фах їхнього хазяїна. Археологи були надзвичайно здивовані, коли з’ясувалося, що знайдені печатки належали двом челядникам царя Саргона — слугам його дочки, яка посідала високе становище жриці богині Місяця. Викопано навіть плиту з її зображенням. На барельєфі бачимо жерця, що складає жертву на олтар. За ним стоїть жінка в довгих шатах, а збоку видніє напис, із якого дізнаємося, що то дочка царя Саргона. Одна печатка належала її перукареві, а друга — переписувачеві й маршалкові.

Відкриття могил двох придворних сановників дало можливість точно встановити, що, всупереч теоріям, які існували доти, Саргон — історична постать, отже, могили вищого поверху кладовища виникли десь близько 2 300 року до нашої ери.

Цілком зрозуміло, що царські гробниці, вже хоча б тому, що вони містилися нижче від могил з епохи Саргона, мали бути значно старші. Але на скільки років? Відповідь на це запитання знайдено кружним і досить заплутаним шляхом.

До наших днів збереглися два династичні реєстри, в яких послідовно записували шумерських царів. Один реєстр створили шумерські літописці, а другий залишив вавілонський жрець III століття до нашої ери — Берос, історик, який писав грецькою мовою.

З цих реєстрів начебто випливало, що історія шумерів починається від створення світу. Перших царів там названо працарями. За однією версією, їх було вісім, за другою — десять. Ці дарі побили рекорд довголіття Мафусаїла[21], бо жили вони разом 456 000 років. Династія працарів перестала існувати внаслідок потопу, а потім, розповідає легенда, землю заселили потемки Утнапіштіма. Перша династія шумерських царів, що виникла після потопу, панувала, як свідчать реєстри, 24 150 років.

Міфічний вік царів і надприродні властивості, які їм приписували у згаданих реєстрах, стали причиною того, що археологи одразу ж відкинули ці списки як зовсім невірогідні і майже нічого не варті з погляду історії.

Під впливом відкриттів, зроблених на смітнику Ура, Вуллі мимоволі почав думати: а чи не існувала, справді, перша після потопу царська династія, хоч період її панування немовби й дуже фантастичний. Нове відкриття незабаром підтвердило його припущення.

В руїнах міста Ель-Обейд археолог відкопав храм богоматері Нінкурсег. Це була велична будова, одна з найстародавніших у Месопотамії, з багатьма мідними колонами, мозаїчними оздобами, барельєфами й статуями. Серед куп різноманітних уламків знайдено красиво відполіровану золоту намистину з видовбаними на ній клинописними знаками. Знаки розшифрували, і тоді виявилося, що там було ім’я засновника храму. Весь напис звучав так: «Аанніпада, цар міста Ура, син Месанніпада, царя міста Ура, збудував храм для богині Нінкурсет». Згодом відкопали таблицю, присвячену заснуванню храму, і на ній були імена тих самих царів.

Знайдена золота намистина викликала серед ассіріологів небувале хвилювання. Адже в обох реєстрах цар Месанніпада фігурував як основоположник першої після потопу шумерської династії. Постать, яку доти вважали міфічною, раптом стала історичною постаттю, бо син цього царя був засновником храму, що його відкрив Вуллі.

Коли ж царював Месанніпада? Точно встановити це не пощастило, але приблизні відомості вчені мають. Адже в нашаруваннях, що належать до тієї самої культури, знайдено керамічний посуд з характерними прикрасами, вік яких уже встановлено іншими способами. Це дало можливість приблизно вирахувати, що Месанніпада жив за 2 700 років до початку нашої ери.