Розділ «СЕРЕД ХРАМІВ І САДІВ МЕСОПОТАМІЇ»

Статуї, навантажені на плоти, щасливо дісталися до Лондона.

ЛЕЙЯРД ВІДКРИВАЄ ЗАГИБЛУ НІНЕВІЮ

Одіславши в Лондон старовинні пам’ятки Німрода, Лейярд повернувся до Константинополя, де його ждали нові завдання, зв’язані з роботою розвідки. Тільки після дворічної перерви, тобто 1849 року, він знову з’явився в Мосулі. Цим разом Лейярд почав розкопки на пагорбі Куюнджик, хоч у свій час Ботта вже шукав там і нічого не знайшов.

І знову англійцеві просто неймовірно пощастило. Уже в перші дні Лейярд докопався до могутніх мурів якоїсь споруди. З-під величезних брил з піску й каміння з’явилися спочатку масивні портали, коло них, ніби на сторожі — крилаті істоти з людськими головами, а потім — зали, покої, коридори, подвір’я… Алебастрові плити з барельєфами, фризи, і насамперед стіни, викладені чорними, жовтими й голубими полив’яними кахлями, свідчили про колишню розкіш будівлі й не лишали ніякого сумніву в тому, що це був палац ассірійських царів.

На руїнах помітні були виразні сліди пожежі й вандальського знищення. На землі валялися задимлені, порозбивані на дрібні кусочки алебастрові плити, подекуди видніли рештки обгорілого дерева. Навіть товсті мури не змогли встояти перед люттю невідомих нищівників. Ці руйнування аж надто красномовно говорили про те, що царський палац і все місто після запеклої боротьби були захоплені ворожими військами. Вони вирізали геть усіх його жителів, пограбували місто, а потім пустили його з димом.

Проте вогонь знищив не все. В руїнах Лейярд знайшов багато рідкісних екземплярів творів мистецтва: барельєфи, статуї і статуетки, клинописні відбитки й таблиці. Серед усіх цих речей особливо заслуговує на увагу один шедевр стародавньої скульптури: барельєф, на якому зображено поранену левицю. Пронизана трьома стрілами з лука, вона реве в розпачі та безсилій люті, тягнучи по землі нерухомі лапи. Барельєф не тільки свідчить про те, що автор добре знав анатомію, не тільки відзначається реалістичною манерою виконання деталей, але й приковує погляд надзвичайною силою зображення, якої міг досягти лише натхненний художник. Величну голову звіра вже огортає тінь передсмертної втоми, але в напружених м’язах пульсує палка, стихійна, страшна воля до життя. Зображаючи на плиті цей драматичний епізод з мисливського життя, стародавній майстер користувався лаконічним, майже стилізованим малюнком форм тіла левиці, і тому композиція глибоко захоплює надзвичайною гармонійністю.

Розкопуючи пагорб Куюнджик далі, Лейярд знайшов дві особливі світлиці. На підлозі в них лежали півметровим шаром глиняні уламки найрізноманітніших розмірів, форм і кольорів. Їх дослідили ближче, і виявилося, що то були побиті й покриті товстою корою бруду таблички з клинописом. Лейярд одразу зрозумів: йому пощастило зробити відкриття величезної ваги. В тих покоях, без сумніву, містилася бібліотека ассірійських царів, найстародавніша в історії людства бібліотека. Тисячі глиняних табличок, що лежали колись на полицях, а тепер валялися на землі, — то неоціненний скарб, який, можливо, містить у собі всю історію Месопотамії. Лейярд лопатами згріб уламки в ящики і одіслав їх до Лондона; тут, у підвалах Британського музею, вони чекали на вченого, який би розшифрував їх.

Розкопки на всьому пагорбі підтвердили попереднє припущення Лейярда, що він відкрив загиблу й давно вже розшукувану столицю Ассірії — Ніневію. Відкопаний палац належав, як це встановили пізніші дослідження, царю Сінахерібу, який сидів на троні в 704–681 роки до нашої ери. Але найважливішою знахідкою була бібліотека, що складалася з 30 тисяч клинописних табличок. Заснував цю бібліотеку наймогутніший цар Ассірії і один з найосвіченіших людей свого часу Ашшурбаніпал (668–623 роки до н. е.), любитель і колекціонер пам’яток письменства Шумеру, Вавілонії та Ассірії. Щоб зібрати в своєму палаці всі, які тільки можна було, документи Месопотамії, він мобілізував цілу армію копіювальників, розсилав їх по всій країні і, листуючись із ними, керував розшуками. Отак з неослабною наполегливістю він створив бібліотеку, яка збереглася до наших днів і дала нам ключ до ассіро-вавілонської історії.

Розшифрувавши клинописні тексти, вчені впевнилися, що вони є невичерпним джерелом знань про стародавні народи: там були царські листи й хроніки, політичні трактати й дипломатична кореспонденція, господарські рахунки й твори з астрономії, перекази, міфи, релігійні гімни й поезії, в тому числі й найстародавніша в історії людства епічна поема.

Ассірійська держава, столицею якої спочатку було місто Ашшур, а потім Ніневія, виникло на руїнах Вавілонії 1250 року до нашої ери. За панування Тіглатпаласара (745–727 рр. до н. е.) Ассірія стала великою військовою державою, а вершини своєї могутності вона досягла за Ашшурбаніпала. Після смерті цього володаря держава, яка опиралася на жахливе пригноблення завойованих народів, почала розкладатися зсередини. З цього скористалися халдеї. Спільно з іранськими племенами вони захопили Вавілон і створили нововавілонську державу. Ассірійський цар вислав проти загарбників армію на чолі з Набопаласаром. Але Набопаласар, сам халдей за походженням, перекинувся на бік ворога і при підтримці жерців та можновладців Вавілона оголосив себе царем.

В союзі з мідянами він здобував над ассіріянами перемогу за перемогою і нарешті 612 року до нашої ери, після битви в околиці міста Кархеміш над Євфратом, ассірійська держава фактично перестала існувати. Стародавня хроніка так описує завоювання Ніневії: «Нищівний молот піднімається над тобою, Ніневіє. По вулицях мчать колісниці, зчиняючи гуркіт на майданах. Спалахують блискавки. Від них стає ясно, ніби від пожежі. Греблі розкриваються, палац розсипався на друзки. Беріть золото, беріть срібло, бо тут безліч коштовностей і сила-силенна всілякого начиння. Ніневію знищено, знівечено, сплюндровано. Горе місту, що потопає в крові, місту, де ширяться підступи та вбивства і не вщухають грабунки. Чути ляскання батогів, гуркіт коліс, іржання коней і торохкотіння колісниць, які мчать вулицями».

Ніневія перетворилася на руїни. Над попелищами, закіптюженими димом пожеж і забризканими кров’ю замучених жителів, запала смертельна тиша. Піщані бурі й родючі бур’яни стерли останні видимі сліди міста. Відтоді могутня столиця Ассірії на 25 століть зникла під товстим шаром землі. І тільки 1849 року Лейярд відкопав її старі мури.

1854 року англійський археолог організував у «Кришталевому палаці» в Лондоні виставку своїх знахідок. Британці побачили багатства й розкіш біблійної Ніневії. В німому подиві оглядали вони відновлені покої, церемоніальні зали, статуї і барельєфи ассірійських царів, а передусім справжній стародавній мур з кольорової полив’яної цегли, якої не було в жодній іншій древній архітектурній будові.

ШУМЕРИ ЗНОВУ ВХОДЯТЬ В ІСТОРІЮ

Історію шумерів ми знаємо тепер загалом досить добре. В південній Месопотамії археологи відкопали їхні міста, палаци й храми, а клинописні таблички з текстами шумерською мовою (фахівці розшифровують їх без особливих труднощів) дають нам свідчення про нові й нові деталі їхнього бурхливого життя.

Але ще в середині XIX століття, коли вже знали досить багато про ассіріян та вавілонян, учені навіть не підозрівали, що попереду культури цих нар. одів ішла далеко старша і така сама багата культура шумерів. Цікаво, що перші сигнали про неї дали не історики чи археологи, а лінгвісти. Вони напали на слід невідомого доти шумерського народу, розмірковуючи над деякими властивостями клинопису.

Відкриття, зроблені методом дедукції, тобто шляхом умовиводу, — явище не виняткове. Завдяки таким відкриттям наука не раз досягала видатних успіхів, які ставали переломними моментами в її розвитку. Щоб мати повніше уявлення, згадаємо відомі приклади відкриттів, зроблених саме так.

Сто років тому астрономи були певні, що сонячна система налічує сім планет, з яких найдалі від Сонця міститься Уран. Обчислюючи орбіту, по якій, відповідно до закону всесвітнього тяжіння, мав рухатися Уран, вчені з подивом відзначили, що примхлива планета чомусь не хотіла триматися тієї дороги. На перший погляд здавалося, що відхилення в її русі ставлять під сумнів закон всесвітнього тяжіння, прийнятий астрономами як непохитна наукова істина. Проте ймовірнішою була інша можливість, а саме, що десь на межі сонячної системи є невідома планета, і якраз через неї Уран відхиляється від своєї орбіти.

Міркуючи так, молоді математики — француз Левер’є і англієць Адамс зовсім незалежно один від одного зробили складні математичні обчислення й визначили місце, де мав бути. таємничий винуватець міжпланетних порушень. Їхня праця закінчилася повним, тріумфом: астрономи скерували об’єктиви телескопів у тому напрямку, який визначили математики, і знайшли ще одну планету — Нептун.

Мало того. На початку XX століття було відзначено, що навіть коли взяти до уваги силу тяжіння Нептуна, пояснити рух Урана все ще важко. Він незрозуміло чому далі відхилявся від своєї орбіти, ніж треба було б. Американський астроном Персіваль Ловелл твердо висловив думку, що причиною цих відхилень має бути ще якась інша планета, і визначив її гадане розташування в сонячній системі. Але тепер довести цю тезу було не так просто — адже йшлося про планету, страшенно далеку від Сонця. Тільки в 1930 році пощастило виділити її серед мільйонів зірок; планету назвали Плутоном.