Розділ «СЕРЕД ХРАМІВ І САДІВ МЕСОПОТАМІЇ»

Офіцер посміхнувся й закусив губу. Потім, оглядаючись, промурмотів:

— Дві ночі перевозили ми кам’яні могильні плити з кладовищ сусідніх сіл і встановлювали на цьому пагорбі. Звинувачують вас у оскверненні ісламських могил. А якби ви знали, скільки ісламських могил ми зруйнували, коли перевозили ці плити!

— Але навіщо вся ця комедія?

— У Мосулі всі гадають, що ви знаєте про якісь золоті скарби й тому тут копаєте. От паша й вирішив вижити вас звідси… він хоче сам пошукати скарбів…

Поки Лейярд надумав, як це сприйняти, все несподівано розв’язалося само собою. Турецький уряд дізнався про темні дії провінційного деспота й посадив його в тюрму.

Тепер Лейярд знову міг вести розкопки.

Одного ранку, вийшовши з намету, він рушив до викопаної ями й раптом побачив, що робітники махають йому лопатами, щось репетуючи на все горло. Два араби примчали верхи, вигукуючи:

— Поспішай, бею, поспішай! Копачі знайшли Німрода! О аллах! Це незбагненно, але все правда!.. Ми бачили його на власні очі. О святий боже!

Сказавши це, вони щодуху помчали до Мосула. Лейярд швидко побіг до викопаної ями. З землі стирчала величезна людська голова з алебастру, більша від середньої на зріст людини. Далі йшов тулуб крилатого лева, який був ще в землі й уламках каміння. Скульптура збереглася чудово. На бородатому обличчі застиг вираз величного й зосередженого спокою, а виконання окремих деталей свідчило про високу майстерність стародавнього митця, яка рідко зустрічається в таких скульптурах.

Звістка про те, що в пагорбі знайдено Німрода, могутнього мисливця й засновника Ніневії, швидко поширилась серед забобонних арабів. Незабаром на горбі закишіло від людей з навколишніх сіл. Вони підходили на край ями і боязко розглядали величезну голову з білого алебастру. Лейярд насилу умовив одного шейха спуститися вниз і впевнитись, що то тільки скульптура з каменю.

— Це робота не людських рук, — вигукнув шейх, — а тих невірних велетнів, про яких пророк — хай славиться ім’я його! — сказав, що вони були вищі од найвищих фінікових пальм. Це один з тих ідолів, яких Ной — мир йому! — прокляв ще перед всесвітнім потопом.

Щоб відзначити відкриття, Лейярд, за порадою Авада, влаштував банкет з розвагами. Велів забити биків, найняв мандрівних музик, що саме трапилися поблизу. Розваги тривали всю ніч. Палахкотіли вогнища, над ними на рожнах смажилося м’ясо. Пищали сопілки, били бубни, і серед цього І'армидеру ощасливлені діти пустелі співали й танцювали, радісно вигукуючи, до білого ранку.

Чутка про статую блискавкою долетіла до Мосула. В місті завирувало, на майдані зібрався збуджений натовп. Місцеві каді й муфтії спішно вирушили до турецького паші, щоб заявити йому урочистий протест проти відкопування Німрода, бо це суперечить законам Корану. Новий губернатор Ісмаїл-паша запросив до себе Лейярда й порадив йому на деякий час, поки народ заспокоїться, припинити розкопки. Англієць залишив тільки двох робітників і копав крадькома, значно повільніше.

Згодом, коли перша хвиля обурення минула, Лейярд найняв більше робітників і почав розкопувати курган у різних місцях. Результати не забарилися. За короткий час із землі було викопано шістдесят крилатих биків та левів з людськими головами. У деяких істот було аж п’ять ніг. Спочатку Лейярд ніяк не міг пояснити цього. Одного разу, проходячи повз крилатого бика, він раптом здивовано зупинився: бик здригнувся, ступивши один крок уперед. Це був оптичний обман, викликаний отією п’ятою ногою. Бики, напевно, охороняли входи до палацу й таким хитромудрим способом мали наганяти на людей забобонний страх.

Ось що пише Лейярд у своїх щоденниках про ці статуї: «Двадцять п’ять століть вони були сховані від людського ока, а ось тепер знову стоять перед нами в усьому блиску своєї античної величі. Там, де колись квітла розкішна цивілізація могутнього народу, ми бачимо тепер злидні й темноту напівдиких племен. Де колись височіли чудові храми й вирувало життя багатих і великих міст — лишилися руїни та безформні горби. Над просторими залами палаців, що їх стерегли колись оці статуї, тепер ходять у плузі воли й шумлять посіви. Єгипет теж може похвалитися стародавніми й не гіршими пам’ятками, але ці пам’ятки завжди були у всіх на очах і свідчили про могутність та славу своєї вітчизни; а статуї, що стоять оце перед нами, тільки тепер випливли з мороку забуття…»

За два роки Лейярд відкопав п’ять палаців, побудованих ассірійськими царями в IX–VII століттях до нашої ери. Першу з відкопаних будівель пізніше було визнано за палац ассірійського царя Ашшурнасірпала II, який панував у 883–859 роках до нашої ери. Тільки в одному Лейярд зазнав розчарування: у пагорбі Німрод знайдено руїни не Ніневії, як він припускав, а міста Кальху. © http://kompas.co.ua

В середині XIX століття археологія ще не була наукою в повному розумінні цього слова. Тоді не знали сучасних суворо-наукових методів археологічних розкопок, які виходять з того, що всякі пам’ятки старовини є насамперед джерело цінних історичних відомостей, а не показні музейні експонати. Сучасні археологи вимірюють і фотографують знайдені речі там, де їх викопано; адже розташування цих речей і те, що їх оточує, часто може дати куди цінніші історичні відомості, ніж самі знахідки. Іноді дрібненький уламок чи шнурочок може розповісти більше, ніж якась чимала скульптура, тому археологи дуже ретельно пересівають пісок, збираючи всі, навіть мікроскопічні рештки. Вмілі руки реставраторів відроджують з цих уламків прекрасні вази і статуетки; а речі, які можуть загинути, зберігають за допомогою хімічних засобів.

Методи Лейярда навіть як для тогочасного стану науки були нищівні й грубі. Ганяючись за сенсаційними знахідками, які принесли б йому славу, Лейярд зривав зі стін палаців алебастрові таблиці, закопував, не дослідивши як слід, фрагменти руїн, змішуючи разом черепки й куски цегли, а на клинописні таблички взагалі майже не звертав уваги. Не дивно, що багато цінних зразків ассірійської матеріальної культури — таких, як зброя і обладунки воїнів, бронзовий і скляний посуд, вази та інші витвори мистецтва — пропало під ударами кайла та лопати.

Роботи на пагорбі Німрод тривали два роки. Протягом цього часу Лейярд часто надсилав до Лондона дрібні знахідки. Але наприкінці у нього виникла смілива думка вислати на свою батьківщину двох найменших крилатих істот з людськими головами. Для цього він велів збудувати в Мосулі велику платформу з міцними колесами. Запрягли волів, араби почали підпихати, і важкий екіпаж під’їхав до пагорба. За допомогою канатів і важелів велетенські скульптури втягнули на платформу. Тим часом настала ніч, над горизонтом піднявся повний місяць. Крилаті гіганти, білі в місячному сяйві, дивилися на невідомий їм світ, немов пробуджені від сну. На світанку другого дня їх почали перевозити до річки, — там уже чекали готові плоти, які не тонули у воді, бо їх підтримувало шістсот шкіряних мішків, надутих повітрям. Залементували араби, заскрипіли колеса, незграбний екіпаж здригнувся й поволі рушив до річки.

Похід очолював сам Лейярд. Одразу ж за ним ішли, пританцьовуючи, музики, які зчиняли пекельний шум своєю грою на флейтах та бубнах. Платформу тягнули триста арабів, яких підганяли конвоїри. Потім натовпом ішли, репетуючи на все горло, жінки й діти. Серед цієї метушні, в самісінькій гущі людського мурашника спритно звивалися араби-вершники, вимахуючи списами й покрикуючи на тих, що тягнули платформу.