Історія української літератури. Том 1

Царя звоювать, царівну узять.

Тут війна — військо, рівня — дружина, егалітарна, як я думаю. Але далі се переходить на величання ватажка: Унесли йому лучок стрілочок. Увели йому панну в наряді (Гн., с. 56).

Героя будять слуги чи батьки вістю, що його край, його волость, його двір орда, чи татари, чи турки забрали і до своєї землі погнали; він догоняє орду, відбирає полон і осаджує свою волость ще краще, ніж передше:

Чи спиш, чи чуєш, пан господарю?

Вияви ж личко на оконечко,

А з оконечка на подвір’ячко:

Твоє подвір’я орда забрала,

Татаре взяли, в полон займили!

Ой ісхопився, перехрестився,

Та крикнув же він на свої слуги:

«Служеньки мої, найвірнійшії.

Одні виведіть коня перського,

Другі винесіть меча острого,

Най я поїду, орду догоню,

Моє подвір’я назад оберну,

Назад оберну, краще збудую.

О вставай, пане, бо наступає

Погана віра, турці й татарці!

— А всідлайте ж ми бахматого коня

І подайте ми — ей — булат-шаблю,