Історія української літератури. Том 1

Блиснули шаблями як блискавиця.

Виїхав к нему сам турецький цар:

Хто кого спограе — той того споймає,

А N. спограв бай коня споймав,

Прив’язав царя коню до хвоста,

А пустив царя по пожарищі.

Ти господарю, чом N. N.,

Згорда ти собі та починаєш,

Сивим коником бай виграваєш,

Коником граєш, царя взиваєш!

Скоро ж го узрів, та й мечем ізвив.

Побіля коня, близько стремена.

Ой цар невірний красно ся просить:

„Віте пусти мене, віте зотни мене!“

— Ні, не пушу тя, ні, не зотну тя,

Ой повезу ж тя в Руську землю,

Ой поведу ж тя чорним пожаром!

Ой чорний пожар ніжки підпалив,

Що ж йому з ніжок кров виступає,

Кров виступає, слід затапає,