Історія української літератури. Том 1

А чорний ворон бай залітає,

Та його кровцю бай попиває.

Ой що ж то в полі забовваніло?

То ж N. N. з війни їде,

З війни [він] їде, коника веде,

Побіля коня — турського царя.

А за ним біжить турецький мужик:

«На тобі коня, верни нам царя!»

— Коня не возьму, царя не верну,

Поведу царя в свою сторону.

Отцю на хвалу, панам на славу 1.

Герой повертається з трофеями, здобичею, осяяний блиском і славою, так що люди його не пізнають — пізнають тільки милі дівчата, дружина парубоцька, найближча рідкя і особливо мати:

І вже синонько з війноньки йде,

Коником грає, сам ся втішає,

Що звоював турчинонька —

Везе копієньку на позначенько.

А там людкове з церковці йдуть,

З церковці йдуть та й ся дивують:

Що освітило село N. N?

Чоловічки 2 мовлять: місяць то сходить,