Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

Інформацію про зміни в телемережі підтвердив тоді вже колишній головний редактор видання «Аргументы недели — Крым» Заїр Акадіров: «На даний момент у кримському ефірі з українських телеканалів залишився тільки „Тоніс“. Усі інші або відключені, або замінені на російські. Кримські канали — також частково замінені. Перелік відключених каналів, а також тих, які їх замінили: „НТВ Мир“ (замість „Інтера“), „Перший російський“ („1+1“), „Россия РТР“ („Перший національний“), „Россия-24“ / „Крим-24“ (Чорноморська ТРК), ДТРК „Крим“ („твFM“), ДТРК „Крим“, „ІТВ“, „2+2“ — відключений, ICTV — відключений, „ТЕТ“ — відключений, „М1“ — відключений, „Зірка“ (СТБ), „Новий канал“ — відключений, „НТН“ — відключений, „Україна“ — відключений, „К1“ — відключений, „Мега“ — відключений, „ТНТ“ („5 канал“)»480.

На прес-конференції прем’єр Арсеній Яценюк заявив, що уряд знайшов гроші для кримських військових: «На сьогоднішньому засіданні уряд має намір ухвалити рішення про виділення 125 млн. грн. одноразового грошового забезпечення для військовослужбовців, які зараз гідно захищають свою країну на території Автономної Республіки Крим»481.

На святкуванні ювілею Шевченка прем’єр запевнив: «Ми будемо боротися, і ми переможемо! Проти України, проти нашого народу, проти наших сімей і рідних, проти нашого європейського майбутнього сусідня країна почала військову агресію. Наша відповідь РФ тільки одна: єдність, впевненість, цілеспрямованість і віра в те, що ми йдемо правильним шляхом. Це наша земля! За цю землю проливали кров наші батьки й діди, і ми не поступимося ні на один сантиметр української землі! Хай знає про це Росія та її президент!»482.

Стало відомо, що 12 березня Яценюк має зустрітися з президентом США Бараком Обамою, щоб обговорити ситуацію в Криму. Андрій Дещиця повідомив: «Це дуже важливий візит. Цим візитом ми ще раз підтверджуємо те, що найважливіші гравці на міжнародній арені стурбовані ситуацією в Україні. <…> Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк їде обговорити питання пошуків шляхів розв’язання ситуації в Криму і в Україні. Передбачена його зустріч із президентом США Бараком Обамою, з віце-президентом США, і ми сподіваємося, що під час цих розмов ми знайдемо спільні підходи до того, як розв’язувати ситуацію в Криму, як зупинити агресію»483.

Військове міністерство України й далі демонструвало повну відірваність від реалій. В. о. міністра оборони віце-адмірал Ігор Тенюх продовжував заспокоювати громадськість та керівництво України тим, що все на території півострова під повним контролем. На превеликий жаль, це було далеко не так. Більше того — опитані нами офіцери ЗС і ВМФ України повідомляли, що насправді після втручання російських диверсантів у системи телефонного зв’язку ніякої комунікації між українськими Збройними Силами і Генштабом не було. Міноборони ж саме не робило жодних спроб відновити контакти з керівниками військових частин. Увесь зв’язок між ними існував завдяки журналістам, громадським активістам і самим військовим, які зв’язувалися з Генштабом України звичайним мобільним зв’язком. Природно, всі ці канали легко прослуховувалися та контролювалися російськими спецслужбами. Як свідчать офіцери ВМС у Севастополі та Перевальному, у районі дислокації наших частин російськими спецпідрозділами технічної боротьби здійснювалося ефективне блокування сигналів мобільного зв’язку. І часто єдиним способом комунікації залишалися волонтери та члени родин, які могли телефонувати трохи далі від цих військових частин.

За словами Тенюха, Україна тоді зберігала статус-кво щодо Криму: «Ніяких переміщень, ніяких виходів Збройних Сил у бік Криму не передбачалося й не передбачається. Вони здійснюють свою планову роботу, яка завжди була і є для Збройних Сил»484.

Андрій Парубій розповідає про дії Турчинова в дні анексії. «Турчинов займав найбільш рішучу позицію, яку тільки можна було займати. І коли говорять про те, що він не давав наказів, це абсурд. Я пам’ятаю, як він ходив по кабінету й питав у міністра оборони: „Що я маю вам ще підписати, які папірці, щоби ви почали стріляти?“. Знаєте, люди так говорять — не давали стріляти. Таке враження, що в нас тут армія марширувала, повністю готова до бою. У нас міліції місяцями не було — у Києві! Самооборона перебрала на себе ці повноваження, захищала державні об’єкти. Щодо армії — ми шукали генералів і не могли знайти. Але давайте дамо відповідь на питання: на яку кількість військових ми могли розраховувати в Криму? Чи можемо ми уявити, що людина, яка перейшла на бік Росії, тиждень тому готова була стріляти, аби Крим залишився українським?».

Цензор.НЕТ дописав: «Активісти з Феодосії повідомляють, що сьогодні, 9 березня, у день народження Тараса Шевченка, місцеві жителі прийшли під стіни батальйону морської піхоти підтримати українських воїнів продуктами й добрим словом. У ході спілкування військовослужбовці 1-го Феодосійського окремого батальйону морської піхоти ВМС України подякували всім, хто підтримують українських військових у ці дні»485.

Журналіст Hromadske.tv Богдан Кутєпов, який повернувся з Криму, закликав усіх їхати на півострів: «Просто їдьте. Чим більше адекватних людей буде в Криму, тим краще стане загальна атмосфера. Не агітуйте, не переконуйте опонентів, вони ще не готові вас почути. Не ризикуйте здоров’ям. Але будьте там. Це дуже важливо. Хто може — передавайте фінансову допомогу військовим. Хто може — ведіть стрім. Хто не може нічого, але в день референдуму готовий принаймні стояти й здалеку спостерігати за бійкою (щоби потім впізнати бандитів) — їдьте!»486.

О 17-й годині заступник командира в/ч А1387 по роботі з особовим складом Михайло Третяк повідомив журналістам «5 каналу», що окупанти заблокували ще один аеропорт у Криму: «Зараз знаходяться в нас військовослужбовці без розпізнавальних знаків. Один „КамАЗ“ — близько 15 чоловік — точно не відомо. Контролюють КПП і деякі об’єкти частини. Завдання в них — виключення провокацій і забезпечення стабільності на аеродромі. Ніяких вимог немає. Вони діють по команді, тобто коли вони звідси поїдуть — інформації такої немає. Для прийому військових літаків аеродром не розрахований. Може приймати літаки класу Іл-76»487.

За годину, як повідомив у Facebook Владислав Селезньов, окупанти захопили аеропорт у Саках: «Сьогодні, 9 березня, в районі 18:00 аеродром у Саках захоплений російськими військами. Від джерел із Новофедорівки стало відомо, що аеродром МАБР ВМСУ захоплений російськими солдатами. Їх близько 80 чоловік. Обладнали вогневі точки вздовж злітної смуги. Установлюють кулемети. Помічниками у них 40–50 невідомих у цивільному одязі. На аеродром проникли з боку Михайлівки. Так і не змогли змусити комбрига відкрити основні ворота аеродрому. Проникли з тилу. Від прилеглого села. Там пошкоджено огорожу периметра аеродрому. „Тітушки“ своїми автомобілями заблокували всі КПП аеродрому».

Із дня вторгнення російських військ до Криму він перетворився на «півострів страху», як за рік влучно назвали його журналісти. Але 9 березня все тільки починалося.

На тлі загострення ситуації на півострові під важким ударом опинилися представники найбільших національних громад — української, російської, кримськотатарської. Періодичні брутальні напади на кримських татар відбувалися в різних частинах Криму. За свідченнями очевидців, один із найбільш резонансних випадків стався в невеликому курортному селищі Рибаче Алуштинського району, де невідомі, напевне, «козачки», спалили готель і автівки, які належали членам кримськотатарської громади.

У цьому контексті дуже показова «завтрашня» обкладинка авторитетного німецького тижневика Der Spiegel: «Палій. Хто зупинить Путіна?».

Увечері ТСН повідомила про затримання в Криму журналістів і активістів: «На в’їзді до Криму з боку Херсонської області зловмисники у військовій формі захопили дві групи журналістів. Дівчат-репортерів повели в невідомому напрямку. В однієї із затриманих дівчат бойовики під час обшуку виявили на руці татуювання „Небесна Сотня“. Один із чоловіків у формі став їм погрожувати: „Вас уже сотня? Зараз буде 102“. Чоловіки спочатку поставили дівчат на коліна, а потім кудись повели». Спільнота «Євромайдан-SOS» у Facebook навела певні деталі: «Трьох журналісток — Олену Максименко („Український тиждень“), Катерину Бутко (прес-секретар Автомайдану) і Шуру Рязанцеву (з Ялти) — затримав севастопольський „Беркут“ в Армянську, потім були викликані співробітники СБУ із Севастополя, яким і передали журналістів»488.

Активістка Автомайдану Шура Рязанцева у спеціальному коментарі для цієї книги розповіла про своє затримання на кордоні, про допит і знущання з боку росіян. За її словами, вона їхала до Криму з кількох причин: по-перше, аби передати зібрану волонтерами допомогу українським військовим (картки на поповнення мобільного, листи дівчат на підтримку військових, обцілований дівчатами прапор України, гроші), яких тоді вже активно блокували російські «зелені чоловічки»; по-друге, активісти Автомайдану хотіли побачити на власні очі все, що там відбувається; по-третє, Шура Рязанцева їхала до батьків, які жили на той час у с. Слов’янське Роздольненського району неподалік Євпаторії. Читати спокійно ці свідчення неможливо.

Слово Шурі Рязанцевій: «Я і Катерина Бутко 9 березня рано-рано вранці поїхали на Крим, на моїй машині Citroen DS3. У Херсоні ми робили невеличку зупинку, ми там мали зустріч з активістами їхнього Євромайдану. І десь о 13:00 годині чи о 13:30 ми виїхали на Крим. Причому нічого не пророкувало біду, був такий піднесений настрій, тому що ми планували, куди ми спочатку поїдемо, де ми переночуємо, тобто взагалі на такому позитиві були. Навіть у нас до українського кордону, КПП українського перед самим Кримом прапори Автомайдану були прикріплені на машині. І там на КПП нам сказали: „Ви краще заховайте все“. А ми такі: „Та як? Як?“. Не думали, що там таке станеться. Ми позапихали в рюкзаки, ми там особливо нічого не ховали, хоча могли. І під’їжджали до кордону, через Армянськ їхали, через Турецький перевал.

Ми під’їжджаємо, при тому, що в мене кримська прописка, кримські номери, думали, що нас узагалі не чіпатимуть. І тільки от під’їжджаючи до військових, Катя зробила одну помилку, про яку я раніше не розповідала нікому. Вона дістала телефон і сфотографувала. І один із військових, мені здається, це був російський солдат, гонорово питає: „Чого ти фотографуєш?“. Починає на неї кричати, дістає її за барки з машини. У мене в цей момент просять документи, я даю.

Вони такі: „Ну що? Куди їдемо?“. Я починаю з ними жартувати: „На батьківщину“. — „А, зрозуміло. Відкрийте багажник“. Я відкриваю багажник, а в цей час той починає Катю обшукувати, перевіряти документи. Тут мене кличуть знову вперед, я: „Що там?“ — „Відкрий капот“. Я відкриваю капот, як у той момент ззаду, той військовий, що розглядав наші речі, говорить:

„Опа, ану йди сюди. Припливли“. Я підходжу, а він із рюкзака витягає український прапор. Той самий, який був розписаний, розцілований дівчатами. І почалося. Нам зразу ставлять автомати, і позбігалися і „Беркут“ і козачки. „Беркут“ був у формі з нашивками. У більшості закриті обличчя балаклавами. Там були козачки, „тітушки“ кримські. Було більше 50 людей.