Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

О 20:32 з’явився допис Дмитра Тимчука у Facebook про штурм командного пункту ТГ «Крим»: «Щойно озброєні військовослужбовці Російської Федерації проникли на територію командного пункту тактичної групи „Крим“. Нагадаємо, до цього вони блокували цю військову частину по периметру й не робили спроб захоплення. На місці знаходиться командир ТГ „Крим“ генерал-майор Олег Струцинський. Він захоплений російськими військовими. Решта українського особового складу сховалася в бункері»443.

Пізніше кримська журналістка Ліля Буджурова написала у Facebook про злочини «дружинників Аксьонова» проти журналістів: «На українських журналістів, що знаходяться поряд із військовою частиною №2355 — тактична група „Крим“, скоєно напад „дружинниками Аксьонова“. Журналісти жорстоко побиті, автомобіль, у якому Олена Механік, переслідували. Машину розбили, відібрали камери»444.

Лілі Буджуровій важко підібрати слова, аби змалювати свій стан у ті тривожні дні: «Найстійкіше враження (не стирається з часом) про ті драматичні дні, коли до Криму прийшли „ввічливі люди“ з неввічливими автоматами в руках, — „цього просто не може бути“. Ані з Кримом, ані з моїм народом, ані зі мною. Задзеркалля, марення, поганий сон, з якого, хоч як треш очі, не можеш вийти. Він тільки наповнюється новими деталями, що роблять його все більш реальним. А з такою реальністю просто неможливо погодитися».

У діях кримських сепаратистів все більше проявлялися відсутність координації й відмінності в поглядах. Спікер автономії Володимир Константинов наполягав, що АРК вже найближчим часом переходитиме на рубль, а віце-прем’єр Рустам Темиргалієв заявив, що гривня ще рік ходитиме на півострові: «Перехідний період при возз’єднання Криму з Росією займе близько року. У цей період вільно застосовуватимуться дві валюти: гривня й рубль. Пенсійні та соціальні зобов’язання, а також зарплати бюджетникам будуть збережені та індексовані (збільшені) відповідно до законодавства РФ. Загалом, ніякого дискомфорту кримчани не відчують».

Боротьба з українськими телеканалами тривала. Центр журналістських розслідувань повідомив, що відключили від Інтернету перший кримськотатарський телеканал ATR, DDoS-атаки зазнав ще один ресурс ATR — сайт «15 минут». Перший національний канал у Криму «замінили» на російський «ТНТ», замість «Інтера» стали транслювати «НТВ», замість «1+1» — російський «Первый канал», замість «5 каналу» — «Россия-24», а на частотах ТРК «Чорноморська» — «Россия РТР»445.

7 березня запам’яталося насамперед візитом Володимира Константинова до Москви, затвердженням бюлетеня «загальнокримського референдуму» та посиленням тиску на українські військові частини на півострові. Після затвердження напередодні дати нелегітимного референдуму окупантам треба було поспішати. Після українських військових новою мішенню стали незалежні медіа, що були прямою та явною загрозою кремлівському сценарію загального «одобрямсу».

8 березня. ЗАХОПЛЕННЯ ЧОНГАРА

Міжнародний жіночий день розпочався з позитивної новини: учорашній штурм російськими військовими української тактичної групи «Крим» був успішно відбитий українськими військовими. «Інтерфакс» із посиланням на представника командування тактичної групи повідомив: «Після невдалого штурму командного пункту російські військовослужбовці та місцеві радикали покинули територію військової частини А2355 і поїхали в невідомому напрямку»446.

Напередодні в ефірі ток-шоу «Шустер LIVE» на «Першому національному» було пряме включення із Сімферополя самопроголошеного прем’єра АРК Сергія Аксьонова. Фейковий прем’єр заперечив наявність будь-якої ескалації ситуації на півострові з боку російських збройних сил, козачків і кримської «самооборони». Цей ефір збурив і образив багатьох в Україні. На тлі нещодавніх розстрілів на Майдані та початку анексії Криму суспільство перебувало в досить пригніченому емоційному стані. Ненависть до дій сепаратистів і Росії активно підігрівалася ЗМІ. З обох боків — і українського і російського — лунало чимало образливих для національних почуттів заяв. Багато людей запитували у Fаcebook, чому «Перший національний» допустив у своєму ефірі людину, яка вчинила низку злочинів рівня державної зради, чому їй дозволено озвучувати свою позицію в ефірі центрального державного телеканалу, коли окупаційна влада півострова масово відключає українські медіа.

У тому ж ефірі Аксьонов заявив, що буцімто ніякого штурму групи «Крим» не було: «Я зв’язався: зараз загони „самооборони“ оточені журналістами. Ворота частини на місці, жодних спроб нападу немає. Небезпеки для життя громадян теж немає»447.

Про захоплення російськими військовими українських частин розповідає учасник подій Георгій Логвинський, тоді помічник Мустафи Джемілєва: «Нам розповідали військові, що в лічені секунди представники спецслужб залітали на території військових частин і захоплювали їх. Вони говорили: ми такого раніше не бачили — дво-триметрові паркани вони брали з тією ж легкістю, як переступити пеньок. Це були навчені й підготовлені люди.

Із приводу підготовки ми володіли інформацією, що прямо перед анексією проводилися спеціальні перевірки. Певні особи їздили по військових частинах, записували дані. Це була нібито звичайна штатна перевірка, вони мали право це робити — був наказ із Києва. Їм потрібно було перевірити стан військових баз. Скільки особового складу, скільки одиниць зброї, який технічний стан. До речі, ті люди, які проводили перевірку, пізніше стали працювати на Росію».

У ніч на 8 березня окупанти вимкнули в Криму ще один телеканал: замість «СТБ» транслювалася «Звезда». Таким чином, у Криму було відімкнено вже п’ять каналів: 1+1, Інтер, 5 канал, Перший національний, СТБ.

Напередодні незаконного референдуму, росіяни та сепаратисти робили все можливе И неможливе, аби зменшити ймовірність появи в Криму об’єктивної інформації про стан справ. Але навіть ретельно спланована операція з відключення українських каналів і перекомутації на них російських зайняла загалом більше десяти днів. Операція ця триватиме весь час, навіть після проведення незаконного референдуму, а поки що поява замість відомих українських каналів російських пропагандистських або відверто «жовтих» видавалася дивною.

У Росії, незважаючи на надані фото- та відеодокази, продовжували наполягати, що в Криму нема російських військових, крім тих, які охороняють ЧФ РФ. Дмітрій Пєсков відповів журналістам: «Оскільки там стоїть російський флот, то так, там є наш флот відповідно до двосторонніх домовленостей, під це підведена міжнародна правова база»448.

Як російська влада стабільно заперечувала наявність своїх військових у Криму, так само стабільно міжнародна спільнота продовжувала закликати до миру И висловлювати занепокоєння. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун підкреслив: «Намір влади Криму провести референдум являє собою тривожний і серйозний розвиток ситуації»449.

У цей же час тривали напади на застави прикордонної служби та українські військові частини, але з однією суттєвою відмінністю. Якщо раніше об’єктами таких нападів ставали українські військовослужбовці, то 5 березня вперше атаковано цивільних українських громадян, членів сімей українських прикордонників. Перший такий брутальний напад стався в Східному Криму, у селищі Щолкіне Ленінського району. У Східному Криму ситуація загалом була з найтяжчих, адже найманці, козачки та російські спецназівці після захоплених поромної переправи та прикордонної застави «Керч» безперешкодно потрапляли саме на Керченський півострів. Саме тому згодом результати явки И проросійського голосування на псевдореферендумі найвищими будуть саме в Керчі, Ленінському та Феодосійському районах.

За повідомленням Держприкордонслужби України, у ніч на 5 березня російські військові штурмом захопили відділ «Щолкіне» И вигнали сім’ї прикордонників на вулицю: «Озброєні російські спецназівці увірвались до прикордонного підрозділу сьогодні вночі. Під час нападу вони побили старшого зміни прикордонних нарядів, який здійснював чергування И намагався чинити опір, та захопили кімнату зберігання зброї. <…> Продовжуючи безчинства, нападники увірвались і до квартир, де проживають сім’ї прикордонників. Озброєні росіяни відібрали мобільні телефони в начальника відділу прикордонної служби, його дружини та інших офіцерів. Погрожуючи зброєю, вони наказали всім зібрати речі та покинути територію відділу. На даний час підрозділ захоплений російськими військовими»450.

Дмитро Тимчук згадує реакцію світу на анексію Криму: «Захід так само, як і Україна, виявився неготовим до агресії Росії.

Треба розуміти, що після закінчення „холодної війни“ в 90-х роках минулого століття західне суспільство дуже довгий час відчувало ейфорію від зникнення глобальної загрози. Європа постійно скорочувала військові витрати, що дозволяло розвивати соціальну сферу, і визнати „раптову“ появу настільки серйозної загрози на самому Європейському континенті (а значить — знову починати гонку озброєнь на збиток „соціалці“) навіть зараз, через рік війни, поспішають далеко не всі політики в Європі. Навесні ж 2014 року Захід навіть не те, що не вірив в агресію Путіна, — він просто не хотів у неї вірити.