Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

Представник ОБСЄ Тетяна Баєва сьогодні заявила: «Так, місія спробує потрапити на територію Криму сьогодні, зараз вони рухаються в напрямку контрольно-пропускного пункту міста Армянська»462. Як відомо, попередні спроби місії потрапити в Крим не увінчалися успіхом.

Видання «Ракурс» пізніше повідомить: «На в’їзді до Криму озброєні люди зробили попереджувальні постріли в бік групи спостерігачів»463.

Уперше з початку військової операції в Криму регулярні російські підрозділи вийшли за межі територіального кордону АР Крим. Найближчим до Криму виявилося невеличке півторатисячне селище Чонгар у Херсонській області, де близько 15:00 представники російських регулярних збройних сил почали захоплення адміністративних приміщень, мінування полів, встановлення прикордонних стовпів. Це викликало велике обурення мешканців півострова. На знак протесту місцеві жителі встановили на будинках українські прапори.

Польський журналіст та політолог Пьотр Андрусєчко дуже добре пам’ятає ту ситуацію, адже сам опинився недалеко від Чонгара: «Мені здається, що в росіян був чіткий сценарій щодо Криму. Тобто якщо вони його не мали відносно Донбасу, то це було зрозуміло. Крим просто мав стати частиною Росії. Тобто там не було місця для ніякої української влади, для Януковича. Тому що Крим дуже потрібний для будови нової ідеології. Справді, там є символи, там Севастополь — місто слави, Чорноморський флот, який там був оснований, і так далі, і так далі. З цього погляду Крим був дуже важливий. Натомість цікавий ніби сценарій, що він тікав, але ніхто тоді про це не говорив. Я з Криму після референдуму поїхав на Арабатську стрілку. Там були деякі особи, які говорили, що якась колона пересувалася через Арабатську стрілку, але ніхто не знав, що це була за колона тоді. Тому я поїхав тоді, там зразу з’явилася інформація, що там захопили частину Арабатської стрілки, не тільки цю, яка належала до Криму [але й Херсонщині. — Прим. ред.]».

Близько 17:30 на адміністративній межі з АР Крим озброєні агресори відкрили вогонь по прикордонному літаку, повідомила Держприкордонслужба: «У даний час у Криму озброєні російські агресори вдаються до будь-яких безчинств, здійснюють морально-психологічний тиск на прикордонників, погрожують фізичними розправами, дезінформують, залякують. Цього разу вони застосували вогнепальну зброю, незважаючи на людські життя»464.

Цього дня, традиційно із запізненням, змінили керівника Головного управління СБУ в Криму. Тижнем раніше Геннадій Калачов пішов у відставку за власним бажанням. Очевидно, для зміцнення стосунків з представниками Меджлісу, Олександр Турчинов вирішив призначити на цю посаду Олега Абсалямова, але цілком зрозуміло, коли всі міські управління СБУ в Криму й Севастополі вже контролювалися сепаратистами й окупантами, жодного впливу таке призначення не мало. Наразі рішення спізнилося на кілька критичних днів, коли можна було ще спробувати зберегти десятки, якщо не сотні офіцерів СБУ, які вагалися, чи переходити їм на службу в Росію, чи лишатися вірними присязі. Олег Абсалямов насправді так і не зміг приступити до виконання обов’язків.

8 березня запам’яталося насамперед першим перетином російськими окупаційними військами адміністративного кордону Криму й Херсонщини. Окупація Чонгара показала всю слабкість військової організації України й фактичну безпорадність перед російською агресією. Росія та сепаратисти посилювали контроль за інформаційним полем, передусім телепростором, відключаючи українські телеканали й запускаючи замість них російську пропаганду. Тисячі простих жителів Криму, незважаючи на фізичну небезпеку, виходили на мітинги проти російської окупації та незаконного референдуму.

9 березня. АНДРІЙ ЩЕКУН, ШУРА РЯЗАНЦЕВА Й 200-РІЧЧЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Після «святкового» S березня, о 6:00 російські військові вчергове напали на українських прикордонників у Криму. Представник Держприкордонслужби Олег Слободян повідомив: «У Криму, в селищі Чорноморське російські військові захопили українську прикордонну заставу. Управління було захоплено групою з 30 озброєних військовослужбовців РФ»465. Пізніше стали відомі деталі: на прикордонний пост заїхали «КамАЗ», три мікроавтобуси, два «УАЗи» із 50 озброєними особами у військовій формі без розпізнавальних знаків.

Близько 8:00 у Сімферополі сепаратисти затримали українського активіста, організатора кримського Євромайдану Андрія Щекуна. УНІАН повідомило: «Наразі Щекун у лінійному відділку міліції на залізничному вокзалі. Туди вже виїхала мобільна група активістів. Також повідомляється, що Андрій Щекун був одним із організаторів сьогоднішньої акції, яка мала відбутися в парку Шевченка о 12:00»466.

Андрієві Щекуну важко добирати слова про те, що з ним сталося: «Насправді точної інформації [на яких умовах мене потім звільнили. — Прим. ред.] немає. Є різні версії, одна із них — що обмін відбувся на двох чеченців, котрих виявили на материку, інша — що на офіцера ГРУ РФ. Усе це версії журналістів, громадських активістів. Жодної зустрічі з нами правоохоронні органи України не здійснювали. Насправді я не виїздив добровільно з Криму і не відношу себе до вимушених переселенців чи так званих, за юридичним міжнародним терміном, внутрішньо переміщених осіб. Я розумів ситуацію, яка склалася навколо, і до кінця мав на меті залишатися в Криму, відстоюючи територіальну цілісність України. Мене разом іще з шістьма особами силоміць вивезли за межі Криму И обміняли. Уважаю, що це чистої води депортація, хоча сьогодні чомусь наші політики уникають саме цього терміну И не хочуть убачати, що в сучасному періоді історії є вже така категорія людей. Тих людей небагато, але вони є».

Цікаві події також відбувалися біля Чонгара, на північ від адмінкордону АРК. За повідомленнями очевидців і українських блоґерів, російські окупанти, які прибули сюди напередодні, продовжили мінування території, а також тероризування цивільного українського населення. Крім того, з’явилися десятки свідчень очевидців, що «самооборона» Аксьонова проводить обшуки українців та іноземців, які прибували до Криму з території України. Робили це И на незаконно встановлених блокпостах при в’їзді в Крим, і на центральному залізничному вокзалі Сімферополя.

О 10:49 Дмитро Тимчук у Facebook повідомив: «Оперативні дані групи „Інформаційний спротив“. Мінування окупантами місцевості в районі Чонгара набуває все більшого розмаху. Сьогодні вранці виявлено факт мінування дамби поблизу населеного пункту Рюмшине»467. Згодом: «На залізничному вокзалі в Сімферополі окупантами організований механізм обшуку всіх без винятку пасажирів поїздів, що прибувають із материка. Обшуки проводять кілька десятків людей із червоними пов’язками з написом „Дружинник АР Крым“. Бандити незаконно оглядають речі пасажирів, і випускають в місто тільки після обшуку. За деякими даними, сьогодні вранці цими „дружинниками“ на вокзалі затримано голову Всекримської української ради Андрія Щекуна»468.

Андрій Щекун добре пам’ятає, що перші «дзвіночки» почали надходити задовго до його викрадення: «Погрози лунали постійно, починаючи десь із грудня 2013 року, коли я й мій товариш Сергій Ковальський — на той час ми вже були координаторами руху „Євромайдан-Крим“ — були обраними всіма опозиційними демократичними політичними силами та громадськими інституціями Криму координаторами Кримського штабу національного спротиву. Ми постійно переслідувалися. Проти нас поширювалися листівки, плакати по всьому Криму, особливо на будинках, де ми мешкали.

Проти нас постійно велася інформаційна війна з екранів місцевих ЗМІ. Проти нас крутили відеоролики в громадському транспорті, особливо в тролейбусах. Інформація давалася постійно одна — що ми зрадники Криму, фашисти, бандерівці, працюємо на ЦРУ та США і т.д. Більше того, розбивали вщент авто активістів, була спроба підпалу офісу, після чого ми від нього відмовилися вже в січні 2014 року».

За інформацією українських військових, які погодилися спілкуватися зі мною на умовах анонімності, «зелені чоловічки» використовували достатньо цинічну, але ефективну технологію психологічного тиску на українських військових. Щодня двічі висувався ультиматум про безумовну здачу — інакше українцям погрожували брутальними нападами, насиллям, застосуванням сили. Як правило, ці ультиматуми висувалися о 12-й і 18-й годинах. Мета таких заходів — психологічне й фізичне виснаження українських військових.

Уперше з початку дій російської армії оцінку кримським подіям дали українські олігархи. У ніч на 9 березня ЗМІ поширили заяву Дмитра Фірташа, який закликав бойкотувати псевдореферендум.

Дмитро Фірташ — один із найбагатших українських бізнесменів, наближений до президентів Віктора Ющенка та Віктора Януковича — несподівано вийшов на публіку. Причина, напевне, в тому, що Фірташ був власником найбільших підприємств Криму, зокрема Армянського титанового заводу, який давав роботу тисячам кримчан. Щоправда, заява була витримана в дусі подібних заяв Ріната Ахметова — не окреслюючи джерело проблеми й жодним словом не згадавши Росію та її агресивні дії, Фірташ почав закликати до розв’язання конфлікту мирним шляхом.

Фірташ: «Федерація роботодавців України вважає категорично неприпустимим застосування насилля проти мирного населення та представників ЗМІ. Бізнес закликає владу України, АР Крим та міжнародну спільноту зробити все можливе для недопущення подальшої ескалації напруженості. Шляхи виходу з політичної кризи необхідно шукати виключно у рамках мирних переговорів, тільки так ми всі можемо зберегти цілісність України та не допустити людських жертв. Вихід із кризи потрібно знайти терміново виключно шляхом мирних переговорів»469.

Уранці українським військовим у Західному Криму сепаратисти висунули письмовий ультиматум — повідомив Дмитро Тимчук: «Найтривожніша ситуація склалася в Євпаторії. Особовий склад нашої частини отримав ультиматум від окупантів, але не має наміру складати зброю й стоятиме до кінця. Ультиматум діє до 20:00, після чого противник обіцяє найгрубіше використання сили. На вище командування в Києві у них надії немає — як і по всіх місцях дислокації частин і підрозділів ЗС України в Криму»470.