Розділ 4. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ В УТВЕРДЖЕННІ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ЗАСАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Про законодавчі функції князів літопис згадує тільки принагідно. Законодавчими актами можна вважати грамоту Володимира Васильковича 1287 р. про передачу князівства Мстиславу Даниловичу та грамоту Мстислава 1289 р. про данину, накладену на жителів Берестя.

Досить важливою фукцією князів була організація зовнішньополітичних дипломатичних зв'язків. Галицько-волинські князі підтримували взаємини з іншими князівствами Русі, а також іноземними державами: Польщею, Угорщиною, Австрією, німецькими князівствами, Німецьким орденом, Великим князівством Литовським, половецькими ханами, Золотою ордою, Візантією, папським Римом. Часто відбувалися княжі з'їзди, на яких князі двох сторін особисто вели переговори. Місцем таких з'їздів або "снемів", часто були пограничні місцевості, наприклад, Сянок на галицько-угорськім пограниччі чи Тернава на холмсько-польському кордоні. На з'їздах узгоджувалися умови про мир або угоди про інші справи. Наприклад, 1229 р. Данило уклав договір з польськими князями, що на випадок війни обидві сторони не будуть брати полонених. Договір звався "ряд". Деколи угоду стверджували присягою. На знак особливої дружби, щоб ближче зв'язати свої країни, князі домовлялися про шлюби між своїми дітьми.

Адміністративні посади наближених князя були різного походження. Деякі з них виникли у ранні часи як органи стародавнього самоврядування, інші були створені князями для виконання різних функцій управління.

Важливе місце в управлінні XII — початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов'язана з організацією оборони землі. Округ* в якому тисяцький виконував свої завдання, звався "тысяча". Князь призначав тисяцького з найвидатніших бояр, зважаючи на вимоги боярської знаті. Головний обов'язок тисяцького полягав у організації оборони дорученого йому міста. Але тисяцький брав також участь у воєнних походах князя, командуючи полком. Кожне князівство мало свого тисяцького. Коли ж окремі князівства з'єдналися в Галицько-Волинське, роль тисяцьких зменшилася, вони перейшли на становище начальників земель або волостей.

Перше місце між княжими сановниками в ХШ ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах. Він виник, ймовірно, під впливом державного устрою сусідніх країн, зокрема Угорщини.

Літопис характеризує функції дворських лише з одного боку: їх участь у воєнних походах. Але сама назва двірського вказує, що його основна діяльність пов'язувалася з княжим двором. Ці функції дворського пояснюють грамоти Юрія II, в яких виступає "суддя нашого двору" — 1334 р. Хотко, 1335 р. — Васько Кудинович. Вірогідно, суддя княжого двору — це урядник, ідентичний з дворським. Якщо цей здогад, відзначає І. Крип'якевич, правильний, то дворський вершив суд від імені князя. Можливо, він мав ще інші обов'язки, зв'язані з управлінням княжого двору.

Також в літописі згадується печатник. Це посада невідома в інших князівствах Русі, але поширена в Західній Європі. Як можна здогадуватися із назви, печатник зберігав княжу печатку і використовував її в княжих документах так, як це робили західні канцлери. Печатник, певно, також складав текст грамот або керував його складанням. Грамоти писав окремий писар — писець.

Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним у його діяльності було управління княжими земельними маєтками. Стольника Якова 1241 р. Данило вислав до боярина Доброслава, який самовільно роздавав княжі землі дрібним боярам.

З бояр, які перебували на княжому дворі, згадується ще сідельничий Іван, якого Данило вислав із військом проти бунтівних бояр.

Отже, з цього видно, що центральна адміністрація в Галицько-Волинському князівстві була досить диференційована, мала низку спеціальних посад (дворський, печатник, писець, стольник та ін.). Але необхідно зауважити, що всі вони не завжди виконують обов'язки, прямо пов'язані з їхньою посадою, а князі доручають їм інші адміністративні справи. Звідси випливає, що спеціалізація в управлінні не була ще послідовно проведена.

Територія князівств поділялася на менші округи, які називалися волостями. Назва "волость" в такому значенні з'являється у джерелах в середині XIV ст., раніше це слово означало і "князівство". У XIV ст. волостями називали і давні князівства та їх округи. Були волості Галицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Самбірська, Городоцька, Львівська та ін. Управителів волостей призначав князь, добираючи їх із визначних бояр.

Устрій міст в ранішому періоді був такий же, як і в інших землях Русі, — з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на сотні й вулиці, з вічем, на якому проголошувалися прагнення звичайних мешканців. Літописи передають деякі риси у випадкових звістках з Галичини і Волині, Надалі в окремих містах Галицько-Волинського князівства поширюється німецьке Магдебурзьке право і приймається новий міський устрій. Так, в м. Сянок Юрій II грамотою 1334 р. дозволив створити війтівство на Магдебурзькому праві, призначив у ньому війтом Бартка із Сандомира і піддав його війтівському судові всіх жителів. У Львові також згадується війт, який був призначений князем, отже, і тут існувала грамота на німецькому праві.

Судова влада була об'єднана з адміністративною. Судочинство в особливо важливих справах проводив сам князь. У XIV ст. дворський заступав князя у судочинстві, як це видно із його титулу судді княжого двору. Нижче судочинство виконували тивуни. Є дані про устрій княжого суду в джерелах пізнішого часу — XIV—XV ст.

Військо в Галицько-Волинському князівстві було організоване, як в інших землях Русі, але й мало місцеву специфіку. Основними формами військової організації були "вої" і "дружина". Вої — це загальне народне ополчення, яке князь використовував у воєнних діях в час особливої потреби. Дружина складалася з бояр. Як згадувалося вище, князь надавав боярам землі, а за те вони мали обов'язок виконувати військову службу, яка полягала переважно в участі у воєнних походах князя.

Таким чином, протягом XIII ст. — першої третини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня політичного розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Однак відносна слабкість сил централізації, припинення княжої династії, віроломна політика Орди — все це спричинилося до того, що князівство стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав — Польщі, Угорщини та Литви, які перетворилися в цей час на сильні, централізовані національні держави.

Література

Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції: Тези доп. та повідомлення. — Л., 1993.

Галицько-Волинський літопис // Літопис Руський / Пер. Л. Є. Махновця. — К., 1989.

Генсьорський А. Галицько-Волинський літопис. — К., 1961.

Грицак П. Галицько-Волинська держава. — Нью-Йорк, 1958.