Розділ «Тема XV. ПРОГОЛОШЕННЯ І БУДІВНИЦТВО НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У 90-TI PP.»

Соціально-економічна ситуація в Україні значно загострилася після того, як Росія на початку 1992 р. запровадила лібералізацію цін. Це призвело до їх різкого підвищення і напливу грошової маси з Росії та інших держав колишнього СРСР в Україну. Запровадження з 10 січня 1992 року українських купонів багаторазового використання лише деякою мірою пом'якшило ситуацію. Стрибок цін на різні товари коливався у межах від 3 до 50 разів. Підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій не компенсувало значного зниження життєвого рівня населення. Особливо постраждали від "лібералізації" малозабезпечені верстви.

У таких умовах Україні довелося робити перші реальні кроки до ринкової економіки. Щоб зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання, необхідно було роздержавити економіку, зробите її багатоукладною. Правовою основою формування приватного сектора економіки стали прийняті Верховною Радою закони "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (06.03.92.). "Про приватизацію майна державних підприємств" (04.03.92) та прийнятий того ж дня Закон України "Про приватизаційні папери". 13 березня 1992 р. був прийнятий Закон України "Про іноземні інвестиції". Ці та деякі інші закони сформували в основному правову базу для приватизації. Однак темпи і якість ринкових перетворень в Україні лишаються вкрай незадовільними. Економіка перебуває у стані глибокої кризи. Виступаючи у Верховній Раді України з програмою соціально-економічних реформ, Президент Л. Кучма констатував фактичний провал аграрної політики. Сільське господарство і досі є найбільш невпорядкованою сферою економіки.

Правда, указ Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" був тим стимулом, що прискорив приватизацію землі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні фактично не залишилось ні колгоспів, ні колективних сільськогосподарських підприємств (ксп).

Серед причин катастрофічного стану господарського життя спеціалісти називають наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперським інтересам. Лише третина виробничо-технологічних циклів промисловості брала початок і завершувалась в республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 рази переважала частку кінцевого. Коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14%, а США — 9,5%.

Науково-технічна і технологічна відсталість української важкої промисловості, її величезна енергоємкість призвели до низької конкуренто-спроможності продукції. Ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР майже повністю вичерпались. Негативно позначились на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження "прозорих" кордонів.

Важке економічне становище не дає можливості реалізувати декларовані соціальні програми. Рівень життя основної маси населення продовжує падати, не зменшується заборгованість держави з заробітньої плати.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС. НОВА КОНСТИТУЦІЯ ДЕРЖАВИ

Слово "конституція" латинського походження (від лат. "constitutio" — встановлення). Термін "конституція" вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. У Стародавньому Римі саме так називали постанови імператора. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. Конституція відіграє роль основного правового акту держави, що визначає основи його політичного і економічного ладу. Першими конституціями в сучасному розумінні цього слова, прийнятими і введеними в дію, були конституції США (1787 p.), Польщі і Франції (1891 p.).

Нині конституцією прийнято називати Основний Закон держави, який приймають згідно з особливим порядком. Вона має найвищу юридичну силу, є основою для розробки законів і нормативно-правових актів. Як правило, для конституції характерна підвищена стабільність, зміни до неї вносяться згідно з особливою процедурою. Держава забезпечує підвищений юридичний захист конституції. У цьому полягає особливість її статусу.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постало питання про конституційні засади нової держави. Згідно з Законом України "Про правонаступннцтво країни", "до ухвалення нової

Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР".

Наступні роки в конституційному процесі були складними. До старої Конституції внесено сотні доповнень і поправок, дію окремих ЇЇ розділів було зупинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою "косметичний характер". На порядку денному постало питання про розробку і прийняття нової Конституції нашої держави.

У 1992 році було сформовано перший склад Конституційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук. У розробці проекту Конституції активну участь брали вчені-правники, практичні працівники правоохоронних органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було винесено на всенародне обговорення, але подальший процес її прийняття загальмувався внаслідок політичних суперечок і боротьби за владу. Лише після обрання нового складу Верховної Ради і Президента України у 1994 р. конституційний процес поновився. Конституційну комісію було переформовано, її очолили нові керівники держави — О. Мороз і Л. Кучма.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня Верховна Рада прийняла проект за основу. 5 травня 1996 року було створено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія закінчила свою надзвичайно складну роботу — адже до проекту було подано понад 5000 змін і доповнень — і передала для першого читання у Верховну Раду доопрацьований варіант. Розпочалася копітка робота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акту держави. Але політичні суперечки заважали плідній роботі —до 26 червня Верховна Рада не ухвалила жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, 26 червня Президент України підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Конституції, змінивши технологію цього процесу. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо.

О 9.30 ранку 28 червня 1996 року нову Конституцію України було прийнято. Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію.

ВИНИКНЕННЯ БАГАТОПАРТІЙНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Розвиток суспільства традиційної європейської демократії значною мірою забезпечується діяльністю налагодженої системи громадських і політичних організацій. Вирішальною умовою стабільної демократії є наявність головних політичних партій з великими і постійно діючими базами підтримки в середовищі виборців. Політичні партії слід розглядати як посередницькі організації між громадянами і державою. Першою опозиційною організацією партійного типу в Україні стала заснована у Львові в липні 1988 р. на основі Української Гельсінської Групи (УГГ) Українська Гельсінська Спілка (УГС). Однією з перших в Міністерстві юстиції України була зареєстрована Українська Республіканська Партія (УРП) в листопаді 1990 р. До кінця 1991 р. було зареєстровано ще 10 партій, а на початок 1992 р. їх було вже 20. На час виборів до Рад усіх рівнів в березні 1998 р. в Україні було вже 56 партій. В середині 2001 року в Україні нараховувалось 107 партій.

Партії ставлять перед собою різні цілі, хоча в головному вони співпадали — це побудова в Україні суверенної незалежної держави; її розвиток на принципах свободи, демократії, соціальної справедливості; формування в Україні суспільства з високим рівнем життя; відродження і розвиток культури.

Акт проголошення незалежності України в 1991 р.у подальше його підтвердження на Всеукраїнському референдумі і призупинення діяльності Компартії України дали можливість парламентській опозиції законодавчо оформити реалії багатопартійності.

В Україні множиться число політичних партій, та все ж їх кількість ще не визначає ефективності їх діяльності, тобто якості. Партій в класичному розумінні цього слова в Україні ще немає. Суспільство ще не струкгуроване, немає чіткої класової диференціації, тому у партій немає своєї соціальної бази і не створена ідеологія. Через це політична