Розділ 2. ЗОБРАЖАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА

Традиції монументальних розписів утілювалися в зображеннях фундаторів (засновників) або ктиторів (покровителів) храмів. До таких пам'яток належав настінний портрет Богдана Хмельницького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, на якому гетьмана було зображено у повний зріст, одягненим у жупан і кирею-плаш з хутряним коміром, шапку з орлиними перами, з булавою та шаблею.

В останній чверті XVII ст. у Львові виникла цехова організація художників, що сприяла розвитку світських жанрів мистецтва, в тому числі портретного живопису. В ранніх портретах другої половини XVI — початку XVII ст., зокрема вченого Я на Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя К. Острозького та інших пензля В. Стефановича, відчувався певний вплив західноєвропейського портретного стилю. Набувають поширення надгробні портретні зображення, серед яких привертає увагу один із перших високохудожніх жіночих образів в українському мистецтві — портрет дочки львівського купця Варвари Лангиш, написаний, на думку деяких дослідників, львівським художником Миколою Потрахновичем.

Зі львівським цехом малярів була пов'язана діяльність і таких відомих майстрів, як Федір Сенькович, Лавриш Пилипович, Себастьян Корунка та ін. Чимало видатних пам'яток портретного мистецтва створили художники

Київщини, Чернігівщини, Поділля і Волині. Про це свідчать окремі зразки, що збереглися до нашого часу, наприклад, портрет ігумена Красовського на фресці Кирилівської церкви в Києві (1614), а також численні свідчення сучасників.

В українських музеях зберігається чимало портретних зображень реальних історичних осіб XVII—XX ст.: гетьманів, представників козацької старшини, українського шляхетства, церковних та громадських діячів, видатних учених, політичних лідерів, представників культури тощо. Серед них портрети Дмитра Вишневенького (Байди) (XVIII ст.), гетьмана Петра Сагайдачного (XVIII ст.), Михайла Корибута Вишневецького (XVIII ст.), Раїни Вишневецької (кінця XVI — початку XVII ст.), що були створені невідомими художниками. Лише останній із цих портретів було написано з натури, до того ж, безперечно, дуже талановитим майстром, якому вдалося відтворити індивідуальні риси зовнішності й характеру, притаманні Раїні Вишневецькій. Джерелом до написання портрета гетьмана Сагайдачного, ймовірно, слугувала гравюра з малюнка невідомого художника, вміщена у "Вірші на жалосний погреб Петра Конашевича Сагайдачного ..." (1622) К. Саковича. Про це свідчать численні деталі портрета: елементи одягу, зображення булави, герба тощо. Однак художник XVIII ст., спираючись на досить умовну пам'ятку XVII ст., показав гетьмана таким, яким він уявлявся тогочасному українському суспільству: мудрим, владним, сильною особистістю, справжнім керманичем держави.

Великий інтерес у дослідників викликають портретні зображення Богдана Хмельницького. На жаль, жодного портрета гетьмана, написаного з натури, досі не виявлено. Більшість його пізніх портретів написано з гравюри Вільгельма (Гійома) Гондіуса, голландського художника, що працював у Гданську.

В. Гондіус створив майже однакові три варіанти гравюри з невідомого, детально виписаного оригіналу. На гетьманові зображено капелюх, оторочений хутром і прикрашений білими перами страуса, оксамитовий жупан, делія з широким хутряним коміром і срібними застібками. У правиці — булава, а ліва рука тримає шаблю. Привертає увагу впевнене, вольове обличчя гетьмана, основними прикметами якого є довгий ніс, спущені донизу козацькі вуса і вольове підборіддя. Щоки його запали, на переніссі й лобі позначились суворі зморшки. Відчувається, що перед нами сильна, але стомлена людина. Портрет виконано у кращих традиціях західноєвропейського мистецтва.

Вивчаючи особливості портретного зображення Богдана Хмельницького на гравюрі Гондіуса, дослідники висловили припущення, що автором малюнка міг бути Абрагам ван Вестерфельд, придворний маляр литовського гетьмана Я на Радзивілла, оскільки відомо, що, окрім храмів, художник малював і портрети. До того ж він співпрацював із Гондіусом. Відома, наприклад, гравюра Гондіуса з оригіналу Вестерфельда, на якій зображено молдавського господаря Василя Лупула, а також старшого сина Богдана Хмельницького — Тимоша. Підтверджує це припущення і той факт, що у серпні — вересні 1651 р. Вестерфельд перебував під Білою Церквою, де відбувалися переговори між Б. Хмельницьким і Я. Казиміром та М. Потоцьким. Саме тоді гетьман міг замовити художникові свій портрет із підписом, що в перекладі з латини звучить так: "Богдан Хмельницький, Війська Запорозького командувач, вірний слуга, ініціатор козацького повстання і українського народу князь". Як підтвердження високих повноважень гетьмана на гравюрі розміщено також герб Запорозького війська, оточений ініціалами Богдана Хмельницького.

Портрети Богдана Хмельницького XVII-XIX ст.

Ще один відомий портрет гетьмана вміщено на сторінках літопису Самійла Величка. Крім того, в літописі вміщено також десять малюнків тушшю, трохи підфарбованих аквареллю. Крім портрета Б. Хмельницького тут представлені зображення гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, М. Ханенка, І. Самойловича, І. Мазепи. Автор портретів невідомий, дослідники припускають, що ним міг бути сам С. Величко принаймні портретів тих гетьманів, діяльність яких літописець засуджував. Ідеться про дещо карикатурні зображення (Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Брюховецький) або профільні (П. Дорошенко, Д. Многогрішний), які не характерні для українського портрета.

Богдана Хмельницького в літописі Величка зображено У більш ранньому віці, аніж на гравюрі Гондіуса. Він стоїть без шапки, в кольчузі, поверх якої накинуто делію, у лівій руці тримає булаву. Перед нами постає людина енергійна, розумна, душевна, гідна поваги. Портрет цікавий також і тим, що в композицію його обрамлення входить власний герб гетьмана з прапорами, гарматами, ядрами, списами й литаврами.

Портрети гетьмана трапляються також у композиціях українських ікон XVII—XVIII ст. Один із них уміщено на іконі Покрови Пресвятої Богородиці кінця XVII ст., що походить з південних районів Київщини. Датує ікону портрет Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича (1620—1693), який стоїть під правою рукою Богородиці. Лівою рукою вона покриває московського царя (ймовірно, Олексія Михайловича) і Богдана Хмельницького. Інші постаті на іконі невиразні. Тут ми бачимо гетьмана досить молодим, повновидим, з гордовитою поставою голови, пильним поглядом. Справжнім молодим козаком, чорновусим, чорнобровим, струнким і гарним постає Богдан Хмельницький на портреті першої половини XIX ст. із Медведівського монастиря. Його наводить в "Ілюстрованій історії України" Михайло Грушевський. Саме таким хотів бачити свого героя народ, тому образ його близький до фольклору, до народних картин.

Цікаву інформацію про добу Хмельницького містять також портрети членів його родини — старшого сина Тимоша та його дружини, красуні Розанди Лупул, молодшого сина Юрія. Зокрема, у Львівському історичному музеї зберігаються парні мініатюрні портрети Тимоша і Розанди. Вони написані на мідних пластинах олійними фарбами, на зворотному боці вказано їхні імена. Ім'я художника, на жаль, досі невідоме. Незвичайним у портретах є те, шо жінку зображено у ковпаку, ймовірно, турецького походження, а чоловіка — у турецькому тюрбані з кокардою, прикрашеною перами білої чаплі. Одягнений він у широкий, розшитий позументами мент (так називалося вбрання східного походження у Польщі). Портрети підтверджують, що турецьке вбрання було своєрідною модою серед представників козацької старшини, а деякі предмети турецького одягу носили не лише чоловіки, а й жінки. Художник правдиво відтворив і самих персонажів. На портретах зображено високоінтелектуальну жінку і її доволі простакуватого, задерикуватого чоловіка. Вже після смерті Тимоша навколо його імені було створено ореол хороброго Й справедливого лицаря, що не підтверджується окремими зображальними та писемними джерелами. Відомі також портрети Юрія Хмельницького: гравюра на міді невідомого художника кінця XVII ст., згадуваний малюнок у літописі С. Величка та ін.

Портрети Розанди Лупул і Тимоша Хмельницького

Крім українських гетьманів, у зображальних джерелах зафіксовані представники різних верств тогочасного суспільства — козацької старшини (генеральний суддя Лівобережної України В. Кочубей, знатний військовий товариш І. Забіла, лубенський полковник Л. Свічка), міських посадовців (староста житомирський Семен Дениска), запорожців (Яків Шиян), духовних пастирів (Петро Могила, Єлисей Плетенецький, Рафаїл Заборовський) та ін.

Рідкісне портретне зображення майстра, автора мистецької пам'ятки було виявлено у процесі дослідження відомого мідного горельєфа архангела Михаїла з головного фасаду Михайлівського Золотоверхого монастиря. На правому плечі архангела викарбувано обличчя літнього чоловіка з високим чолом, великими насупленими бровами, трохи завеликим носом, довгими вусами, що їх носили українські козаки. Стрічка, якою підв'язано волосся на лобі, свідчить, що тут зображено майстра. Отже, нам тепер відомий портрет київського майстра металопластики кінця XVII — початку XVIII ст., хоча ім'я його залишилось невідомим.

Неабияку джерельну цінність мають портрети, створені Т. Шевченком. Серед них є чудові зразки малюнків олівцем (портрети Є. Шевченка, А. Лизогуба, М. Лазаревського, М. Максимовича), акварелей (портрет Є. Гребінки), писаних олією (портрет І. Лизогуба). У техніці офорту (гравюрі на металі) майстер виконав серію портретів відомих представників російської культури (Ф. Толстого, П. Клодта, Ф. Бруні). Особливим ліризмом та шанобливим ставленням позначені жіночі портрети Т. Шевченка, зокрема А. Лазаревської, Г. Закревської, М. Максимович, М. Крижевич, М. Катеринич. Вражає своєю подібністю до іконографічних зображень Богоматері з немовлям портрет А. Ускової, що сидить, тримаючи дитину на колінах, намальований сепією на папері в 1853 - 1854 pp.

Портрети українських гетьманів XVH—XVІІI ст.: Дмитро Вишневецький (Байда), Петро Конашевич Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Мазепа

Досліджуючи портретні зображення, створені Т. Шевченком, історик черпає відомості не лише про ставлення автора до зображуваних осіб, а й про реальні індивідуальні риси їхньої зовнішності, вдачі, характеру, темпераменту, манери одягатися, професійних занять, уподобань тощо. Саме в умінні розкрити і показати внутрішній світ людини найбільше втілився талант Т. Шевченка-портретиста. Нагадаємо, як високо була оцінена майстерність Кобзаря у Петербурзькій академії мистецтв, що присудила йому за серію офортів звання академіка графіки.

2.4. Жанрові та історичні зображальні джерела