Розділ 5 ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Діловодна документація почала активно відкладатися в Україні з другої половини XVII ст., а в другій половині XIX — на початку XX ст. набула масового характеру. Вона досить численна за різновидами та функціональним призначенням, тому є предметом спеціального дослідження у документознавстві. В Росії, наприклад, послідовно змінювалися три етапи діловодства: приказне (до початку XVIII ст.), колезьке (XVIII ст.), міністерське (з 1802 p.). Кожен із них мав свою систему діловодства, особливості якої необхідно знати для ефективного пошуку й використання у дослідженнях діловодних документів.

Для міністерського етапу діловодства були характерні, зокрема, такі різновиди документів:

• журнали засідань, що були основною формою фіксації обговорення питань в органах влади — Державній Раді, Кабінеті Міністрів, департаментах міністерств, губернських правліннях, місцевих установах. Поряд із протоколами засідань до них додавалися документи, що стосувалися того чи іншого питання. Журнали багатьох установ друкувалися у кількох примірниках. У наш час журнали засідань деяких органів влади, наприклад Ради Міністрів Росії, видані масовим тиражем33.

• Звіти вищих і центральних установ, губернаторів і генерал-губернаторів, міністерські й губернські звіти.

• Циркулярні накази міністерських департаментів.

• Різного роду доповіді (міністерств, осіб вищої адміністрації), донесення губернаторів.

• Розпорядження, накази, службове листування, матеріали різного роду комісій тощо.

Спеціальна система документації склалася у зовнішньополітичній діяльності держави. її представляли такі види документів, як договори, угоди, меморандуми, пам'ятні записки, ноти, особисті послання керівників держав, різного роду листи. Перші дипломатичні акти збереглися як складові літописів, зокрема вже згадувані вище тексти договорів київських князів із Візантією у X ст.

Дипломатичні документи держав, до складу яких входила Україна, широко представлені в публікаціях. У Росії ще на початку XIX ст. М. Румянцев видав "Собрание государственных грамот и договоров Российской империи" (Москва, 1822. Т. 1—3), а згодом Ф. Мартос здійснив багатотомну публікацію зовнішньополітичних актів Росії34. Видані матеріали дипломатичного характеру української гетьманської держави XVII—XVIII ст. — міжнародні договори, листування з іноземними державами, записи дипломатичних переговорів, посольські інструкції тощо. Від часів Б. Хмельницького збереглося 242 листи та звернення до правителів сусідніх держав35.

Переломним моментом у новітній історії України була Українська революція 1917—1920 pp. З початку 90-х років почалася планомірна публікація джерел, що збереглися від тих часів. Видані, зокрема, документальні матеріали Української Центральної Ради 36, стенограми переговорів між Українською державою і РСФРР у 1918 р. 37

Величезна кількість діловодних документів пов'язана з радянським етапом в історії України. Зосередження в руках Комуністичної партії усіх важелів управління політикою й економікою, запровадження у практику адміністративно-командних методів призвело до значного зростання обсягу документальних матеріалів. З'явилися й нові види джерел, наприклад, матеріали планування народного господарства.

Масового характеру набула публікація документальних джерел. Її здійснювали Археографічна комісія Академії Наук УРСР, Істпарт та його філії, архівні установи. Більшість документів друкувалася в часописах або у вигляді тематичних збірників. Проте тематично публікації були обмеженими, основна увага приділялася проблемам соціальної історії, розвитку продуктивних сил. У публікаціях повніше представлений розвиток промисловості, сільського господарства, робітничий та селянський рух в Україні на різних етапах; окремі публікації присвячені проблемам національно-визвольного руху. З цієї проблематики особливий інтерес викликає фундаментальна публікація документів з історії Кирило-Мефодіївського товариства, до якої увійшло 1610 документів38. Всього за роки радянської влади видано понад 500 збірників документів з історії України, головним чином XIX—XX ст. Для ознайомлення з їх тематикою можна скористатися бібліографічними покажчиками39.

Велику увагу публікації джерел з історії України приділяли вчені української діаспори. Вони продовжили видання "Українського архіву", видання якого в Радянській Україні обмежилося одним випуском у 1929 р. За рубежем (у Нью-Йорку, Парижі, Торонто) до 1986 р. було видано 42 томи цього документального видання. З інших публікацій варто відмітити випуск у 80-х роках Українською Вільною академією (США) серії книг "Джерела з новітньої історії України". Один із томів був присвячений подіям української революції 1917—1921 pp. (Нью-Йорк, 1984). Найбільш повну, тритомну збірку документів з історії української суспільно-політичної думки XX ст. опублікували у Мюнхені історики українського походження Т. Гунчак, Р. Сольчаник40.

Величезна кількість документів з історії визвольної війни українського народу, діяльності ОУН, У ПА вміщена у багатотомному тематичному виданні "Літопис УПА", започаткованому у 1975 р. в Торонто (Канада). Сюди увійшли документи Української Головної Визвольної Ради (т. 8, 9), німецькі документи часів Другої світової війни (т. 6, 7) та ін. Всього виданий 31 том. У 1995 р. започаткована нова серія "Літопису У ПА", що формується на базі вітчизняних архівних джерел і видається в Україні разом із ученими української діаспори. До перших томів цієї серії увійшли матеріали Головного командування УПА (т. 1), а також документи УПА та запілля Волині й Полісся за 1943—1944 pp. (т. 2). Наявність бібліографічних довідників та джерелознавчих оглядів у цьому виданні значно полегшує користування ним41.

Якісно новий етап у публікації джерел з української історії відкрився після відновлення незалежності України. Насамперед, чітко налагоджено видання нормативних документів усіх видів, які друкуються у спеціальних виданнях ("Бібліотека нормативних актів міністерств і відомств України", "Збірник урядових нормативних актів України" та ін.), видані дипломатичні акти суверенної України42.

Характерною рисою цього періоду є відновлення серійних публікацій та видання корпусів джерел. Особливо велику роботу у цьому напрямі проводить Інститут української археографії та джерелознавства НАН України ім. М. С. Грушевського. Інститут започаткував видання 35 серій документальних видань "Джерела історії України", в тому числі актових джерел, пам'яток українського літописання, джерел з історії українського козацтва тощо. З кожної серії вже здійснено по кілька публікацій43.

У серії "Джерела з історії українського козацтва" інститут приступив до здійснення унікального проекту — публікації повного складу архіву Коша Нової Запорізької Січі. Перший том корпусу цих джерел уже вийшов друком44. Почалося видання нової серії "Українського археографічного щорічника" (вийшло шість томів).

Розгорнулася публікація джерел іншими установами, а також окремими істориками. При цьому особлива увага приділяється ліквідації "білих плям" у джерелознавстві, зокрема публікації джерел про голодомор в Україні, масові репресії проти українських громадян45.

У 2001 р. за підтримки вчених діаспори в Україні здійснено унікальне багатотомне видання (дев'ять томів, 14 книг), присвячене тисячолітній історії української соціально-політичної думки (з X ст. по 2001 р.)46.

Відкриття архівних фондів дало можливість значно розширити документальну базу дослідження багатьох проблем української історії. Здійснена, зокрема, публікація джерел з історії визвольної боротьби українського народу 1939—1993 pp.47, з історії Другої світової війни 48. Нові публікації джерел дали змогу оприлюднити приховувані в минулому факти та оцінки багатьох видатних історичних діячів49.