Розділ 5 ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Проте у 70-х роках процес обмеження гласності у статистиці знову посилився, що негативно відбилося на якості збірника "Народне господарство Української РСР", який значно збіднів за змістом. Матеріали перепису населення СРСР 1970 р. (шість томів) видані вже не по окремих республіках, а в тематичній розробці. З огляду на сказане до опублікованих за роки радянської влади статистичних джерел слід підходити надзвичайно критично.

Після проголошення незалежності України зросла увага до проблем статистики та науково-обгрунтованої публікації статистичних джерел. У 1992 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державну статистику", в якому визначила статус статистичної служби та мету її діяльності — отримання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України та її регіонів. Створена централізована система збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання статистичної інформації. У липні 2000 р. до закону "Про державну статистику" були внесені зміни, що ураховують досвід статистичної діяльності в умовах незалежної України, зокрема чіткіше окреслюють шляхи доступу до статистичної інформації. Конкретні напрями роботи в галузі статистики за сучасних умов були визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики" (травень 1993 р.) й Указом Президента України Л. Д. Кучми "Про заходи щодо розвитку державної статистики" (листопад 1997 p.).

Здійснення намічених заходів позитивно вплинуло на стан статистичних відомостей, обсяг і якість яких неухильно зростають, незважаючи на скрутне економічне становище країни. Продовжено випуск щорічного статистичного збірника "Народне господарство України". Засновано чимало нових видань. Для істориків особливо цінним є багатопрофільне видання "Статистичний щорічник України", перший випуск якого присвячений підсумкам 1994 р.67 Щорічник містить основні дані про соціально-економічне становище України, що подаються у порівнянні з попереднім 1993, а також 1990 р. (у наступних випусках наводяться порівняння і з 1985 p.). Істориків зацікавлять статистичні дані про населення, структурні зміни в економіці, стан різних галузей народного господарства, культури, науки, ціни, тарифи. Вперше до довідників включені статистичні матеріали про зовнішньоекономічну діяльність України.

З нових профільних видань варто назвати заснований у 1993 р. демографічний щорічник Держкомстату України "Населення України", в якому наводяться дані про адміністративно-територіальний поділ країни, чисельність, статевовіковий склад населення, його розміщення по регіонах країни, дані про народжуваність, смертність та ін. Усього Держкомстат України щорічно видає близько 50 статистичних збірників найрізноманітнішої тематики.

Розширилися можливості ознайомлення науковців із поточною статистичною інформацією. У 1993 — 1997 pp. Держкомстат України видавав "Інформаційний бюлетень", правонаступником якого з 1998 р. став журнал "Статистика України", який ставить за мету надавати достовірні статистичні дані про розвиток народного господарства, ринок праці тощо. В журналі регулярно вміщуються індекси цін та інші статистичні відомості.

Наявність якісних статистичних джерел, що відбивають сучасний розвиток країни, відкриває перспективи для створення ґрунтовних праць з історії України.

5.5. Матеріали соціологічних досліджень

За багатьма характеристиками до статистичних джерел наближаються матеріали соціологічних досліджень. Це джерело відкладається в результаті цілеспрямованого проведення фахівцями конкретно-соціологічних опитувань. Виконуючи специфічні завдання своєї науки, соціологи використовують такі методи, як анкетування, інтерв'ю, опитування, унаслідок чого нагромаджується величезний фактичний матеріал, який дає можливість докладніше розібратися у складних питаннях функціонування суспільства, життя людини. Таким чином, соціолог виступає в ролі творця нового джерела про суспільство. Звичайно, якість матеріалів соціологічних досліджень як джерела вирішальною мірою залежить від професійної підготовки осіб, які проводять соціологічні дослідження, вибору науково обґрунтованих методик обробки зібраних матеріалів. На жаль, у сучасних умовах трапляються випадки маніпулювання громадською думкою шляхом публікації некоректно оброблених даних соціологічних опитувань. Це означає, що цінність таких матеріалів (особливо тих, що готуються "на замовлення") як історичного джерела є низькою.

Особливістю матеріалів соціологічних досліджень як джерела є те, що вони мають подвійний рівень інформації. Анкети, інтерв'ю, спостереження, що зібрані в ході дослідження, є джерелом першого рівня. Узагальнені наслідки соціологічних досліджень, оформлені у вигляді звітів, інформаційних повідомлень, довідок, статей, монографій тощо — є джерелом другого рівня. Історик у своїй роботі використовує не лише підсумкові дані соціологічних досліджень, а й підготовчі та попередні матеріали соціологів. Звернення до них дає змогу перевірити наскільки науково коректно і ретельно була проведена аналітична обробка первісних даних. На жаль, далеко не всі першоджерела соціологічних досліджень передаються на зберігання до архівів.

Важливість використання даних соціологічних досліджень як джерела випливає з того, що у соціологів та істориків спільний об'єкт вивчення — суспільство. Щоправда, історик досліджує його в історичному плані, а соціолог — як цілісну, організовану на певний час систему. Проте представників обох наук однаково цікавить вплив різноманітних соціальних явищ на розвиток суспільства та людини. Об'єктом соціологічних досліджень є, насамперед, людина в усіх її вимірах. Звідси й проблематика соціологічних досліджень — соціальні, національні, сімейні відносини, демографічні проблеми, праця людини, її освіта, добробут тощо.

Під впливом школи "Анналів" (М. Блок, Л. Февр та ін.) у світовій історичній науці у другій половині XX ст. відбувся поворот до поглибленого вивчення людини, яка стала центральним об'єктом досліджень не лише соціологів, а й істориків. Хоча й із запізненням, цей процес торкнувся також України, знайшовши тут сприятливий фунт, оскільки для української історіографії з часів М. Грушевського традиційно властиве тяжіння до соціології і вивчення персоналій в історії. У 70—80-х роках спостерігалася "лавина" конкретних соціально-історичних досліджень, присвячених проблемі людини в суспільстві.

Дані соціологічних досліджень, як історичне джерело, дедалі частіше створюються не лише соціологами, а й самими істориками. Як приклад можна згадати дослідження істориками В. Дьяковим, В. Зайцевим та Л. Обушенковою соціального стану учасників польського повстання 1830 — 1831 pp. за матеріалами західних губерній Російської імперії68.

Протягом XX ст. в науці відклався величезний масив соціологічних досліджень, що знайшли широке відображення в літературі. Соціологи та історики з початку століття активно вивчали склад, соціальну структуру, освіту, добробут різних верств населення, зокрема робітництва і селянства. Соціологічні методи використовувалися також з метою ґрунтовного дослідження доколгоспного селянства 69. Останнім часом увагу соціологів привернули етнонаціональні проблеми в пострадянському суспільстві, а також передвиборні кампанії. Щоправда, використання результатів соціологічних досліджень як інструменту політичної боротьби нерідко призводило до їх перекручення і навіть прямої фальсифікації, що вимагає критичного ставлення до них, зокрема вивчення методики їх проведення, репрезентативності, а також зіставлення опитувань, що проводяться різними установами.

Публікацій, які б відображали повний банк даних соціологічних досліджень з проблем історії України, досі немає, хоча є бібліографічні огляди, що стосуються окремих періодів. Досить повний огляд соціологічної літератури, виданої у Росії і в Україні з часу її виникнення до початку XX ст., здійснив І. Голосенко 70. Академія наук СРСР у 1975 — 1991 pp. видавала покажчик "Социологические исследования", що охоплював матеріали досліджень на всій території Радянського Союзу, в тому числі УРСР. Сімнадцять випусків цього покажчика уміщують 25 тис. джерел за 1973 — 1989 pp. Близький за змістом до цього видання каталог Інституту соціологічних досліджень АН СРСР71.

Наслідки соціологічних досліджень, проведених з 90-х років в Україні, узагальнює Інститут соціології НАН України у "Бібліографічному щорічнику", що видається з 1998 року. Про сучасний стан цих досліджень інформує часопис "Соціологія: теорія, методи, маркетинг". У ньому ж уміщуються бібліографічні огляди праць з соціології за минулі роки72.

5.6. Судово-слідчі документи

Серед писемних джерел української історії одне з важливих місць займають судово-слідчі документи. Відомо, що в житті суспільства судові установи завжди відігравали помітну роль. У документах судових органів відображені, як правило, найгостріші проблеми, що стосуються як окремих осіб, так і підприємств, організацій, партій, рухів і суспільства в цілому. Разом з іншими карально-репресивними органами вони захищали існуючий лад, намагаючись запобігти будь-яким виступам проти нього. Все це визначає неабияке значення судово-слідчих документів для вивчення історичних подій. Різноманітні документи і матеріали, що входять до цього різновиду джерел, можна поділити на три підгрупи:

1. Слідчі матеріали (протоколи обшуку та огляду, протоколи слідства, допитів звинувачених та свідків, очних ставок, донесення агентів, листування слідчих органів, речові докази та ін. ).

2. Судові документи (протоколи судових засідань, допитні листи по справі, вироки судів тощо).

3. Матеріали прокурорського нагляду (запити, донесення та інші документи прокурорів).