Розділ 5 ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Най видатнішою пам'яткою права Київської Русі є "Руська правда" — кодекс прав, що діяв в Україні-Русі протягом кількох століть. Це джерело має три основні редакції — Коротку, Розширену та Скорочену, кожна з яких створювалася за різних часів. Найдавніша з них — Коротка — відноситься до X ст. Найбільш повну публікацію цього надзвичайно цінного історичного джерела здійснив у 1940—1963 pp. академік Б. Греков. Перший том публікації включає численні варіанти текстів "Руської правди" на основі 88-ми відомих науці списків; другий містить ґрунтовні постатейні коментарі; третій — фотокопії текстів пам'ятки 11. "Руську правду", як джерело, історики активно вивчають уже понад 250 років, вона має величезну історіографію, яка проаналізована відомим джерелознавцем С. Валком12. У 1993 р. вийшла друком нова праця, присвячена "Руській правді", підготовлена у діаспорі Л. Білецьким в Українській Вільній академії наук13.

Після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського (XIV ст.), а згодом до Речі Посполитої (1569), на них поширилася дія Литовських Статутів — основних законодавчих документів Великого князівства Литовського. Чимало ідей цих статутів були запозичені з правових норм і традицій Київської держави, зокрема з "Руської правди".

Відомі три Литовські Статути: Старий (1529), Волинський (1566) і Новий (1588). Ці своєрідні комплекси законів охоплювали усі сфери права. Вони продовжували діяти і після приєднання українських земель до Польської корони, більше того, після Люблінської унії їх дія була поширена і на Київщину, Брацлавщину, Волинь. Діяли вони й пізніше, в умовах козацько-гетьманської держави, хоча в Україні паралельно використовувалося і звичаєве козацьке право.

Українська козацько-гетьманська держава, що виникла в ході переможної Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, відроджуючи вічові традиції Київської Русі, створила чимало своєрідних законодавчих і управлінських актів. Основними з них були універсали — публічно-правові акти, що видавалися гетьманами, а інколи й полковниками, кошовими отаманами, представниками генеральної старшини, а також накази цих посадових осіб. Найбільшу цінність для істориків становлять універсали та накази гетьмана Б. Хмельницького. Значний інтерес викликають універсали Й інших гетьманів. У 1998 р. в Україні започатковано документальну серію "Універсали українських гетьманів". Перший том уміщує не лише відомі універсали Б. Хмельницького (169), а й сумнівні та підроблені універсали, що приписуються гетьманові. Тут умішено також 22 універсали полковників. У наступних дев'яти томах серії передбачається умістити універсали інших гетьманів14.

Після приєднання значної частини українських земель до Росії, з метою уніфікації норм права у 1728 р. царським указом в Україні була створена кодифікаційна комісія. До неї увійшло 70 представників від козацтва, духовенства та міст України. П'ятнадцятирічна робота комісії завершилася створенням першого кодексу українського права. Цей документ, відомий під назвою "Права, за якими судиться малоросійський народ", складався з 30 розділів, 531 артикула, 1714 пунктів. Він мав замінити і кодифікувати усі правні джерела, що раніше діяли в Україні — Литовські Статути, Магдебурзьке право, законодавчі акти Речі Посполитої, російські закони, козацьке звичаєве право тощо. Проте генеральна і полкова старшина та царська адміністрація затягнули затвердження новоствореного документа, а в другій половині XVIII ст. становище в Україні змінилося: вона була позбавлена будь-яких автономних прав. Хоча кодекс українського права так і не був запроваджений у життя, він, як історичне джерело, зберіг своє значення до наших днів. Виданий уперше в 1879 р. О. Кістяківським, кодекс понад 100 років плідно вивчається істориками і правниками. До 250-річчя завершення роботи над ним здійснено повне видання цього документа з ґрунтовним науковим коментарем15.

Слід згадати ще про одне важливе джерело для вивчення становлення українського законодавства — Конституцію П. Орлика, гетьмана у вигнанні. У 1710 р. він разом зі своїми соратниками створив демократичну за змістом Конституцію, що мала назву "Вивід прав України", в якій чітко визначив принципи суверенітету української держави, її право на незалежність. Зафіксовані у цьому документі прогресивні для того часу правові норми (розподіл влади на три гілки, право міст на самоврядування, соціальний захист незаможних верств населення тощо) були використані пізніше в українському законодавстві.

З другої половини XVIII ст. на Україну було поширено російське законодавство, зокрема Соборне уложення 1649 р. — перший кодекс законів Російської імперії, та інші її законодавчі акти. За умов самодержавства регламентувалися майже всі сторони життя суспільства: політика, економіка, духовне життя, побут тощо. Це породило величезний масив законодавчих актів, вивчення яких має важливе значення для з'ясування умов життя українського народу під владою імперії.

Законодавчі акти в Росії були кількох видів. Це, насамперед, царські укази, маніфести, устави (акти для окремих відомств), рескрипти (акти, адресовані окремим особам), регламенти (правила роботи певних установ). У XIX— XX ст. здійснено кілька видань Зведень діючих законів Російської імперії (останнє — у 1911 р.)16. Тексти законів у них розміщені в систематичному порядку. Основні законодавчі акти Росії відтворені і в сучасних виданнях17. На жаль, чимало законів, що стосуються України, до них не включені. Тому в дослідницькій діяльності доцільніше звертатися до ґрунтовного багатотомного видання "Полное собрание законов Российской империи" (далі — ПСЗ), заснованого ще у 1830 p.

Ретельне вивчення цього зібрання дає змогу всебічно схарактеризувати й оцінити справжню політику царизму щодо України, хоча й цей корпус джерел далеко не повністю охоплює законодавство Росії, оскільки до нього не увійшли таємні законодавчі акти.

За відповідними законодавчими актами можна простежити, як царизм крок за кроком обмежував гетьманську владу в Україні, ліквідовував її державні інституції, чинив утиски щодо української культури, мови. Зокрема, у зведенні вміщені укази Петра І про підпорядкування України з 1722 р. Сенату, про заснування для управління Україною Малоросійської колегії і призначення до її складу "бригадира Вельямінова" (ПСЗ. Т. 6. С. 681), про призначення, починаючи з лютого 1723 p., полковниками до українських полків росіян (ПСЗ. Т. 6. С. 26).

До ПСЗ увійшли й сумнозвісні укази Катерини II. згідно з якими було остаточно знищене гетьманське правління. Ліквідувавши у листопаді 1754 р. гетьманство, цариця доручила управління Україною Малоросійській колегії (ПСЗ. Т. 16. С. 901). Наступні акти російського уряду призвели до повної ліквідації гетьманського устрою в Україні. Це підтверджують такі законодавчі акти, як "Манифест об уничтожении Запорожской Сечи и о причислении оной к Новороссийской губернии", від 3 серпня 1775 р. (ПСЗ. Т. 20. С. 190—193), укази про ліквідацію з 16 вересня 1781 р. полків в Україні як адміністративних одиниць і створення замість них намісництв (ПСЗ. Т. 21. С. 216, 217), про скасування у 1783 р. козацького війська і перетворення українських полків на звичайні драгунські полки (ПСЗ. Т. 22. С. 677), про запровадження в Україні з 1795 р. рекрутських наборів (ПСЗ. Т. 23. С. 804) тощо.

Залучення корпусу законодавчих джерел Російської імперії при дослідженні історії України значно полегшують довідкові видання, найповнішими з яких є покажчик указів та урядових розпоряджень по українських губерніях за період з 1652 по 1892 p., складений С. Рубінштейном Західноукраїнські землі після поділів Польщі у 1772 і 1795 pp. увійшли до Австрії і на них поширилися патенти (закони), що видавалися цісарем Австрії, а після утворення Австро-Угорщини (1867) — імператором цієї держави.

Надзвичайно цінним джерелом з історії України є законодавчі акти доби визвольних змагань українського народу 1917—1920 pp. Утворена в березні 1917 р. Центральна рада, очолювана М. Грушевським, розгорнула активну діяльність по відновленню інститутів української державності. Вона видала чотири Універсали, в яких намічалися послідовні заходи по здійсненню державного будівництва — від автономії до незалежності України, підготувала текст Конституції Української Народної Республіки ("Статут про державний устрій, права і вільності УНР"). Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною, незалежною державою. Детальне вивчення цього документа, а також інших законодавчих актів того часу — Статуту Української Народної Ради, Декларації Української Директори, Основного державного Закону Української Народної Республіки, Закону про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР, законодавчих актів ЗУ HP — дає змогу простежити тернистий шлях українського народу до суверенної соборної держави 19.

Перемога більшовиків у Петрограді, їх збройна експансія в Україну призвели до утвердження на більшій частині її території радянської державності, закріпленої у відповідних законодавчих актах Всеукраїнських з'їздів Рад та Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК). В УСРР була встановлена не представницька, а класова система влади, так звана диктатура пролетаріату, закріплена в Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки (1919). В основу управління господарством був покладений принцип централізму, приватна власність на знаряддя та засоби виробництва ліквідовувалась. Усі, хто використовував найману працю, а також служителі церкви, релігійних культів, були позбавлені виборчого права.

Правові акти, ухвалені після утворення Радянського Союзу (1922), звели нанівець суверенітет УСРР, про що наочно свідчать Конституції СРСР (1929, 1937, 1978), хоча в них на словах декларувалися демократичні права союзних республік та окремих громадян.

Неупереджений аналіз текстів опублікованих радянських Конституцій (СРСР, УРСР), їх зіставлення з реаліями дає можливість наочно з'ясувати справжню суть радянської "демократії" 20. У цьому можна переконатися й звернувшись до текстів інших радянських законів, повний звід яких виданий у 1980—1986 pp. 21 До речі, це видання підтверджує, що законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР, нерідко підмінювалися підзаконними актами — спільними постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, постановами уряду, які на правах законів увійшли до цього видання.

Звичайно, не можна однобічно підходити до оцінки радянських законів та їх впливу на долю українського народу. Чимало з них сприяли розвитку економіки, освіти та інших сфер життя. Деякі з прийнятих за роки радянської влади законів, незалежно від волі їх творців, збігалися із віковічними прагненнями українського народу до об'єднання в єдиній українській державі. Серед них прийняті Верховною Радою СРСР закони "Про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік" (1939), "Про включення північної Буковини та Хотинського, Акерманського і Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР" (1940) та ін.

Закони УРСР в перші роки радянської влади вмішувалися у періодичній пресі. Пізніше законодавчі акти друкувалися у спеціальних виданнях 22. Цінним для аналізу законодавчої діяльності радянської держави є видане у 1988 р. зведення законів Української РСР, до якого увійшли закони, прийняті з 1919 по 1987 р. Це видання завершується довідковим томом23.

Другий універсал Центральної Ради

Законодавчі акти кінця 80 — 90-х років дають можливість простежити становлення та розвиток України як суверенної незалежної держави. Вирішальні кроки до суверенізації української держави пов'язані з такими конституційними актами, як "Декларація про державний суверенітет України" (1990), "Акт проголошення незалежності України" (24 серпня 1991 p.), "Конституція України" (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 p.).