Розділ VII. УКРАЇНА У XVIII СТОЛІТТІ

Ліквідація Запорізької Січі

4 червня 1775 р. російські війська під командуванням генерала Текелі оточили Запорізьку Січ. Більшість запорізьких козаків у цей час ще не повернулися з російсько-турецької війни. Царські війська штурмом оволоділи Січчю і зруйнували її. Останній запорізький гетьман Калнишевський із старшиною були арештовані та заслані на Соловецькі острови. Сам термін "запорожець" був заборонений для вживання. Частково запорізькі землі передавалися у володіння російським дворянам, а частково для поселення сербським і німецьким колоністам.

Приблизно 5 тис. запорожців втекло до Туреччини і поселилося в гирлі Дунаю. У 1784 р. російський уряд дозволив залишкам колишніх запорожців переселитися в межиріччі Буга і Дністра. У 1792 р. "бузькі" козаки були перейменовані в "чорноморських" і поселені на Кубані. У 1828 р. до Росії повернулися задунайські козаки, які також були направлені на Кубань. Таким чином, кубанські козаки є прямими нащадками запорожців.

Соціальні зміни в Україні

Завоювання Криму і півдня України

Устрій "польської" України

Отримавши у своє розпорядження Правобережну Україну згідно Андрусівському договору 1667 р., поляки ще довгі роки не могли відновити на цих землях свою колишню владу в повному об'ємі. Тільки до 1713 р. Правобережна Україна повернулася до шляхетского устрою життя.

Територія Правобережної України була розділена поляками на 4 воєводства: Волинське, Подільське, Брацлавськоє та Київське (хоча сам Київ увійшов до складу російської держави). Польські магнати продовжували захоплювати величезні земельні ділянки, кріпосних селян і худобу, створюючи собі незчисленні багатства. Найбільш великими маєтками в Україні володіли сім'ї Вишневецьких, Потоцьких, Любомирських, Чарторийських, Яблоновських, Браніцьких та інших польських магнатів. У володінні кожної значної магнатської сім'ї знаходилися десятки українських міст, сотні сіл та десятки тисяч кріпосних селян. У середині XVIII ст. у Правобережній Україні 40 феодальних сімей володіли 80 % території країни. Посилювався кріпосний гніт, селяни працювали на панщині 4 - 5 днів на тиждень.

У Правобережній Україні міське населення росло не так швидко, як на Лівобережжі. Проте у XVIII ст. розвинулися такі торгівельні міста, як Луцьк, Дубно, Кам'янець, Бар, Бердичів, Умань та ряд інших. Здебільшого ці міста торгували зерном і худобою. Значну частину міщан складало єврейське населення, адміністрація була представлена поляками, а українців у містах було зовсім мало.

В українських землях, підвладних полякам, продовжували розвиватися уніатство і католицизм. Православ'я тут знаходилося в стані глибокої кризи. До середини XVIII ст. на Київщині та Поділлі діяло всього 20 православних приходів. Православне духовенство Правобережжя переважно було зосереджене у монастирях і не відігравало помітної ролі в суспільно-політичному житті країни.

Гайдамаки

"Коліївщина"

Другий поділ Польщі

Наприкінці 80-х рр. XVIII ст. у Польщі, до складу якої як і раніше входила величезна територія Правобережної України, під впливом ідей Великої французької революції, розвернувся широкий рух за реформи. План широких перетворень у Польщі висунула на 4-річному сеймі (1788 - 1792 рр.) шляхетсько-буржуазна партія, що отримала назву "патріотичної". 3 травня

1791 р. була прийнята польська конституція, яка скасовувала виборність королів і вводила спадкову монархію, дозволяла містам посилати своїх депутатів до сейму, а городянам отримувати у власність землі, встановлювала державну опіку над селянами. Не дивлячись на свою обмеженість, конституція давала певні можливості для розвитку в країні ринкових капіталістичних відносин.

Проте проти конституції виступила частина польських магнатів, духовенства і шляхти, які, організувавши Тарговицьку конфедерацію, запросили на допомогу російські війська. Услід за Росією свої війська до Польщі ввела і ҐІрусія. Патріотична партія зазнала поразки, а польський сейм, що зібрався в Гродно, був вимушений дати згоду на другий поділ Речі Посполитої. Так у 1793 р. до Росії була приєднана центральна частина Білорусії з містом Мінськом і практично вся Правобережна Україна з містами Біла Церква, Фастів, Житомир, Умань, Бердичів, Вінниця та іншими. Таким чином, вся територія України, за винятком її західних областей, була об'єднана у складі Російської імперії.

Україна і третій поділ Польщі

Включення більшої частини українських земель до складу Російської імперії